<<
>>

§ 1. Сутність і структура суспільного виробництва

Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем.

У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ і послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт — це синтезоване поняття, яке включає різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.

Праця — це свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб людей. Праця є процесом функціонування робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. В процесі трудової діяльності людина може удосконалювати свої трудові навички, набувати виробничий досвід, накопичувати теоретичні і практичні знання, що поліпшує якість робочої сили. Робоча сила може функціонувати лише в системі певних виробничих відносин і є головною продуктивною силою суспільства, визначальним елементом продуктивних сил.

Виробничі відносини — це сукупність матеріальних економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до споживання. Виробничі відносини є необхідною стороною суспільного виробництва.

В процесі праці виникають відносини, обумовлені потребами технології і організації виробництва, наприклад, відносини між працівниками різних спеціальностей, між організаторами і виконавцями, пов’язані з технологічним розподілом праці всередині виробничого колективу або в масштабах суспільства. Тому існує певна класифікація виробничих відносин.

Техніко-економічні відносини. Це відносини між людьми, що виникають з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко- економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — насамперед, це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Вони виникають в залежності від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функціонування і розвитку. В свою чергу, виробничі відносини впливають на розвиток продуктивних сил, пришвидшуючи чи гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвитку виникають протиріччя між зростаючими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, які можуть бути вирішені лише шляхом зміни виробничих відносин і приведення їх у відповідність з продуктивними силами.

Продуктивні сили — це система суб’єктивних (людина) і матеріальних елементів, які здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного виробництва. Продуктивні сили відображають активне відношення людини до природи, що заключається в матеріальному та духовному освоєнні і розвитку її багатств, в ході якого відтворюються умови існування людини і відбувається процес становлення і розвитку самої людини. Кожній стадії розвитку продуктивних сил відповідають певні виробничі відносини, які виступають в якості суспільної форми їх руху. Породженням розуму і праці людини є матеріальні елементи продуктивних сил — засоби виробництва і засоби споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомогою яких людина діє на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Засоби праці включають машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина впливає на природу, а також виробничі будівлі, землю, канали, дороги тощо. Застосування і створення засобів праці — характерна риса трудової діяльності людини.

Предмет праці — речовина природи, на яку людина впливає в процесі праці з метою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Предмет праці, що зазнав вже дію людської праці, але призначений для подальшої обробки, називається сировиною. Деякі готові продукти також можуть вступати в процес виробництва як предмети праці (наприклад, виноград у виноробній промисловості, тваринне масло в кондитерській промисловості). Визначальна роль у засобах праці належить знаряддям праці. У міру їх розвитку і вдосконалення росте технічне озброєння праці, міняється роль людини в процесі виробництва, зростає його панування над природою. Засоби праці є виробничою фундацією народного господарства, що використовуються на користь всього суспільства. Переважне зростання виробництва засобів праці в порівнянні з виробництвом предметів споживання — економічний закон розширеного відтворення, заснованого на великому машинному виробництві.

Засоби праці і, особливо, знаряддя праці є мірилом рівня розвитку робочої сили і, в певній мірі, показником тих відносин, за яких здійснюється праця. Засоби виробництва утворюють матеріально-технічну базу, виробниче багатство суспільства. Окремі засоби праці одночасно можуть виступати і предметом праці. Наприклад, земля в одних галузях використовується як засіб праці (сільськогосподарське виробництво), а в інших — як предмет праці (видобувна промисловість). Загальним предметом праці людини є природа в цілому.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

  1. основне виробництво;
  2. виробнича інфраструктура;
  3. соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві загалом. До них належать: транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно- фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає охорону здоров’я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв’язок, культуру, мистецтво та ін.

В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструктура) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку науки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особливо продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробнича і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці — продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального , а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяються:

  • доіндустріальне виробництво. Для такого виробництва характерними були примітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби і робітників. Такі роботи, як прядіння, ткацтво, підйом води, обробка деревини і металу тощо, виконувалася вручну, і їм відповідала велика кількість ручних знарядь праці, які досягли найбільшої диференціації в період панування мануфактурного виробництва;
  • індустріальне виробництво. Індустріальне виробництво базувалося на механізованій праці. Характерними ознаками періоду становлення індустріального

способу виробництва були: спеціалізація праці і виробництва, тобто виділення окремих операцій, видів, підвидів технологічних операцій тощо; концентрація праці і виробництва та формування на цій основі так званого ефекту масштабу; централізація власності і управління власністю; приватизація, тобто розширення і поглиблення інституту приватної власності; капіталізація, яка сприяла створенню умов для швидкого розвитку виробництва.

• постіндустріальне виробництво. Постіндустріальне виробництво базується на автоматизованій праці. Формування постіндустріального виробництва почалося у другій половині ХХ ст. Цей процес до сьогоднішнього дня є незавершеним. Для сучасного постіндустріального виробництва характерним є розвиток таких процесів, як посилення інтеграції праці і виробництва в умовах розвитку процесів диференціації; посилення диверсифікації виробництва, тобто на одному підприємстві виготовляється продукція різних галузей; розвиток процесів прямо протилежних конкуренції — деконцентрації, яка виражається у розукрупненні великих підприємств; поглиблення інформатизації виробництва; зростаюча роль науки у процесі виробництва; посилення процесів соціалізації виробництва, що виражається у підвищенні рівня соціальної направленості розвитку виробництва, орієнтації його на максимальне задоволення потреб членів суспільства.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

  1. власне виробництво;
  2. розподіл;
  3. обмін;
  4. споживання.

Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, матеріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспільства. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживання здійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл залежить від безпосереднього виробництва в трьох відношеннях: по змісту, адже розподіляти можливо лише те, що вироблено; по кількості, оскільки розподіляти можливо лише стільки благ та послуг, скільки їх створено; по формі, тому що характер виробництва визначає характер розподілу. Відносини розподілу, знаходячись в залежності від відносин виробництва, в свою чергу, прямо впливають на обмін і споживання і обернено — на виробництво.

Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим (пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбувається розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або факторів виробництва.

Розрізняють такі види розподілу:

  1. розподіл засобів виробництва;
  2. розподіл трудових ресурсів;
  3. розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявляється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці.

Обмін виступає в трьох видах:

  1. обмін діяльністю і здібностями;
  2. обмін засобами виробництва;
  3. обмін предметами споживання.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використання продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і невиробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовуються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робоча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищуються. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) і споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуванні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби в управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві.

В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживання матеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способу задоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним.

Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічно пов’язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системи економічних відносин.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 1. Сутність і структура суспільного виробництва:

  1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ РОЗУМІННЯ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ
  2. Сутність, цілі, фактории та основні показники економічного зростання
  3. 21. Сутність фінансів, їх види. Структура державного бюджету. Види, цілі та інструменти фіскальної політики. Дискреційна та недискреційна фіскальна політика.
  4. § 1. Сутність і структура суспільного виробництва
  5. § 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем
  6. Тема 1.4. Форми організації суспільного виробництва та їхня еволюція
  7. Тема 1.4. Форми організації суспільного виробництва та їхня еволюція
  8. Глава 1. Сутність та функції фінансів
  9. 1. Необхідність та сутність фінансів.
  10. Економічна сутність і класифікація капіталу підприємства
  11. 3. Власність, її сутність та місце в економічній системі.
  12. Лекція 1. СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ, ЇХ ФУНКЦІЇ І РОЛЬ
  13. Походження, сутність та концепції виникнення грошей
  14. 2.5. Законодавство України у сфері суспільних інформаційних відносин: сучасний стан та концепція реформування
  15. Сутність та зміст адміністративно-правового регулювання діяльності державних підприємств
  16. 1.1. Сутність адміністративно-правових відносин у сільському господарстві
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -