Стаття 11. Право на охорону здоров’я

Згідно з пунктом 1 статті 11 Договірні Сторони зобов’язуються ’’усунути, наскільки це можливо, причини поганого здоров’я”. Комітет незалежних експертів вважає, що держава дотримується цього вельми широкого і загального зобов’язання, якщо вона подала свідоцтва наявності у неї належної системи охорони здоров’я, що включає такі елементи: належну і загальнодоступну державну систему охорони здоров’я, яка дозволяє надавати необхідну медичну допомогу всьому населенню і забезпечує профілактику і діагностику хвороб; спеціальні заходи щодо захисту здоров’я матерів, дітей і осіб немолодого віку; загальні заходи, спрямовані на ’’запобігання забрудненню повітря і води, захист від радіації і шуму, контроль якості продуктів харчування і стану навколишнього середовища; боротьбу з алкоголізмом і наркоманією” (причому всі ці елементи повинні фінансуватися головним чином державою)^[196].

Згідно з пунктом 2 статті 11 Договірні Сторони зобов’язуються ’’надавати консультативні та просвітницькі послуги з метою зміцнення здоров’я і розвитку у людей почуття особистої відповідальності за своє здоров’я”. Пункт 2 статті 11 конкретно передбачає те, що мається на увазі в пункті 1 статті 11 : створення системи освіти в галузі охорони здоров’я.

Згідно з пунктом 3 статті 11 Договірні Сторони зобов’язуються ’’запобігати, наскільки це можливо, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням”. При застосуванні цього положення, що дублює певного мірою положення пунктів 1 і 2 статті 11, Комітет незалежних експертів прагне забезпечити, щоб Договірні Сторони мали належні програми вакцинації¹. Він також вимагає наявності медичних служб широкого профілю у всіх початкових і середніх школах^{[199] [200]. Об’єктами контролю є також стандарти якості та якість продуктів харчування.}