Поняття міграції та її види

Для України початок XXI ст. можна назвати часом відродження ду­ховних цінностей людей і можливостей більш повно обстоювати свої права та свободи. Відбувається процес формування оновленого світо­гляду, за якого будь-яка людська невлаштованість спонукає до пошуку кращої долі.

Одним із наслідків такої людської невлаштованості є міграція, за допомогою якої людство шукає кращого життя для задоволен­ня різних рівнів потреб, починаючи з фізіологічних (необхідних для виживання) і закінчуючи потребами у самовизнанні (реалізації по­тенційних можливостей). Нині панує розуміння міграції не як при­родного стану, коли люди подорожують задля пізнання світу, ви­вчаючи нові країни, культуру, історію та традиції й повертаються у кінцевому підсумку до рідних місць, а як вимушений хід людської долі.

Формування України як незалежної держави пов’язане зі значни­ми економічними негараздами, що призвело до проблем у сфері зайня­тості, зростання бідності та безробіття і, як наслідок, до трудової емі­грації. За даними Державної служби статистики України, у 2013 році чи­сельність населення країни знизилася з показника 45,553 до 45,426 млн чоловік. За 2013 рік чисельність населення скоротилася на 127 тис. осіб або на 0,28 % від загальної кількості населення^{[26] [27].}

Усе частіше міграція сьогодні асоціюється з глобальними негатив­ними явищами. Зростає відсоток осіб, які вимушені мігрувати для того, щоб вижити, захистити себе і своїх рідних від переслідувань. Україна відчула прогресивне зростання державних проблем, пов’язаних із по­верненням депортованих осіб, негативний тиск незаконної міграції, що посягає на безпеку країни та спокій її громадян, оскільки часто буває пов’язана з організованою злочинністю.

Як раніше зазначалося, міграція є особливим процесом територі­ального переміщення населення, який зазвичай завершується зміною постійного місця проживання 'ⁱ^¹.

Актуальність міграційних проблем в адміністративно-правовому регулюванні пов’язана з тим, що міграція як суспільне явище потребує регулювання з боку державних органів влади та органів місцевого са­моврядування, інакше вона може трансформуватися у саморегульова­ну, а з боку держави — у нерегульовану соціальну систему. Наявність адміністративно-правового регулювання міграції зумовлюється норма­тивно-правовим механізмом, за допомогою якого регулюється кількіс­ний і якісний склад міграції, напрямки та спрямування, обсяги та пара­метри. Важливим є і нормативне закріплення визначення міграції, але у сучасному законодавстві воно відсутнє.

Міграцію населення можна розглядати як трьохстадійний про­цес: по-перше, як процес формування території рухливості населення; по-друге, як власне переміщення (міграцію); по-третє, як адаптацію мі­грантів до нового місця^[28].

На процес ухвалення рішення про переселення впливають об’єк­тивні (економічна, політична нестабільність у державі, загроза еколо­гічної безпеки) та суб’єктивні фактори (необхідність вирішити власні матеріальні проблеми, можливість заробити гроші для допомоги сім’ї, втрата місця роботи в Україні і можливість працевлаштування за кор­доном, турбота про навчання й подальше працевлаштування дітей, еміграція близьких людей і небажання залишитись без звичного кола спілкування, переслідування за політичні, релігійні чи інші переконан­ня в Україні).

Ступінь реалізації міграційної рухливості виявляється на другій стадії — переміщенні. Сукупність переселень, які відбуваються в пев­ний час в одному напрямку, складають міграційні потоки, що мають до­сить цікаві властивості процесу розгалуження по території різних дер­жав, областей чи регіонів із неоднаковою інтенсивністю, масштабністю та скупченістю^[29].

Міграційні потоки належать до розряду негативних явищ, оскіль­ки викликають небажані наслідки — значне збільшення кількості іно­земних громадян усередині держави, тобто зменшення питомої ваги місцевого населення в загальній чисельності населення, що є реальною загрозою національній безпеці України.

Приживлюваність мігрантів охоплює собою ланцюг перетво­рення мігранта на новосела, а новосела — на постійного мешкан­ця. Невід’ємним елементом приживлюваності є категорія адаптації. До чинників, що впливають на процес адаптації до нового культурного середовища, відносять: необхідність вижити й заробити гроші; повагу в іноземного менталітету, лояльність, шанобливе ставлення до місце­вих звичаїв, норм і традицій; підтримку близьких людей.

Важливе значення у вивченні міграції є визначення її різновидів. Існують різні підходи до поділу на типи міграції фізичних осіб, їх виді­ляють залежно від критерію, покладеного в основу класифікації.

Важливе значення у переміщенні людей відіграє сформованість мотивації до переселення. За сформованістю мотивації до переселення розрізняють міграцію добровільну та вимушену^[30].

Добровільна міграція — переміщення фізичних осіб з метою до­бровільної зміни місця проживання/перебування, що супроводжується перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територі­альних одиниць України.

Вимушена міграція — переміщення фізичних осіб, що супрово­джується перетинанням державного кордону України або меж адмі­ністративно-територіальних одиниць України у зв’язку з вчиненням щодо фізичної особи або членів її сім’ї насилля чи переслідування в будь-якій формі або реальною можливістю зазнати насилля чи пе­реслідування, а також переміщення, що відбувається у зв’язку з еко­логічними, техногенними та іншими обставинами надзвичайного характеру.

Слід звернути увагу, що в цих видах міграції важливе значення має психологічний комфорт, дуже тісно пов’язаний з готовністю особисто­сті до змін, які на неї очікують. Емпіричні дослідження свідчать, що пси­хологічно краще переживають зміни люди, які свідомо, добровільно прагнуть бути залученими, інтегрованими в чужу групу. Індивіди, го­тові до змін, опинившись у мультикультурному суспільстві, як правило, частіше контактують із місцевим населенням, що сприяє кращому пере­бігу процесу адаптації.

За часовим критерієм перебування мігрантів у країнах приймання можна розглядати як постійну, так і тимчасову міграцію.

Постійна міграція — це різновиди соціальних переміщень і соці­альної мобільності людських ресурсів, які характеризуються тривалі­стю у часі й просторі, стабільністю у певних виробничих галузях^[31].

Зрозуміло, що у цієї категорії переселенців процес міжкультурної адаптації відбувається найважче. Це пов’язано з необхідністю повністю інтегруватися в іншу культуру, стати повноцінним громадянином пев­ної країни і навіть трансформувати свою ідентичність.

Тимчасова міграція — переміщення фізичної особи, що супрово­джується перетинанням державного кордону або меж адміністратив­но-територіальних одиниць України з наступним поверненням до міс­ця проживання/перебування і має певне обмеження у часі^[32]. У цьому випадку дослідники звертають увагу на проблему реадаптації особи, йдеться про дискомфорт, розчарування, депресією, що пов’язане з по­верненням на батьківщину.

За формою міграція поділяється на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.

Особливої уваги потребує трудова міграція.

Трудова міграція — переміщення фізичних осіб, що супроводжу­ється перетинанням державного кордону або меж адміністративно-те­риторіальних одиниць України з метою виконання робіт, надання по­слуг на платній основі чи заняття будь-яким видом господарської ді­яльності, не забороненої законом. Як різновиди трудової міграції можна визначити сезонну, маятникову й епізодичну міграції.

Сезонна міграція — це переміщення переважно працездатного на­селення до місць тимчасової праці й проживання на термін зазвичай у кілька місяців, із збереженням можливості повернення до місць по­стійного проживання^[33].

Маятникова міграція — це масові за своїми розмірами щоденні, щотижневі або щомісячні переміщення населення від місць постійного проживання до місця роботи та водночас і систематично — у зворотний бік^[34].

Епізодична міграція — це ділові поїздки, які робляться не тільки не регулярно як у часі, так і в просторі, а й необов’язково в тих самих напрямках^[35]. До епізодичної міграції належать внутрішньодержавні та транскордонні переміщення з метою виконання трудових функцій, торгівлі тощо.

Сімейна міграція — переміщення фізичних осіб, що супроводжу­ється перетинанням державного кордону або меж адміністративно-те­риторіальних одиниць України, що має головним чином моральний та етичний характер і пов’язана зі з’єднанням сімей.

Рекреаційна міграція (її називають «заможна») — переміщення фізичних осіб, що супроводжується перетинанням державного кордо­ну або меж адміністративно-територіальних одиниць України з метою, що пов’язана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослід­ної роботи, роботи, пов’язаної з переданням досвіду, тощо.

Туристична міграція — переміщення фізичних осіб, що супрово­джується перетинанням державного кордону або меж адміністратив­но-територіальних одиниць України з метою, що характеризується за­доволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочин­ком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткостро­кове переміщення окремих верств населення.

Соціально-економічний зміст трудових міграцій, сімейних, ту­ристичних і рекреаційних поїздок населення є принципово відмін­ним: перші перебувають у сфері суспільного виробництва, обміну та обслуговування, другі ж — у сфері особистого споживання. І якщо трудові мігранти беруть участь у створенні матеріальних благ або в наданні різного роду послуг, то населення, яке робить міжпосе- ленські культурно-побутові, соціально-культурні та рекреаційні по­їздки, не виробляє ні матеріальних цінностей, ні послуг — воно їх споживає.

За ознакою перетинання кордонів (державних або адміністратив­но-територіальних) тих чи інших територій — держави, області, на­селеного пункту — виділяють місцеві, локальні, міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні міграції. Якщо переселення відбувається у межах адміністративно-територіальних одиниць, то воно поділяється на внутрішньообласну і міжобласну, внутрішньорайонну та міжрайон­ну, міжселищну й міжміську міграцію.

За напрямком міграції відносно країни постійного проживання ви­діляють такі види: міжнародна міграція, внутрішня міграція, реемігра­ція, реімміграція.

Міжнародна міграція (еміграція, зовнішня міграція) — від лат. emigrattio — виселення, переселення — масове переселення з батьків­щини в іншу країну; тривале перебування за межами батьківщини внас­лідок переселення^[36]. Це — досить негативне явище для держав. Для України показник зовнішньої міграції, згідно зі статистичними даними за 2012 та 2013 роки, має позитивне еміграційне сальдо^[37]. Це означає, що кількість прибулих перевищує кількість вибулих осіб і становила в 2012 році 13,7 тис. осіб, а в 2013 році — 11,0 тис. осіб.

Внутрішня міграція (імміграція) — від лат. Immigrattio — все­лення — в’їзд у країну іноземців чи осіб без громадянства на тривале або постійне проживання. Для України показник внутрішньої міграції, згідно зі статистичними даними за 2012 та 2013 роки, є однаковим^[38]. Це означає, що кількість прибулих дорівнює кількості вибулих осіб і становила в 2012 році 522,3 тис. осіб, а в 2013 році — 547,6 тис. осіб.

Рееміграція (від лат. Re — зворотня дія — та еміграція) — повер­нення емігрантів на батьківщину.

Реімміграція (від лат. Re — зворотня дія — та імміграція) — зво­ротній відтік з країни фізичних осіб, які прибули туди в результаті імміграції.

За наявністю правової підстави перебування осіб у країнах при­ймання розрізняють законну та незаконну міграцію.

Законна міграція — перетинання міжнародних кордонів на за­конних підставах, тобто за наявності в’їзної візи на певний термін, строк дії якої не закінчився.

Незаконна (нелегальна) міграція — перетинання державного кордону іноземцем або особою без громадянства поза пунктами про­пуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контро­лю і не звернення (невідкладно) із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також законне прибуття в Україну іноземців або осіб без громадянства, але після закінчення визначено­го терміну перебування втрата підстав для подальшого перебування та ухилення від виїзду з України.

Отже, особа, перетинаючи державні чи адміністративно-терито­ріальні кордони, може підпадати одночасно під властивості декількох різновидів міграції: вимушена — еміграція — трудова чи добровіль­на — незаконна. Важливо досягти такого рівня правової свідомості, щоб особа, перебуваючи у будь-якій країні світу, змогла захистити свої природні права й свободи та завжди відчувала на собі турботу держави свого громадянства.

2.