Сутність світового господарства, його структура і суперечності. Порівняльні економічні системи
Міжнародна економіка об\'єднує два поняття:
- поняття міжнародних економічних відносин;
- розвиток світового господарства.
Сучасне світове господарство є складною системою національних господарств окремих країн, що взаємопов\'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.
Для розвитку світового господарства характерними є дві тенденції:
- глобалізація виробництва і капіталу;
- поглиблення розвитку національних господарств в умовах
глобалізації.
Основні тенденції розвитку сучасного світу:
- кардинальні соціально-економічні зміни;
- прискорений розвиток продуктивних сил суспільства;
- зростаюча взаємозалежність держав світового співтовариства.
Поняття міжнародної економіки складається з двох понять:
- світове господарство;
- міжнародні економічні відносини.
Світове господарство складається із загальних і специфічних економічних категорій. До загальних належать:
- сім\'я та її домашнє господарство;
- держава та її економічна політика;
- товарно-грошові відносини;
- власність;
- виробництво у широкому значенні.
Специфічними є інтернаціоналізація, інтеграція, транснаціоналізація, глобалізація та інші категорії, які ми розглядатиме пізніше.
Світове господарство у своєму розвитку пройшло 3 основні періоди:
- Створення місцевих ринків.
- Створення регіональних ринків.
ТИ. Поява регіонально-світових ринків.
Чинники, які зумовили формування світового ринку:
- Удосконалення засобів праці.
- Виникнення нових галузей економіки.
- Поглиблення спеціалізації окремих галузей.
- Великі географічні відкриття.
Формування світового господарства пройшло 3 стадії, які співпадають з розвитком загальноекономічного трудового поділу:
- підприємницька проста кооперація (поч. XTV - XV ст. до середини XVT ст.);
- мануфактурне виробництво (XVI - XVIII ст.);
- велике машинне виробництво (XVIII - XIX ст.).
Велике машинне виробництво завершується формуванням світового господарства під час промислового перевороту і до останньої третини ХІХ ст. (електротехнічна революція).
Власне світове господарство пройшло у розвитку 3 основні етапи:
- з кінця XIX до початку 20-х років XX ст., коли завершився територіальний поділ світу на метрополії, колонії та інші держави, а також почалося формування двох світових соціально-економічних систем - ринкової та командно-адміністративної;
- з початку 20-х до початку 90-х років XX ст., коли змагання двох світових систем закінчилося поразкою командно-адміністративної системи, а також була зруйнована колоніальна система, зросла ринкова цілісність країн і одночасно поширилася прірва між багатими й бідними державами;
- з початку 90-х років XX ст. до нашого часу, коли провідну роль грають транснаціоналізація і глобалізація на грунті нового етапу НТР, розвиток інтернаціоналізації та економічної інтеграції.
Транснаціоналізація - процес подолання національних кордонів економічними суб\'єктами зі створенням транснаціональних і
багатонаціональних компаній та банків (відповідно ТНК, МНК, ТНБ і МНБ) з великою кількістю іноземних філій.
Глобалізація - це сучасний процес бурхливого поєднання усіх боків суспільного життя, насамперед, економічного з домінуванням загальносвітових закономірностей над національними.
Інтернаціоналізація - постійний процес підвищення ролі світогосподарських показників розвитку порівняльне з національними.
Міжнародна економічна інтеграція - це процес тісного зближення господарських механізмів країн аж до створення міждержавних об\'єднань з наднаціональними органами.
Розвиток світогосподарських відносин веде до вдосконалення світової
інфраструктури, яка складається з двох груп:
- виробнича (транспорт, телекомунікації, фінансово-кредитне
о бслуговування, енергопостачання);
- невиробнича (наука, медицина, готельне обслуговування та ін.).
Світове господарство є складною системою з трьома головними
підсистемами:
- соціально-економічною;
- організаційно-економічною;
- функціональною.
Соціально-економічна підсистема являє собою співіснування наступних груп країн:
- з розвинутою ринковою економікою;
- що розвиваються;
- тих, що переживають перехід до ринкової економіки.
Критеріями визначення елементів вказаної підсистеми є:
- розвиток продуктивних сил і ринкових форм;
- особливості єдності різних укладів;
- специфіка державного регулювання економіки.
Організаційно-економічна підсистема включає головні міжнародні й регіональні інтеграційні групи, зокрема:
- Європейський Союз (ЄС) у складі 25 членів: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Швеція, Фінляндія, Австрія; з 1 травня 2004 року до ЄС приєдналися ще 10 держав: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва;
- Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАСТ) у складі Швейцарії, Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейну;
- Північноамериканська Асоціація Вільної Торгівлі (НАФТА) у складі Канади, США і Мексики;
- організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва
АТЕС;
- Економічний Союз країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) у складі України, Росії, Білорусії, Молдавії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Туркменії, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Узбекистану;
- Єдиний Економічний Простір (ЄЕП) - Росія, Україна, Білорусія, Казахстан;
- ГУАМ - Грузія, Україна, Азербайджан, Молдавія.
Функціональна підсистема світового господарства представлена об\'єднаннями країн за деякими галузевими та іншими особливими інтересами, зокрема:
- Світова організація торгівлі (СОТ);
- Міжнародна організація праці (МОТ);
- Організація країн експортерів нафти (ОПЕК);
- Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) і група Світового банку (СБ) у складі Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) і Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (БАГІ).