Стаття 12. Право на соціальне забезпечення

Стаття 12, що належить до числа ’’основних положень”^[201], торкається права, реалізація якого вимагає значних витрат з боку держави. У ході останніх циклів Комітет незалежних експертів виражав заклопотаність з приводу того, що Договірні Сторони прагнуть обмежити постійне зростання витрат на соціальне забезпечення, зумовлене демографічними змінами (збільшенням частки осіб старшого віку в загальній чисельності населення), наслідки яких посилюються спадом в економіці багатьох європейських країн^[202].

Згідно з пунктом 1 статті 12 Договірні Сторони зобов’язуються ’’створити або забезпечити функціонування системи соціального забезпечення”. Хоч ця стаття передбачає досить скромні вимоги, вона не позбавлена значення. Так, наприклад, у другому і третьому циклах Комітет незалежних експертів прийшов до висновку, що її не дотримується Кіпр: ’’Незважаючи на наявність законодавства про соціальне забезпечення, що передбачає соціальні виплати, пов’язані з певними ризиками, в ньому є серйозні прогалини, а багато які виплати такі незначні, що виникають серйозні сумніви в тому, що діючі заходи можна назвати системою соціального забезпечення”¹. Договірна Сторона може вважатися такою, що має ’’систему” по змісту пункту 1 статті 12 навіть при відсутності законодавства, яке передбачає соціальне забезпечення або виплату соціальних допомог одній або більше категоріям, перерахованих в дев’яти частинах Конвенції про соціальне забезпечення (мінімальні норми) МОТ № 102 від 1952 р.^{[203] [204].Вважається, однак, що пункт 1 статті 12 вимагає певного рівня допомог у кожній із сфер які створюють ’’систему”.}

Згідно з пунктом 2 статті 12 Договірні Сторони зобов’язуються ’’підтримувати систему соціального забезпечення, передбачену в пункті 1 статті 12, ”на задовільному рівні”, як мінімум відповідний тому, який потрібен для ратифікації Конвенції МОТ № 102.

Згідно з пунктом 3 статті 12 Договірні Сторони зобов’язуються ’’домагатися поступового виведення системи соціального забезпечення на більш високий рівень”. Під ’’більш високим рівнем” розуміється рівень, вищий того, який необхідний для ратифікації Конвенції МОТ № 102. Використання слова ’’поступового” дало Комітету незалежних експертів підставу віднести пункт 3 статті 12 до категорії ’’еволюційних” в тому значенні, що Договірні Сторони повинні в кожному звітному циклі засвідчувати постійне вдосконалення такої системи або принаймні спроби такого вдосконалення.

Згідно з пунктом 4 статті 12 Договірні Сторони зобов’язуються ’’вживати заходів” для забезпечення однакового режиму для своїх громадян і громадян інших Договірних Сторін відносно прав на соціальне забезпечення і визнавати такі права, надані в рамках правової системи іншої Договірної Сторони. Метою цієї статті є захист іноземних робітників і сприяння мобільності робочої сили.