Свято-Стефанська корона — як державна ідея

Мадярська історіоґрафія оправдує потребу захоплення чужонаціональних територій тим, що, мовляв, Мадярщина в своїм історичнім розвитку в Свято-Стефанських кордонах була оборонцем християнства та європейської культури й цивілізації перед «варварами» із Сходу, й турецько-татарського спустошення зокрема.

Мадярщина, як і багато інших держав і націй, відогравала й далі відограє в Центральній Европі певну ролю. Для мирного співжиття народів потрібно, щоби кожний нарід чи держава правильно зрозуміли своє історичне призначення та свою ролю в просторі, в якім живуть. B цім напрямі робить мадярська історіографія основну помилку, приписуючи Мадярщинї таку історичну ролю й значення, яких вона не виконувала, бо і не була спроможна виконати. Bce це робиться тільки для того, щоби виправдати доцільність існування Великої Мадярщини, для концепції якої намагаються мадярські політичні круги здобути прихильність світової політичної опінії.

Мадярська історіоґрафія твердить, що мадяри врятували європейську цивілізацію в добі турецьких воєн, і ставить справу так: «Що було б сталось, якщо б мадяри були злучились із своїми турецькими братами? Напевно турки були би не затримались перед брамами Відня» (Edited by George Lukacs: La Hongrie et Ia civilization, Paris, 1929, p. 63, 72; див.: Walter Kolarz: Myth and Realities in Eastern Europe, London, p. 92-93).

Мадяри рівнож наголошують, що вони оборонці «Християнської

віри» в Европі, що теж не відповідає історичній дійсності, бо, напр., в конфлікті між сербами і турками в другій половині XIX ст., мадярська публічна й політична опінія стояла повністю по стороні турків.

По відношенню до своїх слов’янських сусідів, мадяри переконують себе, що вони виконують «історичну місію», яка їм ніби призначена, а саме вести боротьбу проти ідеї пан-славізму) I це «історичне завдання» є виправдане тільки частинно, «бо вони\' протягом тисяча літ, входячи в супружне життя із слов’янами, та жиючи з ними в близькім сусідстві, самі стали до певної міри расово слов’янами» (Kolarz: Myth and Realities..., p.

B новішій добі, мадяри наполегливо розробляють історію свого походження по лінії «Туранської концепції». Закладають Туранські товариства, розробляють цілу схему, науково доводячи свою расову пов’язаність з турками. Із наведеного короткого огляду приходимо до висновку, що претенсії Мадярщини на чужонаціональні території мають чисто імперіялістичний характер і зовсім не той історично- оборонний, що мадярська історіографія та пропаганда в зв’язку із Свято-Стефанською Короною постійно наголошує.

Мадяри у вільному світі ще й сьогодні ставлять Свято-Стефансь- ку державно-політичну ідею в основу своїх територіяльних претен- сій на чужі, немадярські краї, якими вони володіли до кінця першої світової війни. Джерелом таких претенсій має бути корона Св. Сте- фана, як символ Великої Мадярщини. Згідно з мадярською історією, цю корону подарував королеві Стефанові папа Сильвестер II (999-1003), нею був згодом Стефан коронований. B такій формі і з таким змістом приняла цю тезу і світова історія. Це могло статись тільки тому, що сама корона не була взагалі досліджена протягом більше як сімох сот років.

B дійсності корона Св. Стефана складається з двох оригінальних частин «corona Graeca» (Грецька корона), яка творить її нижню частину, і «corona Latina» (Латинська корона), що творить верхню частину корони. Це стало відомо щойно при коронації в 1792 p. При цій нагоді експерти мали можливість зробити основні досліди корони та розшифрувати її нижню частину.

B 1880 p. була створена при Мадярській Академії Наук окрема Комісія з метою прослідження Корони на чолі з Арнолд Іполі (Arnold Ipolyi), істориком мистецтва. Комісія досліджувала походження Корони й видала моноґрафію під назвою: Історія та опис Святої Мадярської Корони та інсіґній — Budapest, 1886 (History and Description of the Holy Hungarian Crown and the Insignia (in Hungarian)).

B 1928 p. за згодою компетентних державних чинників перевів

Юлій Моравчик (Julius Moravcsik) дальші досліди, особливо нижньої т. зв.

Візантійську частину корони Св. Стефана подарував королеві Угорщини Ґейзі I (1074-1077) імператор Візантії Михайло Дукас VII, який був на троні від 1071-1079. Ha цій Візантійській короні є теж грецький напис «Ґейза вірний король Туркії». Це вказує на турець- ко-туранське расове походження мадярів, а «Туркія» була тодішня назва Угорщини. Ґейза був сучасником імператора Михайла Дукаса VII і був правдоподібно коронований Візантійською ксфоною. Із сказаного ясно виходить, що Візантійська корона дісталася до Угорщини значно пізніше, так що король Стефан (997-1038) ніяк не міг бути коронований цією короною, яка нині творить нижню частину ніби первісної його корони.

Верхня, себто Латинська корона має образи й імена тільки восьми апостолів, з чого роблять висновок, що ця корона не є комплет- на. Невідомо, як виглядала ориґінальна Латинська корона, коли і чому була злучена з Візантійською короною. Брак чотирьох апостолів пояснюється тим, що при злуці обох корон з Латинської була відрізана та частина з бракуючими чотирма апостолами. Мадярська історіоґрафія рівнож не знаходить відповіді на те чи верхня частина — Латинська корона — є ідентична з тою, що її післав папа Сильвестер II. Рівнож гідне уваги те, що мадяри досі вживають Візантійський двораменний хрест як «символ мадярської королівської влади». Словаки також вживають цей двораменний хрест.

Ha всі невияснені проблеми зв’язані із Св. Короною мадярська історична наука не була досі спроможна дати вияснюючу відповідь. Справа двораменного хреста пояснюється припущенням, що хрест був введений правдоподібно королем Бейлом III (1172-1196), який був вихований у Візантії на дворі імператора Мануела — Мадярський Квартальник (The Hungarian Quarterly, Vol. IV No. 4, Winter, 1938- 39. Publ. by the Society of the Hungarian Quarterly, President Count Stephen Bethlen, ⁴⁴The Holy Crown of Hungary” by Julius Moravcsik).

I весь тодішний церковний уклад в Угорщині був той самий, що в нашій церкві Візантійського обряду. B сенсі Саболчського Синоду в 1092 p. та Остригомського в 1104 p. священики в тодішній Угорщині були жонаті, подібно як у Візантії (Moravcsik Gyula: Bizanc es a Magyarorszag, Budapest, 1953, p. 64).

Ha ці невияснені ще остаточно питання звернули увагу мадярські історики минулого століття і дійшли до висновку, що Булла папи Сильвестра II, якою він мав дарувати корону Св. Стефанові, сфаль- шована. Історик д-р Корачоній Іван (Dr. Karacsonyi Janos) свої досліди в справі Булли представляє так: «Булла Сильвестра, яка відома під цією назвою мадярським історикам, є новішої доби, 1576 p. виготовлений фальсифікат» (Dr. Karacsonyi Janos: Szent Istvan ki- raly okIevelei es a Szilveszter-Bulla diplomatikai tanulmany, Budapest, 1891, p. 216). Анальоґічне становище займають і інші видатні мадярські історики, як, напр., Vambery Armin: A magyarsag keletkezese es gyarapodasa, Budapest,1859, p. 249; див.: Horvath Mihaly: A keresz- tenyseg elso szazada Magyarorszagon.

Загально відомо, що мадярські королі, а згодом й імператори Австрії, які в XVI столітті стали володарями Мадярщини, виконували аж до упадку Австро-Угорської імперії (1918) спеціяльне «патронат- не право» над Католицькою Церквою в мадярській державі. Історики попередних століть, це право виводили з Булли Папи Силве- стра ІІ-го, яка ніби була дана мадярському королеві Св. Стефанові (о. Баран: Церква... стор. 14; див.: Tomcsanyi I.: A f6kegyur szerepe а piispok6k kinevezesenel, Budapest, 1922). Мадярські історики викрили підробку цієї Булли.

Такі ствердження мадярськими істориками, членами Мадярської Академії Наук, міняють дотеперішню концепцію мадярської історіографії, особливо в її початковій стадії, та виявляють розсяг і значення культурних і реліґійних впливів Візантії на Угорщину.

Посвоячення князів Київської Руси-русинів із угорським королівським двором та відомі досі релігійні й культурні староруські пам’ятки на угорськім королівськім дворі свідчать про вплив Київської Руси-України на Угорщину, що угорські «офіційні» історики дуже ретельно замовчують та викреслюють.

Ми подали основніший огляд про Св. Корону Угорщини та її державно-політичне значення, щоби ствердити, що карпатські руси- ни-українці, як також народи, що колись належали до Угорщини, не мають нічого спільного ані історично, ані правно із Св. Короною та не є з нею в жаднім огляді життєво в’язані. Корона є виключним твором мадярської історії та мадярського народу, а для нема- дярських народів вона була символом економічних злиднів та національного й політичного поневолення.

III