Джерела міграційного права

Система правових актів, які є джерелами міграційного права України, охоплює Конституцію України, закони й постанови Верховної Ради, міжнародні договори України, рішення Конституційного Суду, акти Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств та інших цен­тральних органів виконавчої влади, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та ор­ганів місцевого самоврядування тощо.

Головним джерелом усієї правової системи України є Конституція України. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція містить у собі норми, які передбачають ухвалення певних законів. Насамперед це закони України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію».

Конституція України закріпила основні принципи регулювання важливих питань суспільного життя, зокрема: громадянство, статус іноземців та осіб без громадянства та те, що основи регулювання мі­граційних процесів установлюються виключно законами України (п. 2 і 10 ст. 92 Конституції). Вона наділяє громадян рівними правами та сво­бодами й рівністю перед законами, передбачає реалізацію прав та сво­бод, прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (ст. 24).

Також у Конституції України визначено основи міграційної політи­ки України: кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця прожи­вання, право залишати територію України, за винятком обмежень, вста­новлених законами (ст. 33). Конституція передбачає можливість уста­новлення обмежень свободи пересування територією України та вибо­ру місця проживання для осіб в умовах введення воєнного та надзви­чайного стану (ст. 64). Ця норма стосується як громадян України, так і іноземців та осіб без громадянства.

У Конституції України знайшли своє відображення різні аспек­ти міграційних процесів. Закріплено основи регулювання міграційних процесів, права на свободу пересування та вільний вибір місця прожи­вання. Оскільки норми Конституції є нормами прямої дії, то гаранту­ється і звернення в суд для захисту конституційних прав і свобод лю­дини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Пряма дія конституційних норм вимагає, щоб правозастосовні орга­ни, ухвалюючи рішення, посилалися, перш за все, на конституційну норму, а потім — на закони та інші нормативні акти, прийняті для її розвитку.

Важливу роль щодо міграції та реєстрації фізичних осіб віді­грають норми, які містяться в міжнародних договорах та угодах, які за Конституцією України (ч. 1 ст. 9) є частиною національного законо­давства України. Відповідно до ст. 19 закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжна­родним договором України, який набрав чинності в установленому по­рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законодавство України з питань міграції представлено системою таких законів України: «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (1994 р.), «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (2011 р.), «Про імміграцію» (2001 р.), «Про біжен­ців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (2011 р.), «Про громадянство України» (2001 р.), «Про свободу пере­сування та вільний вибір місця проживання в Україні» (2003 р.), «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтвер­джують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (2012 р.).

Закони України, що регулюють міграційні процеси в Україні, можна згрупувати за ознакою дії за колом осіб. Загальні закони поширюють свою дію на все населення країни, а спеціальні — розповсюджуються на окреме коло осіб, а саме на іноземних громадян, осіб без громадян­ства, біженців тощо.

До першої групи таких законів слід віднести закони України «Про громадянство України», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». До другої групи належать закони України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про іммі­грацію», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимча­сового захисту».

У хронологічному порядку першим є закон України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України» (1994 р.). Ключові

Розділ 1. Міграційне право — підгалузь адміністративного права України положення цього закону відповідають положенням Конституції України та міжнародно-правовим документам у сфері прав людини, до яких при­єдналась Україна. Закон регулює порядок здійснення права громадяни­на України на виїзд з України і в’їзд в Україну, оформлення документів для закордонних поїздок, встановлює випадки тимчасового обмеження права громадянина на виїзд з України та порядок вирішення суперечок, що виникають у зв’язку з цим.

Наступним фундаментальним у сфері міграції є закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Ухвалення закону України «Про імміграцію» ознаменувало важ­ливий етап формування зовнішньоміграційного законодавства. Імміграція в Україну здійснюється відповідно до квот. Кабінет Міністрів України на кожний календарний рік визначає граничну кількість осіб за категоріями, встановленими цим законом, що можуть іммігрува­ти в Україну. Закон передбачає і надання дозволів на імміграцію поза квотами, регулює питання виїзду та видворення за межі України осіб у зв’язку зі скасуванням дозволу на імміграцію, оскарження рішення щодо питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових чи службових осіб.

Національне законодавство містить значну сукупність підзакон- них актів, що регулюють міграційні процеси. Зокрема, це укази та роз­порядження Президента України, акти (постанови та розпорядження) Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти та акти органів місцевого самоуправління.

Указами та розпорядженнями Президента України регулюється ді­яльність Міністерства закордонних справ та дипломатичних представ­ництв України за кордоном^[23].

На дипломатичні представництва та консульські установи України покладено функції захисту прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Вирішенням консульських питань захисту прав та ін­тересів юридичних осіб і громадян України за кордоном займають­ся консульські установи України (Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України в регіонах України, консульські відділи ди­пломатичних представництв України, генеральні консульства, консуль­ства, віце-консульства та консульські агентства).

Кабінет Міністрів України є найважливішою складовою і централь­ною ланкою всієї виконавчої влади в Україні. Він виступає як основний державний орган, що забезпечує проведення внутрішньої та зовніш­ньої політики держави, у тому числі й міграційної політики. До найваж­ливіших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України в цій сфері належать Положення про Державну міграційну службу України^[24], постанови від 26 червня 2015 року № 441 «Про посвідчення особи мо­ряка», від 7 травня 2014 року № 152 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилан­ня, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучен­ня», від 1 червня 2011 року № 567 «Про затвердження Правил оформ­лення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію» тощо.

Міністерство внутрішніх справ України є спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з питань імміграції. Міністерство соціальної політики України затверджує перелік спе­ціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, по­треба в яких може бути задоволена за рахунок імміграції в Україну, а Міністерство охорони здоров’я України — перелік інфекційних хво­роб, захворювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Чинне міграційне законодавство, на жаль, не дозволяє забезпечи­ти належний рівень правової захищеності та реалізації конституційних прав і свобод мігрантів в Україні, беручи до уваги наявність великої кількості прогалин та колізій у законодавстві, що у поєднанні з неод­нозначною правозастосовчою практикою призводить до непоодиноких

Розділ 1. Міграційне право — підгалузь адміністративного права України випадків порушення прав мігрантів. Така ситуація чітко свідчить про необхідність реформування чинного міграційного законодавства з ме­тою приведення його норм у відповідність до загальної концепції захи­сту прав та свобод людини.

Основними напрямами реформування міграційного законодав­ства слід визначити приведення норм міграційного законодавства у відповідність до міжнародних та європейських стандартів захисту прав людини, зокрема приведення чинного законодавства у відпо­відність до міжнародних угод та договорів, ратифікованих Україною у встановленому законом порядку, а також визначення й усунення внутрішніх суперечностей, прогалин та колізій у законодавстві, усу­нення розрізненості нормативного регулювання шляхом приведення у відповідність один до одного законів України, що встановлюють пра­вовий статус різних категорій мігрантів, та кодифікацію міграційного законодавства.

Наявність великої кількості нормативно-правових актів, що ре­гулюють суспільні відносини у сфері міграції, обумовлює необхідність приведення до єдиної цілісної системи тих міжнародних і національних правових норм, які застосовуються до суб’єктів та учасників міграцій­ного процесу, визначають їх поведінку за певних обставин і ситуацій. Така не має обмежується лише систематизацією. Вона сприятиме також оновленню раніше розроблених норм і створенню нових, якщо цього потребують міграційна політика або національне право.

Кодифікація міграційного права може бути як офіційною, так і не­офіційною. Офіційна реалізується у формі ухвалення єдиного націо­нального кодексу, а також у системі міжнародних договорів та угод. Неофіційна може здійснюватися науковими колективами або творчими групами, окремими вченими, спеціалістами з питань і проблем міграцій­ного права, неурядовими організаціями тощо. У ході кодифікації мігра­ційного права уточнюються нормативно-правові тлумачення та форму­лювання, які застосовуються з метою встановлення правової поведінки в міграційному просторі, визначення правового режиму та порядку для учасників міграційного процесу^[25].

Питання для самоконтролю:

1. Що таке «міграційне право України»?

2. Визначте предмет міграційного права України, метод його правового регулювання.

3. Назвіть складові системи міграційного права України.

4. Які фактори впливають на структуризацію системи мігра­ційного права України?

5. Охарактеризуйте інститути і норми міграційного права України.

6. Назвіть систему правових актів, які є джерелами міграцій­ного права України.

7. Який порядок оприлюднення міграційно-правових актів?

8. У чому полягає специфіка міграційних нормативно-право­вих актів?