30. Світове господарство. Зовнішня торгівля та торговельна політика.
Світове господарство — це сукупність національних господарств окремих країн та їхніх об\'єднань, які взаємопов\'язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.
Матеріальним фундаментом його розвитку є інтернаціоналізація виробництва та господарського життя в цілому. Світове господарство історично сформувалося на межі XIX—XX ст. як ринкове, підприємницьке. Формування світового господарства розпочалося з розвитку міжнародної (світової) торгівлі.Етапи його розвитку: Перший етап (10—30-ті роки XX ст.), характеризується кризовими явищами в розвитку світового господарства, спричинені політичним переворотом у 1917 р. в Росії і світовою економічною кризою («Великою депресією») в 1929—1933 рр. Другий етап (кінець 40-х — 80-ті роки XX ст.) — характеризувався інтенсивним зростанням вивезення підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці, новим зламом структури світового господарства у зв\'язку з утворенням світового соціалістичного господарства, яке розвивалося на іншій соціально-економічній основі. Третій етап (з останнього десятиріччя XX ст.) - зростаючий ступінь опанування географічного простору, формування міжнародних, а в деяких випадках планетарних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності. Даний період ще характеризують як процес глобалізації.
Світогосподарські зв\'язки — це система міжнародних економічних відносин між країнами світу. Найпоширенішою формою сучасних світогосподарських зв\'язків залишається міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами.
А.Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» відзначив, що держави мають спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими суб\'єктами міжнародного економічного співробітництва.
Тобто, країна повинна експортувати такі товари, виробництво яких абсолютно ефективніше в тому плані, що на одиницю продукту витрачається менше праці порівняно з іншою країною - потенційним торговельним партнером.Д.Рікардо в праці «Принципи політичної економії і оподаткування» подає поняття порівняльної переваги. Країна має порівняльну перевагу у виробництві лише певних видів продукції, тоді як іншим країнам краще вдається виробництво чогось іншого. Порівняльна перевага - це здатність країни виробляти товари та послуги з відносно більш низькими альтернативними затратами, ніж будь-яка інша країна. До тих пір, поки за умов відсутності торгівлі будуть зберігатися відмінності в співвідношенні цін між країнами, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигідним при існуючому співвідношенні затрат, ніж виробництво інших товарів. Саме цей товар вона і повинна експортувати в обмін на інші. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься тієї країною, яка має нижчі альтернативні затрати.
Слід відзначити, що міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою торгівлею пов\'язана з додатковими труднощами, оскільки: вона більшою мірою потрапляє під політичний контроль та втручання;кожна країна використовує свою валюту; ресурси на міжнародному рівні менш мобільні, ніж в середині країни.
Світовий ринок - це система обміну товарами й послугами на міждержавному рівні. На світовому ринку складається особлива система цін - світові ціни. Світова ціна являє робою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку. Тому внутрішня ціна імпортного товару = Світова ціна + величина мита.
Характерною тенденцією розвитку світової торгівлі є підвищення значення міждержавного регулювання зовнішньоторгових операцій. Таке регулювання розпочиналося ще до другої світової війни. У сучасних умовах діє Світова організація торгівлі (СОТ), яка включає принципи міжнародної торгівлі, угоду про торгівлю послугами, угоду з торговельних аспектів інтелектуальної власності.
Міждержавне регулювання світової торгівлі розвивається і шляхом створення спеціальних організацій, які включають країни, що є основними постачальниками на світовий ринок необхідної продукції.Облік міжнародної торгівлі здійснюють через платіжний баланс країни. Платіжний баланс – це співвідношення між платежами, здійсненими економічними суб’єктами даної країни, та надходженнями які отримані ними з інших країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Він оприлюднюється, відображає економічне становище країни, використовується для прогнозування та макроекономічного регулювання.
Міжнародна економічна інтернаціоналізація – це процес встановлення таких виробничих зв\'язків між підприємствами різних країн, за яких виробництво однієї країни все більше перетворюється на частину світового виробничого процесу. Розпочавшись з міжгалузевої міжнародної спеціалізації, інтернаціоналізація виробництва дедалі більше ґрунтується на різних формах внутрішньогалузевої спеціалізації — предметної, по детальної, технологічної тощо. За умов розвитку науки і техніки інтернаціоналізація виробництва виявляється також у формі інтернаціоналізації науки.
Процес інтернаціоналізації виробництва і праці пройшов три етапи. На першому переважає проста кооперація, яка ґрунтувалася на обміні, що не мав сталого, підкріпленого виробничою спеціалізацією країн характеру. Цей період (XVI—XVII ст.) збігається з етапом завершення формування світового ринку і в точному значенні становить передісторію інтернаціоналізації, своєрідний ембріональний стан її, коли власне визріли широкі передумови для інтернаціоналізації виробництва. На другому етапі, що охоплює XVIII, XIX і першу половину XX ст., розпочинається процес безпосередньої інтернаціоналізації виробництва. На відміну від простої розвивається складна кооперація праці, що ґрунтується на міжнародному поділі праці за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу. Відтворювальні зв\'язки у цей період поступово починають охоплювати не лише обмін, а й виробничу сферу.
Особливо відчутно це стало виявлятись у XX ст. Ширшого розмаху набирають і стають постійним чинником інтернаціоналізації науково-технічні зв\'язки як нульова фаза процесу виробництва.Вже перший промисловий переворот XVIII ст., другий — XIX ст., а потім науково-технічна революція XX ст. ознаменували поступову інтеграцію науки і виробництва та розвиток міжнародної науково-технічної кооперації. Третій етап (друга половина XX ст.) характеризується якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва. Головною її ознакою є те, що міжнародна кооперація набуває комплексного характеру і починає охоплювати всі стадії та фази процесу відтворення. Відтворювальні зв\'язки відповідно поширюються не лише на виробництво й обіг, а й на сфери розподілу і споживання. Інакше кажучи, поступово формується міжнародна відтворювальна система із загальносвітовими пропорціями. Вона починає підпорядковуватися загально цивілізаційним законам і закономірностям розвитку з огляду на планетарні ресурси та необхідності досягнення світової економічної рівноваги. Пріоритет загальнолюдських інтересів і цінностей, проблеми виживання людства стають домінуючими на цьому історичному етапі. Сутність економічних змін полягає у формуванні постіндустріальної економіки, головні риси якої — дематеріалізація, інтелектуалізація, інформатизація тощо. Закладаються основи ноосферичного виробництва XXI ст., в якому переважають світові продуктивні сили.
Найпростішою формою економічної інтеграції є преференційна торговельна угода ( встановлення нижчих торговельних бар\'єрів у відносинах з членами об\'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами). Наступною формою інтеграційного об\'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар\'єри по відношенню до не членів об\'єднання. Третьою формою інтеграційного об\'єднання вважається митний сою (міждержавне об\'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного «зовнішнього» тарифу.
Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили). Найскладнішою формою економічної інтеграції вважається економічний сою (економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти).Кожне інтеграційне угруповання являє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об\'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни - члена інтеграційного згрупування, причому сукупний результат участі у конкретному об\'єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.
На розвиток міжнародної торгівлі чинить суттєвий вплив державна політика. Залежно від масштабів втручання держави розрізняють:
- політику свободи торгівлі (фритредства) – політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування;
- політику протекціонізму – політику захисту внутрішнього ринку та вітчизняного виробника від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.
Основним тарифним інструментом є мито – непрямий податок, який виконує дві основні функції – фіскальну та захисну.
До нетарифних інструментів відносяться:
- квоти – кількісні обмеження експорту або імпорту;
- ліцензування – регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензованої торгівлі;
- “добровільні експортні обмеження” – кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов\'язанні одного з торгівельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту; це квота, яка встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером;
- субсидії – державні грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту (податок навпаки). Імпортні субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, експортні субсидії надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх просування на зовнішній ринок.
- демпінг – штучне зниження цін на товари на зовнішніх ринках для їх завоювання, усунення конкурентів; міжнародна дискримінація в цінах внаслідок продажу фірмою-експортером товарів на зарубіжних ринках за значно нижчими цінами, ніж на внутрішньому, які нерідко не покривають навіть витрат виробництва.
ембарго – заборона державою або групою держав ввезення або вивезення товарів, послуг, цінних паперів, валюти, а також затримання суден, вантажів та іншого майна, які належать іноземній державі; засіб економічного або політичного впливу одних країн на інші.