ПЕРЕДМОВА

Становлення в Україні інститутів громадянського суспільства, демократичної, правової, соціальної держави передбачає зокрема правове забезпечення основних прав та свобод людини, серед яких особливе місце займають особи, які визнані біженцями.

За офіційними даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні станом на 1 січня 2014 року в Україні пе­ребуває близько 2 500 визнаних біженців. За наданням статусу біже­нця в Україні в 2010 році звернулись 1500 осіб, в 2011 році - 890 осіб, в 2012 році - 1573 особи, в 2013 році - 1310 осіб, в 2014 році - 1173 особи. За результатами розгляду відповідних заяв, статус біже­нця отримали: в 2010 році - 135 осіб, в 2011 році - 133 особи, в 2012 році - 63 особи, 2013 році - 75 осіб, в 2014 році - 105 осіб.

Безумовно, наведенні показники свідчать про успішну реалізацію окремих положень законодавства України в сфері біженців, однак адміністративно- правовий статус осіб, визнаних біженцями в Україні, чинним вітчиз­няним законодавством врегульовано недосконало. Водночас, оці­нюючи чинне законодавство України в сфері забезпечення основних прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, слід відзначити, що орієнтація на їх інтеграцію в українське суспільство здійснюється досить фрагментарно і недосконало. Існуючий рівень адміністратив­но-правового статусу осіб, яких визнано біженцями, далеко не в по­вній мірі відповідає й міжнародній нормативно-правовій базі та су­часному змісту адміністративно-правових відносини за участю біже­нців, а відсутність дієвого механізму реалізації їх прав та свобод сприяє подальшому пошуку такими мігрантами країни, що здатна забезпечити їм нормальне перебування. Як наслідок, це негативно впливає на політичний імідж України, яка закріплює в Конституції України, що вона є правовою державою, а права та свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю в державі.

Концептуальні основи проблем захисту прав та свобод біженців були і є об’єктом дослідження представників вітчизняної та зарубіж­ної юридичної науки, зокрема О.О. Бандурка, С.П. Бритченка, Є.С. Ге- 4

расименко, О.А. Гончаренко, Н.М. Грабар, В. К. Колпакова, І.Б. Кова- лишина, Я.Ю.Кондратьєва, О. В. Кузьменко, О. А. Малиновської, С. О. Мосьондза, О. Негодченка, В. І. Олефіра, В. Палька, О. І. Піскуна, Ю. І. Римаренка, 1.1. Сєрової, М.М. Сіранта, В. М. Снігура, Н. П. Тин- дика, С. Б. Чеховича та інших правників.

Проте у цих публікаціях не здійснено комплексного дослідження адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями в Україні. Від фрагментарного розгляду питань у цій сфері слід перей­ти до ґрунтовних комплексних досліджень.

Протягом останнього часу зросло практичне значення розробки наукової основи вирішення проблем щодо забезпечення та захисту прав та свобод осіб, яких визнано біженцями в Україні. Водночас за­безпечення належного захисту законних інтересів осіб, визнаних бі­женцями в Україні, пов’язано з подоланням низки правових проблем та прогалин, які зумовлені міграційними потоками біженців в Украї­ні, назріли унаслідок відсутності належної уваги представників юри­дичної науки, недосконалості сучасних інституційних засобів захис­ту законних інтересів осіб, визнаних біженцями в Україні, та вима­гають пошуку ефективних шляхів їх подолання за рахунок прове­дення науково обґрунтованих державно-правових та соціально- економічних перетворень.

Зміст монографії спрямований на формування теоретичної осно­ви визначення сутності, структури та особливостей адміністративно- правового статусу осіб, які визнані біженцями в Україні та розробці науково обґрунтованих змін щодо законодавства України в сфері адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями в Україні з метою посилення їх законних інтересів.

У монографії розглянуто проблему визначення місця осіб, яких визнано біженцями в Україні, серед інших суб’єктів адміністратив­но-правових відносин.

Монографія містить комплексне висвітлення сутності, особливо­стей адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженців в Україні, специфіки правового регулювання механізму реалізації ни­ми окремих прав та свобод.

Важливе місце у дослідженні присвячено аналізу наукових під­ходів щодо визначення поняття адміністративно-правового статусу суб’єктів правовідносин, адміністративно-правового режиму, водно­час запропоновано власне бачення змісту поняття «адміністративно- правовий статус осіб, визнаних біженцями в Україні» та структури адміністративно-правового статусу вказаних осіб.

Результати представленого наукового аналізу проблеми адмініст­ративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, спи­раються на значну емпіричну базу: практичні матеріали Організації Об’єднаних Націй, Управління Верховного Комісара у справах біже­нців ООН, Міжнародної Організації з Міграції, Ради Європи, Євро­пейського Союзу, статистична інформація Державної міграційної служби України, офіційні дані Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні, статистичні дані Української Ге­льсінської спілки з прав людини, документи та практика міжнарод­них та вітчизняних неурядових організацій, що займаються захистом прав та свобод біженців в Україні.

Основні положення монографії покликані сприяти подальшому розвитку теоретичної основи адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, використанню сформульованих пропозицій у законотворчій діяльності, науково-дослідній роботі та навчальному процесі.