2. Натуральне господарство. Товарне господарство. Товар і його властивості. Теорії вартості та ціни.
Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.
Воно стало первинною формою виробництва, а його економічною основою стало сільське господарство (перш за все землеволодіння). Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Його характерні риси: нерозвиненість суспільного поділу праці, замкненість організаційно-економічних зв\'язків, відсутність спеціалізації, обмеженість виробництва та капіталу, роз\'єднаність, відірваність господарюючих суб\'єктів один від одного, примітивність техніки та технології виробництва, малопродуктивна ручна праця. Таке виробництво було малоефективним, а рівень життя його працівників — низьким. Тому і прогрес у розвитку продуктивних сил та суспільства був дуже повільним.Поступово окремі первісні общини, селянські господарства починають виробляти матеріальні цінності для обміну. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспільного виробництва, відбувається перехід до загального товарного господарства
Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.
Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість товаровиробників (товаровиробники самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати та самостійно розпоряджуються виробленою продукцією, володіють нею, використовують відповідно до власних інтересів).
Визначальні риси товарного господарства: суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентність відносин, ринковий зв\'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення.
Товарне виробництво реалізується у таких типах. Просте виробництво засноване на особистій праці власника засобів виробництва, дрібне за своїми розмірами, йому властиві пряме поєднання виробника із засобами виробництва, відсутність купівлі-продажу робочої сили як товару. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво, як правило, функціонує на нескладній техніці, а підприємницьке - на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо. У історично-логічному плані виділяють товарне виробництво із стабільною (охоплює період до другої половини XX ст.) та з безперервно оновлюванню номенклатурою товарів (з другої половини XX ст.).
Економічною основою товарного виробництва є товар. Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.
Властивості товару: споживна вартість — здатність речі задовольнити будь-яку потребу людини. Ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Вартість товару - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, затрачена на виготовлення даного товару. Це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.
Всі товари є продуктами праці.
Як згустки певної кількості людської праці, вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги), які задовольняють ті чи інші потреби. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої. Праця некваліфікованого працівника - проста праця, не потребує спеціальної підготовки, а складна - вимагає спеціального навчання, підготовки.
Основою ж вартості (спільним для всіх видів праці) є затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від й конкретної форми, називається абстрактною. В такому випадку і стіл, і костюм, і туфлі — це все праця взагалі. Тільки абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини.
Мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільне необхідними затратами праці.
Суспільна необхідні затрати праці - це робочий час, необхідний для виготовлення товару при наявності суспільне середніх умов виробництва - умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці.
Суспільне необхідний робочий час відображає нормальну середню напруженість праці, яка виражається через інтенсивність. Якщо інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більшу вартість, ніж менш інтенсивна. Величина вартості товару знаходиться в прямо пропорційній залежності від інтенсивності праці і в обернено пропорційній - від її продуктивності.На ринку складну працю зводять до простої, одночасно індивідуальні витрати праці прирівнюють до суспільно необхідних. Це є механізм закону вартості, який виступає законом товарних відносин відповідно до якого вартість товару виражається витратами суспільної (абстрактної) праці і товари виробляються і обмінюються у відповідності до їх вартості.
Цей закон регулює пропорції суспільного виробництва або розподіл праці по галузям; стимулює розвиток продуктивних сил (товаровиробники знижують ціни на індивідуальні товари праці); обумовлює диференціацію або розшарування товаровиробників (полюси бідних та багатих).
Одне з головних завдань економічної теорії – це визначення цінності товару у матеріально-речовій формі, у формі послуги чи інформації. Пояснення цінності товару базується на певних теорій.
Так, теорія трудової вартості за основу цінності товару приймає кількість витраченої праці. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами.
Представники теорії витрат виробництва (Р.Торенс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.
Теорія трьох факторів пояснює формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох основних факторів виробництва: праці, капіталу, землі.
Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця - заробітну плату, капітал - відсоток, а земля - ренту. Представниками даної теорії виступили французькі економісти першої половини ХГХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа.Теорія граничної корисності основою цінності товару вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу (У.Джеванс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Є.Бем-Баверк, Д.Кларк). Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб\'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.
Теорія попиту і пропозиції вважає, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).