Розділ Боротьба патриціїв з плебеями та розвій політичного устрою Риму

Устрій Риму в першу добу республіки був випливом повної політичної перемоги патриціїв над королівством та над сла­бими ще тоді плєбеями. Політична перевага патриціїв була правно забезпечена відносно всіх трьох елєментів республи­ки.

Верствою, яка виступила проти патриціїв та посягла по політичну рівноправність в державі, були плєбеї. Зазначено вже характер цеї верстви. Вона обхоплювала всіх горожан Риму, що не були патриціями. Це протиставленнє до патри­ціїв було одиноким «спільним знаменником» плєбеїв. Поза ним вони представляли собою далеко неоднакові та нео- дностайні інтереси: з одного боку дуже та середньо заможні кола, з другого — широку масу бідноти. Одні та другі вису­вали иншого характеру домагання і часто в рішаючий момент одна частина плєбсу покидала другу, не відстоювала її домагань. Римська історична традиція виразно вказує на тактику найвизначніших провідників плєбсу, що старалася звязати нерозривно всі плєбейські домагання так, щоби всі плєбеї мусіли спільним зусиллєм відстоювати їх в цілости. Така тактика довела до перемоги плєбсу. В дійсности ця перемога, що довела до політичної перебудови Риму, була перемогою одної тільки, а власне богатої частини плєбеїв. Боротьба патриціїв з плєбеями була боротьбою старої родо­вої аристократії з новою фінансовою, земельною з промисло­во-торговельним капіталом і рівночасно боротьбою замож­них верств з біднотою.

А. Боротьба за правосудде

Римська традиція переховала переказ про те, як оповіще­но «народови» правові та процесові формулки, що до того були тайною, відомою тільки замкненому кругови жреців. Правдивість цего переказу оспорили історичні досліди, — але неспірним є сама ця думка, на якій він побудований. Він під­носить значіннє знайомости а властиво «нетайности» права для широких мас. Він висказує теж історичну істину, що колись в Римі — як і скрізь, в старім Єгипті, на Сході та в Греції — знайомість права була привілеєм, що право було закрите тайною перед широкою народньою масою. Як скрізь, так і в Римі був період, коли привілей знання права був одним з засобів пановання, засобом дуже небезпечним для цих, проти кого він звертався. Кожде первісне право визна­чається формалістикою. Це значить, що стисло означені фор­мальности, додержаннє означеного речинця, ужиттє припи­саних слів, виконаннє приписаних символічних ділень мало рішаюче значіннє. Яке-небудь порушеннє таких формальнос- тий, н.пр. пропущеннє приписаного слова відбирало правно- му актови правну дійсність. В таких умовинах знайомість права була страшною зброєю. В руках знавця права лежала можливість впливати в рішаючий спосіб на все життє, о скільки воно було звязане з правом. Особливо велику силу представляла в таких умовинах судейська влада. Вона була в дійсности безконтрольна і нічим невязана. Неслушність чи слушність присуду могли оцінити тільки ті, що знали тайну правових формулок. Коли-ж вони були звязані спільним, чи становим, чи вузшим ще інтересом, то правосуддє ставало в дійсности безконтрольним та нічим невязаним «клясовим правосуддєм».

Вістрє таких відносин зверталося проти плєбеїв. Як цілість вони терпіли утиски. Для одних, бідніших було це особливо важким з огляду на строгі постанови права про довги та наслідки невиплатности. Для других, богатих соперників — патриціїв привілей патриціїв на полі судоводства приносив непевність правових відносин та всі погані наслідки цеї непевности для цілого економічного «обороту». Одні і другі мусіли повставати проти таких відносин, — і дійсно, «бороть­ба за право» почалася і була зведена в Римі дуже рано, та скінчилася ранше, чим боротьба за політичну рівноправ­ність.

Ми не знаємо подробиць цеї боротьби, але сам факт зве­дення її безсумнівний. Відомі теж гасла та ціли боротьби. З одного боку ішло в ній про явність та певність права, з дру­гого про явність та запоруки безсторонности в судоводстві. Що до першого домагання, то воно було заспокоєне переве- деннєм першої, історично відомої кодифікації римського права. Ця кодифікація відома як «право ХІІ-ти таблиць». її переведено способом, що нагадує живо грецьку традицію. Для справи кодифікації вибрано /:455. або 444. р. до Хр.:/ комісію з 10 мужів, що на час свого урядовання стали найви­щою та нічим необмеженою владою. Комісія була зложена з самих тільки патриціїв, хоч установленнє її було наслідком домагань заінтересованих в кодифікації права плєбеїв. І само право XII таблиць було правом строгим, формалістичним. По своїм змісті воно було консервативне і відповідало інтересам правлячої земельної аристократії. Жадна частина плєбсу не могла бути вдоволена змістом цего права. Для бідноти воно було надто строге, особливо ці його частини, що відносилися до довжників. Для маючої частини плєбсу, купців та промис­ловців був важким та невигідним формалістичний характер права. Воно робило трудним торговельний оборот, що вима­гає для правних єднань, легких, простих та нескладних форм, та для якого важнішим над форму дійсний намір та бажаннє єднаючих осіб.

Рівнобіжно ішла боротьба в другім напрямі. Вона дотор- кала «формального», процесового права. В добу королівства суддею був король. Поки відносини були ще по патріярхаль- нім незріжничковані, лежала власне в цій патріярхальнос- ти запорука безсторонности короля — судді. Відтак, коли відносини здіференціювалися, коли загострилася ріжниця поміж суспільними верствами, запевнювало до певної міри безсторонність становище короля супроти боротьби між сус­пільними верхами і низом. В політичній боротьбі за владу король мусів глядати в народній масі союзника проти арис­тократії. Коли — ж місце короля заняли конзулі патриції, стала судейська влада виразно партійною». Вона лежала всеціло в руках одної тільки споміж борючихся одна з одною частин людности.

Треба добачувати силу практичного ґенія Римлян в цім, що вони дуже рано пізнали та оцінили значіннє форми судо­вого процесу як одної з запорук безсторонности. Як вислід боротьби /:її подробиць не знаємо:/ ми зустрічаємо вже дуже рано в Римі приписи формального, процесового права, що мали на меті таку власне запоруку. Зустрічаємо їх так в области цивільного, як і карного процесу. Вони доторкають так питання компетенції, як і самопоступовання.

Характеристичне для римського процесу те, що він роз­битий на дві стадії. В королівську добу та в перших часах республики вся судейська власть була в руках короля згляд- но конзулів. Тільки по власній волі міг король зглядно кон- зуль доручити переведеннє означеного цивільного процесу одному з сенаторів, а в карних справах були особливі уря­довці «questores parricidii» тільки його помічниками. Само поступованнє не було упорядковане ніякими приписами, — воно залежало всеціло від волі судді. Зміни, про які мова тут, ішли що до цивільного процесу в цім напрямі, що про­цес поділено на дві стадії.

Поки цим зібраннєм, до якого звертався відклик, були цен- туріяльні зібрання в своїй первісній формі, лишалася судова влада все ще в руках патриціїв. Не зважаючи на те, це «право відклику до народу» «ius provocationis» мало велике значіннє особливо для плєбсу. Воно обмежувало своєвіллє патриціїв- ських урядовців тим, що вводило в карний процес явність, отже публичну контролю; то примушувало в першій стадії процесу зібрати фактичний матеріял, факти та докази, на яких основувалося обвинуваченнє, отже хоронило перед обвинуваченнєм, нічим непідпертим; врешті, дякуючи волі слова на зібранню, воно запевняло можливість оборони.

Б. Боротьба за уряди

Вже сам перехід від королівства до республики, перехід, при якім задержано майже незміненим дотеперішний устрій держави, виявив характеристичну рису «політичної психо- льоґії» старого Риму. Це його консерватизм, наклін та гото­вість вдоволятися малими, постепенними змінами, звичка навязувати «нове» — хоч би воно родилося із завзятої партій­ної боротьби — до старого, вже існуючого. Це тягнеться дов­гою червоною ниткою через внутрішню історію Риму, доволі далеко в період цісарства. Особливо виразно виступає це в боротьбі плєбеїв з патриціями за становище в державі. Ця боротьба — це з боку патриціїв, — виймаючи короткі періоди, коли вони находилися в наступі, — постійне здаваннє пози­цій. Але цих позицій патриції не Здавали ніколи в цілості. Вони виділяли з позиції пропащої все якусь частину, на яку відступали, ніби «скорочуючи свій політичний фронт». Уряд, до якого мусіли допустити плєбеїв, вони все ділили, виділяли з него новий якийсь уряд і задержували його для себе. В крайнім випадку вони зменшували або обмежували обсяг ділання уряду, який відступали. Таким способом витворила­ся на протязі плєбейсько-патриціївської боротьби ціла систе­ма урядів. Хоч повставаннє нових урядів і було безпосеред- ним наслідком боротьби та випливало з мотивів тактики, то спосіб творення їх показує щось більше, як тільки витворену боротьбою тактичну конечність. А власне пробивається в нім все ще і думка про річеве оправданнє цих урядів. Ці нові уряди, обсяг ділання, який їм признавано, вказує виразно, що творено їх з точно означеною метою, та що призначувано для них означене місце та ролю в життю держави. З цего випливала своєрідна річевість в системі урядів, дякуючи якій уряди перетревали боротьбу, що зродила їх.

Боротьба за уряди, про яку мова, почалася не зразу. Попередила її інша стадія. Заки плєбеї стали вимагати для себе участи в урядах, вони перейшли період, який можна назвати періодом внутрішньої, заразом станової та партійної орґанізації та боротьби за визнаннє, лєґалізацію цеї орґаніза- ції. В тім періоді ще плєбеї та патриції — це два окремі сус­пільства. Почуттє приналежносте до одного з них ще тільки незначно слабше від почуття приналежности до державної орґанізації, що обхоплювала одних і других. Перекази про два виходи — «сецесії» плєбеїв, хоч лєґендарні, самі собою вказують безперечно вірно на цю повсякчасну готовість плє- беїв вийти зі спільної державної орґанізації. В тім періоді не видвигали ще плєбеї домагання про відкриттє їм доступу до «державних» урядів. Безперечно, в цім було і почуттє, що таке домаганнє не було би їм по силам. Але помимо цего почуття пробивався і погляд, що уряд — це для плєбеїв щось чуже, щось звязане з родово-племінною орґанізацією патри­ціїв. І в цім періоді плєбеї творять уряд тільки для себе, уряд, що своїм існованнєм не порушував в нічім родово-племінного прінціпу, на якім був побудований тодішній устрій Риму. Це був уряд плєбейських трибунів. Він стояв поза системою дер­жавних урядів. Зі становища держави плєбейські трибуни зразу не були урядовцями, — вони стали ними тільки згодом, в порівнуючи пізній стадії боротьби. Зразу це були зі станови­ща держави тільки лідери плєбсу, визнані, формально вибра­ні його провідники. їхнім завданнєм було брати в оборону плєбеїв перед надужиттєм з боку урядовців. Для виконання цего завдання вони не мали ніякої признаної державою влас­ти. Але вони представляли фактичну силу всего плєбсу. Ця сила стояла за ними. Весь плєбс був присягою обовязаний до пімсти на випадок скривдження трибуна. На тлі цего обовязку плєбсу до пімсти виростало — зразу тільки фактично — зна- чіннє та сила трибунів. Вони були «недоторкані», бо стояли під охороною плєбсу. Це висказував титул «sacrosanctus», себ то остаючий під охороною присяги, недоторканий. Пізніше стала отся, зразу тільки фактична недоторканість і правним атрибу­том трибунської влади. Сам уряд плєбейських трибунів був визнаний формально щойно після децемвірів /:449. р. до Хр.:/.

Уряд плєбейських трибунів був побіч окремих зібрань плєбсу формальним висловом відносин, про які дехто з істо­риків каже, що плєбеї творили «державу в державі». Це тіль­ки перенесение нинішнього розуміння держави на відноси­ни, основно від сучасних ріжні. З рівним правом можна би те саме сказати і про патриціїв. В дійсности «держава» щойно творилася. Племінно-кровний прінціп як основа орґанізації боровся ще з прінціпом льокальним, з впливом «сусідуван- ня». Щойно в процесі цеї боротьби витворилася римська дер­жава.

Боротьбу, відому під назвою боротьби плебеїв за уряди, розпочали плєбеї зорґанізовані в окрему силу з власними «плебейськими» урядами. Це були уряди трибунів — зразу 2, пізніше 10, та едилів, що були зразу помічниками трибунів, та яких обсяг ділання розтягався на справи торгової поліції та мабуть також дисципліни у самих плєбеїв. Проти них сто­яли патриції теж як окрема, замкнена в собі орґанізація, з власною системою урядів. Момент, коли плєбеї виставили домаганнє допущення їх до патриціївських урядів — це зовнішно, момент загострення взаємин між обома цими пар­тіями. По своїй соціольоґічній істоті це є момент зближення одних з другими. Він означає переломаннє дотеперішнього орґанізаційного прінціпу. Разом з ним зродилася думка про спільні обом борючимся частинам уряди — думка, можлива тільки на тлі пересвідчення про те, що ці уряди — це устано­ви якоїсь ширшої, спільної обом цілости.

Вище згадана друга стадія боротьби за уряди почалася в половині 5-го століття після децемвірів. Римський переказ оповідає, що децемвіри змагали до задержання та переміни в постійну влади, що була сотворена тільки на означений час для переведення законодавчого завдання; що проти них виступила плєбс та своєю сецесією заставила децемвірів усту­пити. Таким способом традиція приписує плебеям ратунок республики перед замахом з боку децемвірів. Безперечно плєбеї були вже тоді силою, з якою приходилося числити. Дякуючи цему, вони змогли в тім власне часі не тільки лєґа- лізувати свою орґанізацію, але і скріпити правне своє стано­вище, добути перші признання на шляху до горожанської рівноправности в державі. Цим першим здобутком було при- знаннє плєбеям «права подружжа» /:«шв connubii»:/ себ то правну спосібність заключати подружжа, важні з точки погляду старого римського права. Практичне значіннє цего права було чимале для богатих плєбейських кол. Воно при­носило правне зрівнаннє з патриціями в межах усіх правних відносин, для яких основою було правно дійсне подружже, отже для права родинного та спадкового. З точки погляду політичної, значіннє цего признання сягало глибоко в доте- перішний устрій держави. Це було основне запереченнє доте­перішнього поділу на дві, поділені непроходимою прірвою частини — перший рішаючий крок на шляху до політичного, державного обєднання цих частин. Треба уважати, що на тому-ж шляху находилися плєбеї, коли висунули домаганнє допущення їх до найвищої магістратури Риму, до конзуляту.

Становище, яке заняли патриції в відповідь на це дома- ганнє, було диктоване тактикою, про яку сказано вище. Позиції не було можна вдержати. Патриції відступають — але тільки на нові позиції. Уряд конзулів заступлено устано­вою військових трибунів, числом десятьох, якими можуть бути також плєбеї. Рівночасно виділено з обсягу діяльности конзулів одну частину і приділено її новій владі, двом цензо­рам, якими могли бути тільки патриції. Завданнєм цензо­рів — їх вибирано на літ пять — було вести списки горожан, оцінювати їх заможність, приділяти на цій основі до поодино­ких кляс та вести списки сенаторів. Рівночасно належав до цензорів нагляд над обичаями та поведеннєм горожан. Силою «цензорської ноти» вони могли за незгідне з честию поведеннє викреслити з лісти сенаторів, з кінноти, або пере­нести горожанина до иншої «трібус». Таким способом уряд цензорів, хоч не був політичною владою в прямім розумінню, давав посередньо чималий посередній вплив на хід політич­них справ. Передусім важним в цім напрямі був вплив на склад сенату. До них перейшло згодом також правліннє дер­жавним скарбом, з окрема справи фондовання публичних приходів та керуваннє публичними працями. В цім напрямі вони стали владою, в руках якої лежала скарбова політика Риму.

Що до самого уряду конзулів, то боротьба за цей уряд про­тяглася майже повне століттє. її подробиці невідомі. В прін- ціпі треба покласти на 367. р. до Хр., коли рішено, що одним з конзулів має бути плєбей, — в дійсности прийшлося плєбе- ям ще якийсь час боротися за здійсненнє цего права.

Уступаючи перед плєбеями, патриції знову примінили свою відому тактику. Судейську владу виділено і передано її — оскільки йшло про справи цивільні — преторам. Вище сказано, яке значіннє мало це для орґанізації римського цивільного процесу. В процесі боротьби, про яку тут мова, уряд претора — властиво преторів, бо зразу був тільки один, пізніше двох, відтак ще більше преторів, — був цею позицією, на яку відійшли патриції, застерігаючи цей уряд для себе. Утворено теж для рівноваги з плєбейськими едилями уряд двох едилів курульних. їхня компетенція майже покривала­ся з обсягом ділання плєбейських едилів. В головнім належа­ла до них поліція «базарна». Застережений був цей уряд для самих патриціїв.

Тактика патриціїв зуміла припізнити хід подій, — вона не могла спинити зовсім цего ходу. Зміна економічних відносин Риму доводила неминуче до повного зрівнання обох борючих- ся станів. В міру цего, як Рим «індустріялізувався», як розви­вався та ріс в силу поруч земельного капіталу, що був в руках патриціїв, заступлений плєбеями капітал промисловий та торговельний, — мусів політичний устрій Риму приноровити- ся до економічного. І так сталося, що новотворені уряди ста­вали по черзі предметом боротьби і плєбеї добували доступ до одного по другім. Останнім етапом було добуттє плєбеями доступу до уряду головного жреця «pontifix maximus» /:300. р. до Хр.:/. Цей уряд стратив вже своє колишнє значіннє. Він не мав великого практичного значіння. Але поки він був засте­режений виключно для патриціїв, в нім находила свій зовнішній, символічний вислів колишня ріжниця між обома станами. З моментом, коли і цей уряд став «загальнодоступ­ним», зрівнаннє обох станів стало юридично повним. В дій- сности і далі ще старі патриціївські роди задержали передову ролю в політичнім життю Риму — подібно, як це було в Атенах, після перемоги там демократії. Але це їхнє значіннє не основувалося вже на правнім привілею. Вони найшлися на становищі «вільного соперництва» з новими родами та «новими людьми», і мусіли поділяти з ними провід в державі. В суспільнім складі Риму, що прийшов — заміну поділу на патриціїв та плєбеїв, рішали про приналежність до суспільно упривілейованих инші моменти, як тільки родова приналеж­ність.

В. Еволюція народніх зібрань

Рівнобічно з добуваннєм плєбеями доступу до урядів росло значіннє плєбсу та його зрівнаннє проявлялося в справі народніх зібрань.

Вже дуже рано стратили куріяльні зібрання якенебудь політичне значіннє. Тільки «центуріяльні» та трібусові зібрання були орґанами, через які промовляв політично рим­ський нарід. В них, як і в урядах, ясно відбивався дуалізм суспільного та політичного устрою Риму. Центуріяльні зібран­ня були фактично зібраннями патриціїв. Зібрання по «трі- бус» були зібраннями плєбсу. Не тільки що плєбеї находили­ся в них в положенню неподільно пануючого та рішаючого елєменту, але і формально скликав їх та проводив на них плєбейський трибун.

Загальна еволюція Риму проявлялася відносно народніх зібрань в двох напрямах: в зрості значіння трибусових зібрань та в остаточнім затертю ріжниці між ними, та злиттю їх в одно. В першім напрямі патриції мали один тільки успіх. В звязку з визнаннєм уряду плєбейських трибунів вони пере­вели те, що відклики в карних справах могли йти виключно тільки перед центуріяльні зібрання. Поза цим значіннє «плє- бейських» зібрань росло постійно. їхні ухвали «плєбісцити» одержали значіннє «законів» на рівні з ухвалами центуріяль- них зібрань. Докладної дати, коли признано їм таке значін­нє, не знаємо. Без ніяких обмежень визнано такий характер цих зібрань щойно 289.-286. рр. до Хр., але ми знаємо цілий ряд законів з 5-го та 4-го століть, які були ухвалені не на цен- туріяльних, а лише на цих трибутських зібраннях. З другого боку центуріяльні зібрання тратили характер, який мали зразу. Вони були зібраннями патриціїв, дякуючи двом обста­винам: що в них була забезпечена більшість голосів за пер­шою клясою та «лицарями» та що ценз, на якім були побудо­вані ці зібрання, брав на згляд тільки нерухоме майно. В обох напрямах сталися важні зміни. За цензури Аппія Клявдія /:312. р. до Хр.:/ принято за основу цензу всяке, зарівно рухо­ме, як і нерухоме майно. Наслідком цего зрівнано політичне значіннє нерухомого та рухомого капіталу, отже політичний вплив цих кол, що володіли одним і другим родом майна. Центуріяльні зібрання, на яких досі переважав вплив вели­ких землевласників, стали орґаном заможних кол взагалі. З другого боку перенесено в кілька літ пізніше всіх беззе­мельних горожан до 4-ех міських «трібус», а всіх землевлас­ників до сільських. Таким чином запевнено в сільських «трі­бус» перевагу та рішаючий вплив земельним власникам, — в сільських «трібус» зібрання наблизилися своїм характером до колишніх центуріяльних. В центуріяльних зібраннях знижено далі ценз /:з 11.000 на 4.000 асів:/. Найбільше зна­чіннє в напрямі зближення обох родів коміцій мала реформа, переведена при кінці 3-го століття. Іменно-ж тоді віднято цензорам розділ горожан поміж центурії, при чім цензори не були вязані місцевою приналежністю горожан. Згадана реформа поставила зачисленнє горожанина до даної центурії залежним від його приналежности до трібус, так, що центурії стали від тоді частинами «трібус». «Трібус» ділилися на цен­турії, основані впрочім як досі на оціненій висоті майна та як досі поділені на сотні молодших та старших. Врешті в продо­вженню змін знижено число сотень першої кляси з 80 на 70, а число центурій дальших 4-ех кляс піднесено з 90 на 100. Тим зломано дотеперішню перевагу в центуріяльних зібран­нях найбогатших кляс і перенесено їх до середньо заможних.

Наслідком цих змін було, що хоч народні зібрання, центу- ріяльні та трибутські формально не злилися ще одні з други­ми, то практичні ріжниці між ними були дуже незначні. В одних і других рішала маса середньо заможних горожан без огляду на те, чи були це патриції, чи плєбеї, та без огляду на те, чи були це осілі землевласники, чи ні. Компетенція одних та других зібрань зрівналася о стільки, що ухвали одних та других мали значіннє «legis» с.то закона. Поза цим вона остала незмінена. До центуріяльних зібрань належали і далі передусім вибори урядовців та рішення в карних спра­вах, — до трібутських передусім вибори плєбейських трибунів та едилів. Фактично поширилася компетенція останніх зібрань о стільки, що трибуни приходили перед них з усіми справами свого обсягу ділання. Взагалі-ж не було потягнуто точної та ясної межі між компетенцією одних і других зібрань. На широкім полі одні і другі зібрання конкурували і тільки фактично, а не шляхом правного розмежування поділялися між них справи.

4.