Б. Суспільний склад людности

В періоді, про який мова, трудніше представити повнотою поділ на суспільні верстви всеї людности імперії. Величезна імперія обхоплювала країни дуже ріжнородні також з точки погляду суспільного складу людности.

Таких суспільних ґруп, що своїм політичним значінням вибивалися на перше місце, було кілька. А власне, це була державна висока бюрократія, далі власники промислового, торговельного та земельного капіталу, військо, і врешті сус­пільний низ, що не зважаючи на всі ріжниці находився увесь в однаковому положенню, та ставав суспільно чимраз більше одностайною верствою.

а. Урядницька аристократія

Другий раз на протязі історії витворилася в добу монархії пануюча суспільно кляса урядничої аристократії. Перший раз, вона повстала із злиття патриціїв з найбільш впливови­ми плебейськими родами. Нове високе урядництво, що за монархії заняло місце старої «поЬіІаїав», повстало теж шля­хом поширення привілею високих урядів на нові кола люд­ности. В прінціпі, старі «уроджені» носії високих урядів оста- вали і на далі осередком цеї верстви.

Внутрішня історія монархії, це в великій мірі історія взае- мин імператора та сенату. Зразу панував в цих відносинах дуалізм: відмежовані одна від другої головно на територіяль- ній основі дві окремі сфери ділання. Відтак перевага пере- суваеться на бік імператора і врешті сенат стае тільки одним з підчинених імператорови орґанів. В звязку з цим відбу- ваеться і сформовання нової бюрократії. В межах відомства сенату істнували зразу далі старі магістратури і доступ до них був вільний тільки для сенаторів. Натомість імператори в крузі ділання, що до них належав, не то що не вязалися отсим порядком, але свідомо та послідовно творили свое уряд- нинтво з не-сенаторських елементів. В імператорських про­вінціях, в правлінню імператорським майном, передусім земельним, врешті на імператорському дворі, урядовцями е з перших часів монархії передусім кіннотчики. Це і зрозуміле. Монархія вийшла з боротьби з сенатом. Вона не могла послу­говуватися навіть і після побіди сенаторами, що все були носіями, коли не прямо републиканської ідеї, то бодай опо­зиції в межах монархії. З другого боку — кіннотчики це був елемент освічений, богатий, зручний і рівночасно політично опортуністичний: все те були прикмети для единоличної влади дуже бажані. Покликування своїх урядовців споміж кіннотчиків стало правилом. Воно не було правилом, що вязало би імператорів абсолютно. Вони виходили нераз поза верству кіннотчиків й установляли своїми урядовцями і визволенців, і навіть невільників, — особливо, коли йшло про двірські уряди. Але такі покликання були тільки виїмками, хоч іноді і чисельними. Головну основу імператорської бюро­кратії творили, особливо починаючи від кінця 1-го століття перед Христом кіннотчики. Серед них займало 5.000 «наді­лених конем від держави» привілейоване становище.

Передумовою для осягнення високих урядів була військо­ва служба, та в ній вищі старшинські ступіні. Тільки хто займав вже вищі старшинські посади, міг посягати по вищі цивільні уряди. — Згодом вимагається від урядовців і инших ще, особливих кваліфікацій. А власне, з розвоем законодав­ства стало виконування урядових завдань немислимим без докладного ознайомлення з ним. Починаючи від 2-го століття перед Хрестом стае знайомість права необхідною для осяг­нення деяких високих посад. Вони стають доступними тільки для правників. Число таких посад росте — в міру цего і цісар­ське урядництво стае верствою спеціяльно рутинованою, під­готовленою теоретично для свого заняття. Цей момент при­чинився немало до цего, що ця верства стала замкненою ґрупою. До її кола міг дістатися тільки, хто мав достаточний час і матеріяльну можливість осягнути потрібну освіту.

В старій републиці високі урядові посади були безплатні, почесні. Ця засада обовязувала і далі в межах урядів сенат­ського відомства. Натомість імператорські посади були плат­ні. Зразу ця платність урядів була так би мовити тільки фак­тична. Згодом вона стала законно визнаним прінціпом і високість платень була означена законом. Імператор Гадріян упорядкував наново систему та високість платень. Урядовці найвищих ранґ одержували по 300.000, 200.000, 100.000 та 60.000 сестерців. Це було дуже високим приходом. Взагалі й низші імператорські урядовці одержували порівнуючи високі суми. Бюрократія була в суспільній єрархії високо поставле­ною, економічно добре забезпеченою верствою.

б. Військо

В добу републики, особливо в останній її період, військо стало чинником, з яким треба було серіозно числитися в публичному життю. Але тоді не приходилося говорити про військо як про окрему суспільну верству. В добу монархії від­носини змінилися з цеї точки погляду основно.

Важне з точки погляду римської держави було передусім те, що армія стала своїм складом чужою Італії. Бо-ж Італія — це був все ще центр держави, без якого римська імперія не могла істнувати як цілість. В перше століття монархії мали бодай західні лєґії в своїх рядах досить велике число Італійців. Цій обставині треба приписати, що ішпанські та ґалійські леґії не остали байдужі на жорстокі злочини останніх імпера­торів першої династії. Під проводом Ґальби вони вирушили на Рим та поклали кінець панованню Нерона.

Привілеєм Італіків остала покищо служба в імператор­ській ґвардії, в когортах преторіянців, що несли службу коло двора та особи імператора. Починаючи від імператора Тиберія /:14.-37. по Христі:/ отсі преторіянці, поміщені в укріпленім таборі в самому Римі, стали становити окрему, виразно привілейовану ґрупу серед армії. Вони були з год­ного боку цією силою, на яку спиралися імператори, з друго­го боку — безнастанною загрозою для самих-же імператорів. Скинення ними Ґальби було початком цілого ряду подібних виступів преторіанців. Імператори старалися протиставити їм комонні частини своєї ґвардії, складені з Ґалійців та Ґерман. Це не все вдавалося. І воно не усувало, а ще під­креслювало небезпеку, якої найяркішим висловом були пре- торіянці. Це була небезпека відносин, коли армія виділила­ся з населення як окрема, замкнена ґрупа, все готова встря­вати в хід справ держави.

в. Міщани

Під цею назвою, ізза браку иншої, відповіднішої, треба розуміти заможні верстви людности імперії, що не входили в склад урядницької аристократії. Це були купці, промисловці та землевласники. Вони всі, в тім числі і землевласники, мешкали в численних містах імперії і вони були цією вер­ствою, що «надавала тон» в життю цих міст. Тому й охрещує- мо їх назвою «міщан», хоч вона не досить ясно означає харак­тер цеї верстви.

Ця верства заняла суспільне становите приблизно таке, яке займали первісно кіннотчики. Своїм походженням вона була дуже неодноманітна. Значний процент становили серед неї визволенці та їх потомки. Вона була — особливо по про­вінціях — елєментом, на якому передусім спиралася фінансо­ва політика імперії. Політично ця верства не приймала визначної участи в справах, що відносилися до життя імперії як цілости. За те вся її енерґія була звернена на справи льо- кальної міської політики. її амбіції вичерпувалися в справах місцевого міського самоврядування, в соперництві відносно урядових посад та проводу в міському правлінню, яке імперія їм залишила. В цім напрямі та в цих межах ця верства люд­ности була справді дуже діяльна і творча. Міста, в першу чергу італійські, та міста близьких провінцій — в добу монар­хії находилися в розцвіті. їхня адміністрація стояла дуже високо і була доводі всестороння. Ці міста не мусіли би соро­митися перед модерними, оскільки йде про уладження «сус­пільної опіки» — як захисти для сиріт та немічників — діяль­ність на полі культури /:театральні вистави, публичні викла­ди і т.д.:/, поліції безпеченства, огневої поліції, санітарних та естетичних уладжень. Особливо на останньому полі ці міста зробили дуже богато. їхні водопроводи та каналізаційні сис­теми були поведені дуже доцільно і з технічного боку зразко­во. Публичні купальні були висловом дбайливости про гиґіє- ну в життю також і незаможної частини людности. Що-ж

відноситься до естетичної культури, то храми, амфітеатри, фонтани та численні публичні будівлі, все те розмальоване та прикрашене статуями, дають свідоцтво про розвинені есте­тичні потреби.

Розуміється, не йде тут про оцінку культури цеї римської доби по сути. Вона була в многому низша грецької. Греки мали право дивитися згорда на Римлян, на їхнє замилування до жорстоких та грубих ігрищ, на їхнє нерозуміння н.пр. гли­бини старої грецької траґедії. Тут йде про характеристику суспільної верстви, яка по містах імперії була носієм публич­ного життя. Для цеї характеристики важна отся дуже жива і дуже всестороння діяльність на полі міського самоврядуван­ня, в цім також діяльність для заспокоєння дуже розвиненої потреби в життєвій розкоші, якою є естетичні вражіння. Все те є доказом — так би мовити — зльокалізовання політичних інстинктів цеї верстви. її інтереси були таким чином неначеб то відвернені від справ загально-державних. Коли зважити, що поза пануючою бюрократією ця власне кляса представля­ла собою економічну силу, інтеліґенцію, орґанізованість та рухливість, то ясно, що для імперії наведена характеристика мала чимале значіння. З одного боку — вона розвязувала руки імператорам. Вони не мусіли в загально-державних справах числитися з цею частиною населення, яка одинока була би тоді могла стати політичною силою. З другого боку — на тлі цеї пассивности у відношенню до загально-держаних справ росло значіння війська та бюрократії. Збільшувалися і їх завдання. Дбання про цілість імперії лежало виключно на них. Історія показала слабість держави, в якій тільки бюро­кратія та військо є носителем ідеї цілости.

г. Суспільний низ

Як в останню добу републики — три ріжні суспільні вер­стви находилися «на дні» і в добу монархії. Це було дрібне селянство, невільники та міська голота. В першу чергу ішов розвій в цьому-ж напрямі, що і в попередній добі. А власне. Селянство, що колись становило загал людности не тільки Риму, але всіх країв Середземного Моря, — упадало чимраз більше. Реформи, все законодавство та кольонізаційна полі­тика зупиняли хвилево цей розвій, — але він ішов далі. В конкуренції з лятифундіями, що жили працею невільни­ків, вільні дрібні хлібороби не могли удержатися. Вони попа­дали в економічну залежність від великих землевласників, випродували свою землю, ставали арендаторами її та врешті зобовязаними до панщини кріпаками.

Невільники находилися в перші століття монархії в стано­вищі та кому-ж, як і перше. Можна сказати, що це становище погіршало ще. Зріст імперії, а разом з тим і зріст та централі­зація її збройної сили робив просто безвиглядною всяку думку про визволення силою. Ясною була повна безнадій­ність положення. Система використовування невільників та поведення з ними остала незміненою. Вона стала хиба ще більш викінченою. Це була система казарми з необмеженою властию над невільниками їхніх дозорців. Щойно, коли устав приплив невільників та коли їх скількість стала маліти, змі­нилося їх положення. Вони стали дорогі — і те накинуло власникам конечність поступати з невільниками економно, не винищувати їх надмірною працею, недостаточним харчем, страшними умовинами життя. Тасама обставина заставила власників дозволити невільникам жити в унормованих поло­вих відносинах та мати власну родину. Для цего поселювано їх на земельних наділах з обовязком праці для їх властителя. Це було становище, на якому найшлися були дрібні селяни. На нім зійшлися, підіймаючися суспільно, невільники з селя­нами, яких становище понизилося.

В останні століття монархії творення цеї нової суспільної верстви було закінченим. Становили її «кольони». Суспільно їхня залежність проявлялася обовязком праці на користь пана, якого вони не могли самовільно покидати. Вони не могли ставати самі перед судом, тільки «пан» мусів їх там заступати. В дрібних цивільних та карних справах пан був над ними суддею. Врешті в податкових справах заступав їх пан перед державою. Таке становище було закінченням роз- вою двох суспільних ґруп в римській імперії, селянства та невільництва.

Окреме місце займала в життю римської імперії дуже чис­лення — передусім в самому Римі — убога та неспосібна заро­бляти людність, переважно бездомна голота. Вже в останньо­му періоді републики вона була дуже численна. Тепер її число ще значно зросло. В Римі воно було особливо велике. Але разом з тим чисельним ростом — ця голота втратила і те політичне значіння, яке мала за републики. Тоді в неї були ще традиції її ролі на народніх зібраннях. В боротьбах полі­тичних партій партії та їх провідники забігали за ласку юрби. їй доводилося і фізичною силою рішати іноді про вислід політичних змагань. За монархії народні зібрання втратили своє значіння і згодом взагалі перестали істнувати. Про політичний провід в державі рішала сила війська, проти якої фізична сила неозброєної голоти була без значіння. Для імператорів голота Риму могла стати неприємною, коли н.пр. підчас урочистих виступів репрезентований нею «нарід» не привитав імператора досить ентузіястично, або і дозволив ще собі свистати або видавати глумливі оклики. Але це була тільки неприємність. Небезпеки бути не могло, бо самі тільки преторіянські когорти вистарчали, щоби кріваво відбити якийнебудь ворожий виступ міської юрби. Впрочім для викликання в «народі» бажаних настроїв оставало 150.000 споміж цеї голоти постійно на утриманню імператора.

Решта, весь загал цеї юрби був теж фактично на удержанню держави. Від неї він отримував «хліб та ігрища» — і цим вдо- волявся. Голота Риму та инших міст додавала — так би мови­ти — «кольориту» побутови доби монархії. Вона була дуже коштовним «необхідним злом» держави. Не була вона суспіль­ною верствою, з якою приходилося би серіозно числитися.

ґ. Стан в пізнішу добу монархії

Розвій поодиноких верств людности дав в свойому резуль­таті ось-яку суспільну картину римської імперії. Середня верства, що постійно убожіла, особливо починаючи від 2-го століття п. Хр., врешті перестала існувати як верства, що впливала би на загальний характер суспільства. Цей харак­тер проявлявся в істнованню «крайностий», суспільного низу та верхів. Одні та другі складалися з ріжних ґруп, але ріжни­ці поміж ними були другорядними, порівнуючи з загальним поділом суспільства на отсі дві головні верстви. Цей поділ на «особи достойні», «personae honestiores», до яких зачислялися сенатори, кіннотчики, урядовці, старшини і т.д., та на «осіб посполитих», «personae humiliores», був дуже гострий. Навіть система кар робила ріжницю поміж одними та другими.

Далі — поділ цей на суспільні верстви закостенів. Перехід з одної верстви до другої став дуже трудним. Верстви ці стали дідичними станами. В першу добу монархії перехід з низшої до вищої верстви був явищем частим. Імператори виносили часто навіть своїх визволенців на високі урядові становища та поповняли особами низших станів ряди сенаторів та кін- нотчиків. В пізнішу добу це не траплялося. Стани стали дідичними — по части формально-правно, а по части фактич­но, силою обставини, що дідичним було майно, а майно дава­ло можливість приготовитися для урядницької чи військової служби. З окрема що до війська, то також низші військові ранґи стали фактично дідичними. Це оставало в звязку з дозволом для військових женитися. Військові табори стали оселями, де жив окремий «стан» римської імперії, найнизша частина пануючої верстви.

також і приналежність до суспільного низу стала фактич­но дідичною. А власне, «кольони» переймали по батьках їх земельний наділ а разом з ним і суспільний стан батьків.

таким способом суспільство римської імперії сдержало дуже виразне обличча. Воно було поділене глибокою прір­вою на дві, дуже нерівні частини. Порівнуючи тонку вер­ству «пануючих», та дуже широку — суспільно поневоле­них.