Проблеми методики виявлення конкретно-си­туаційної ефективності юридичного засобу захисту

Ясна річ, вивчати макросоціальні показники ефектив­ності юридичного засобу захисту потрібно. Проте, не менш (а нерідко, можливо, й більш) важливо мати уявлення про ефективність такого засобу захисту у конкретній справі, про його ефективність в індивідуальній життєвій ситуації.

Передовсім ще раз нагадаємо, що й така ефективність також має дві складові: прогнозовану та реальну. Виходячи зі сформульованої щойно дефініції, ефективним вважатиметь­ся той засіб захисту, який і теоретично спроможний (складо­ва прогнозованої ефективності), і реально здатен (складова реальної ефективності) забезпечити досягнення відповідної мети.

Однак така спроможність і здатність залежать від пев­них умов, факторів. „Без певних умов властивості речей не виявляються” [412, с.531]. Умова - це, отже, те, від чого зале­жить ефективність. (До речі, у свій час у спеціальній літера­турі з ефективності правового регулювання було констатова­но, що фактори, умови, передумови вживаються переважно як синоніми [43, с.14]). Тому, виявивши систему умов, від яких залежать такі спроможність та здатність юридичного засобу захисту, можна вивчати й його ефективність, встанов­люючи наявність чи відсутність даних умов, тобто шляхом співставлення реального засобу захисту із останніми.

Радянська доктрина, визнавши, що причину неефектив­ності треба вбачати виключно у недотриманні умов, розроби­ла теорію лише загальних умов ефективності.

У більш деталізованому вигляді до загальних умов ефек­тивності юридичної норми відносять: А) відповідність нор­ми: 1) об’єктивним законам існування та розвитку людини та суспільства; 2) конкретно-історичним умовам її функці­онування, реальним можливостям її здіснення; 3) реальним потребам та інтересам суб’єктів її застосування та реаліза­ції; 4) стану правосвідомості і моралі, рівню культури; 5) ви­сновкам тих наук (суспільних, природничих, технічних), які „предметно” вивчають об’єкти, що перебувають у сфері пра­вового регулювання; 6) загальним закономірностям самоор­ганізації системних явищ і цілеспрямованої організації та­ких явищ; 7) об’єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулювання (наприклад, законам систем­ності - скажімо, обов’язковим зв’язкам між структурними елементами кожної юридичної норми, або ж залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними норма­ми); Б) наявність у суспільстві режиму законності, неухиль­не здійснення принципів юридичної відповідальності; В) до­мінування у суспільній свідомості шанобливого ставлення до права, його високий престиж у державних службовців та у більшості населення [192, с.151-152]. Ці положення, позбав­лені будь-якого ідеологічного забарвлення, цілком зберіга­ють неабияке евристичне значення й у сучасних досліджен­нях проблем ефективності юридичного регулювання.

Проте на основі лише загальних умов досить складно розпрацювати конкретну методику визначення ефективності юридичного засобу. Потрібна ще й концепція спеціальних, конкретизованих, - так би мовити, „заземлених” умов ефек­тивності юридичних засобів.

Стосовно юридичних засобів саме захисту прав євро­пейська міжнародна правозахисна практика напрацювала значний масив правоположень, сформульованих переважно у рішеннях Суду. Такі правоположення по суті визначають систему спеціальних умов ефективності юридичного засобу захисту.

Звичайно, система спеціальних умов ефективності засо­бів захисту ґрунтується на системі умов загальних. Спеці­альні умови конкретизують, „заземлюють” загальні. Перелік спеціальних умов не можна вважати вичерпним, оскільки з поступальним розвитком суспільства виникатиме потреба ставити до юридичних засобів захисту нові вимоги. Однак останні завжди висуватимуться в рамках системи загальних умов. В цьому аспекті пізнання й дотримання загальних умов ефективності лишається постійно актуальним.

Отже, використовуючи концепцію спеціальних (кон­кретизованих, „заземлених”) умов ефективності юридич­них засобів захисту, можна встановлювати, чи є ефектив­ним засіб захисту чи ні.

Такий підхід до встановлення ефективності вимагає дещо іншої методики: перш за все не кількісного, а змістов­ного, якісного аналізу даного юридичного явища (скажімо, потрібно з’ясовувати, наскільки цей засіб захисту є адекват­ним для досягнення конкретної правозахисної мети; наскіль­ки він є доступним для потерпілої людини; чи не властива йому заздалегідь передбачувана безперспективність у досяг­ненні мети). Щоправда, у такій методиці використовуються також і кількісні, емпіричні методи (зокрема, для встанов­лення реальної ефективності засобу захисту). Суд у багатьох випадках цікавиться, чи є у державній правозахисній практи­ці бодай один приклад досягнення необхідного результату за допомогою цього засобу. Як свідчить практика Суду, у таких випадках емпірична методика дослідження ефективності є справедливо спрощеною.

Таким чином, ефективність засобу захисту у конкретній справі має вивчатися передовсім якісними (діалектико- та формально-логічними) методами змістовного аналізу. Тому тут на перший план виступає така складова ефектив­ності як прогнозована ефективність. А вже у другу чергу використовуються - в межах їх застосовуваності для дослі­дження даного явища - кількісні, емпіричні методи, тобто вивчається інша складова - реальна ефективність.

2.3.