Система міграційного права

Міграційне право здійснює регулювання суспільних відносин, пов’язаних із переміщенням населення через зовнішні та внутріш­ні кордони адміністративно-територіальних утворень, яке відбу­вається з метою зміни постійного місця проживання або тимчасо­вого перебування на певній території незалежно від того, що є до­мінуючими чинниками, які відштовхують чи притягують суб’єктів міграції.

У теорії права, під час визначення будь-якої галузі права, підгалузі права чи інституту права, узвичаєно виділяти предмет і метод правово­го регулювання та нормативну базу.

У межах підгалузі міграційного права можна виділити інститут мі­гранта, інститут міграційного контролю (інститут паспортно-візового режиму, реєстрації громадян за місцем проживання, обліку іноземних громадян), інститут відповідальності за порушення міграційного зако­нодавства тощо.

Нині не можна виявити і специфічний для підгалузі «міграційне право» механізм регулювання — особливе поєднання норм, правовід­носин та індивідуальних актів, у якому проявляються особливості ме­тоду в дії. Міграційне право не має власних засобів охорони й захисту регульованих відносин. Це здійснюється за допомогою санкцій, що за­кріплюються нормами кримінального та адміністративно-деліктного права.

Норми міграційного права пов’язують виникнення, зміну й припи­нення міграційних правовідносин із певними умовами — юридичними фактами. Такими фактами виступають події або дії. Як правило, виник­нення, зміна й припинення міграційних правовідносин відбуваються на підставі декількох юридичних фактів — юридичного складу.

Метою регулювання міграційних відносин є створення умов, що сприяють реалізації інтересів особистості, суспільства й держави, за дотримання прав і свобод людини для її вільного пересування по те- риторєю країни, а також урегулювання суспільних відносин нормами міграційного законодавства.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права).

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису:

- вони узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторю­ються, життєві ситуації;

- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

- адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють ок­реслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;

- діють у часі та просторі неперервно;

- чинність дії правової норми припиняється або скасовується упов­новаженими суб’єктами^[17].

Під час застосування міграційної норми необхідно визначити її на­лежність до того чи іншого правового інституту, оскільки не в кожній правовій нормі проявляються властивості, притаманні міграційно-пра­вовому інститутові в цілому, а ці властивості інституту слід ураховувати, щоб правильно зрозуміти механізм реалізації окремої норми. Оскільки жодна міграційно-правова норма не діє ізольовано від інших, важливо відзначити особливості міграційно-правових інститутів. Виявити зв’яз­ки між міграційно-правовими нормами означає зрозуміти механізм ре­гулювання міграційно-правових відносин^[18].

Функціональні ознаки нормативних приписів міграційного права та запрограмована у них мета правового регулювання відображають сутнісні характеристики системних комплексів правових норм, згрупо­ваних в окремі правові інститути.

Під терміном «інститут» слід розуміти «сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, які утворю­ють самостійну, відокремлену групу, об’єднані внутрішньою єдністю й охоплюють усі істотні моменти регулювання відповідної ділянки діяльності. Головна функція правового інституту полягає у забезпе­ченні суцільного, відносно закінченого регулювання у межах кон­кретної ланки суспільних відносин даного типу...

Розділ 1. Міграційне право — підгалузь адміністративного права України адміністративно-правових інститутів регулюють відносини, що мають загальний характер для всіх напрямів управлінської діяльності»^[19].

Для інституту права (правового інституту) характерними є одно­рідність фактичного змісту, юридична єдність норм і законодавча відо­кремленість у межах певної галузі, а також у міжгалузевому просторі^[20].

У підґрунті поділу права на підгалузі та інститути перебуває правовий режим, який пронизує наскрізь правову матерію, конкре­тизуючи правові системні комплекси від галузі до правової норми. Поділ системи права на підгалузі та інститути, окрім функціональ­них ознак, яскраво демонструє визначальну якість права — його інституційність.

Теорія права визначає, що підгалузь права — це цілісна система правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин, збе­рігають характеристики основної галузі та наділені специфічними властивостями, що за відповідних умов можуть дати поштовх до пере­творення їх іще на одну основну галузь права^[21] У межах підгалузі мігра­ційного права визначається юридичний режим, який регламентує пра­вове становище суб’єктів міграційного права, встановлюючи законні способи реалізації прав і виконання юридичних обов’язків громадяна­ми, іноземцями та особами без громадянства й органами міграційного контролю, державно-правові засоби, спрямовані на неухильну реаліза­цію правових норм у конкретних правовідносинах.

Інститути міграційного права зосереджують у собі головні ознаки загального для міграційного права правового режиму та водночас ви­являють особливості, які ідентифікують їх у системі права.

Будь-який інститут міграційного права у своєму функціонуванні служить досягненню загальної мети — регулювання міграційних про­цесів фізичних осіб, виходячи з національних інтересів України, захисту національного ринку праці й інтересів громадян України, які працюють за її межами.

Виокремлюють внутрішні та змішані міграційно-правові інсти­тути.

еміграції, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересуван­ня територією України, інститут повернення репресованих осіб, раніше депортованих народів тощо. Прикладом змішаного інституту міграцій­ного права України може бути інститут видачі фізичних осіб, оскільки суспільні відносини, що складаються у цій сфері, не можуть бути вре­гульовані лише однією галуззю права. Предметом міграційного права України є здійснення видачі фізичної особи саме в аспекті перетинання державного кордону України, інші питання є предметом кримінального та кримінально-процесуального права.

Міграційно-правові інститути розрізняються за змістом, структу­рою, методами й завданнями правового регулювання.

Існують прості й складні інститути міграційного права України. Наприклад, інститут свободи пересування містить такі інститути, як сво­бода пересування в суб’єктивному розумінні, вільний вибір місця прожи­вання, процеси, пов’язані із залишенням території України та повернен­ням, правовими обмеженнями свободи пересування. Останній має низку стадій, зокрема отримання відповідного документа для виїзду за межі України, порядок перетинання державного кордону України^[22].

5.