Утворення та політичний устрій ЧСР
Міжвоєнна Чехо-Словацька держава постала в умовах розпаду Австро-Угорщини, коли Чеський Національний комітет (ЧНК) у Празі ухвалив Тимчасову конституцію (13 листопада 1918 р.), відповідно до якої Г абсбурзька династія позбавлялася права на чеські землі та проголошувалася Чехо-Словацька Республіка (ЧСР).
Вищим законодавчим органом країни ставали Тимчасові національні збори, які утворювалися завдяки розширенню складу ЧНК (з 30 до 256 депутатів - пропорційно до результатів довоєнних виборів до рейхсрату) та введенням у них сорока словацьких депутатів. Для обґрунтування правомірності існування ЧСР на Паризькій мирній конференції чеським керівництвом була вміло використана т.зв. концепція «єдиного чехословацького народу». Проте, зважаючи на багатонаціональний склад держави, у Сен-Жерменському договорі містилися зобов\'язання перед ЧСР щодо забезпечення прав усім національним меншинам.Хронологічно політичний розвиток міжвоєнної Чехо-Словаччини розділяють на два періоди, що відокремлюються укладенням відомої Мюнхенської угоди (28-30 вересня 1938 р.). У домюнхенській Першій ЧехоСловацькій республіці було завершено побудову державно-правової системи. Руйнівного удару по правопорядку та чехословацькій державності завдала Мюнхенська змова. Післямюнхенський період існування чехословацької держави увійшов в історію під назвою «друга республіка» і став паузою перед її зникненням через півроку.
За задумом засновників ЧСР (Т.Масарик, Е.Бенеш і ген. М.Штефанік), існування й розбудова республіки мали основуватися на трьох головних настановах: державницькій ідеології «чехословакізму», парламентській демократії і принципі непорушності територіального врегулювання в Європі на основі Версальської системи. Правову основу політичного устрою ЧСР було закладено у Конституції ЧСР (1920 р.). Вона визначала Чехо-Словацьку державу як парламентську демократичну республіку, в якій влада поділялася на законодавчу (двопалатні Національні збори), виконавчу (здійснювану президентом і урядом) та судову.
Для виборів до парламенту - Національних зборів - установлювався принцип пропорційності та загального, рівного, прямого й таємного голосування. Визначаючи місце і роль парламенту у державотворенні дослідники (Ю.Бисага) зазначають, що основу парламенту становили партії центристської орієнтації (на той час досить організовані й структуровані, мали своїх лідерів); у практиці чехословацького парламентаризму широко здійснювався принцип коаліційного формування державно-управлінських структур (уряду). Серед слабких місць передмюнхенського парламенту ЧСР - брак власної ініціативи в основній сфері -законотворенні. Фактично парламент цілком залежав від волі лідерів політичних партій, які перебували при владі.
На спільному засіданні палати депутатів і сенату обирався президент ЧСР строком на сім років. До повноважень президента ЧСР згідно з конституцією входили призначення уряду та його відправка у відставку, скликання, відкладення або розпуск Національних зборів, накладання «вето» на закони, оголошення війни. Президент був головнокомандувачем збройних сил, представляв державу у відносинах з іншими державами, мав право укладати й ратифікувати міжнародні договори, запроваджувати надзвичайний стан, вносити мирні договори на затвердження до парламенту, призначати суддів та вищих державних службовців, оголошувати амністію.
Уряд (Рада міністрів) як структурний елемент державної системи управління формувався за коаліційним принципом, який за кількісними і якісними показниками мав декілька відтінків (широка-вузька коаліція, дво- багатопартійна коаліція). Персональний склад уряду, його ставлення до конкретних міністерських крісел відбивали реальний розклад місця в «табелі про ранги» тих чи інших політичних груп країни. Середній термін перебування уряду при владі - 15 місяців. Усі спірні питання вирішувалися взаємними компромісами.
Важливе місце в концепції державно-правового будівництва першої Чехословацької республіки відводилося інституту політичної опозиції. Характерною ознакою демократичної політичної системи першої ЧСР було те, що опозиція мала визначені законом права, і це давало їй можливість легітимно, цивілізовано впливати на уряд, президента, парламентську більшість.
На той час жоден європейський уряд не ставився до опозиції так уважно, як чехословацький. Але, водночас, на думку дослідників (Ю.Бисага), саме відсутність лояльної опозиції була одним з основних факторів потенційної слабкості чехословацького демократичного політичного режиму 20-30-х рр. XX ст.Судова влада в ЧСР була представлена залежно від компетенції судами кількох рівнів: найвищою, середньою (проміжною) та нижньою судовими ланками. Згідно із судовою практикою ЧСР, процес судочинства могли здійснювати: звичайні та спеціальні суди (якщо йшлося про кримінальні справи). Зазначимо, що Конституція ЧСР (1920 р.) передбачала можливість створення і надзвичайних судів, однак лише у випадках, що передбачені законом, і тільки на конкретно визначений період. Це виключало можливості тривалої діяльності надзвичайних судів. Важливе значення в судовій системі Чехословаччини у 20-30-х рр. XX ст.
належало Найвищому, Найвищому адміністративному і Найвищому виборчому судам. Вони мали специфічну структуру і відповідні функціональні завдання.
Отже, організація політичної влади та органів правосуддя в ЧСР 20-30-х рр. XX ст. ставила домюнхенську Чехо-Словаччину у ряд демократичних, цивілізованих з високим рівнем правової культури держав Центральної Європи.