5.1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ УРЯДУЮЧИХ ІНСТИТУЦІЙ В УКРАЇНІ XVII-XVIII ст.
Характерною особливістю організації та функціонування політичної системи на українських землях у XVII-XVIII ст., на думку сучасних істориків, була поліваріантність існуючих політичних моделей та різно- векторність їх еволюції.
Зокрема, державний устрій українських земель, що підпорядковувалися гетьманові (Гетьманат, самоназва — Військо Запорозьке, сучасна історіографічна назва — Українська козацька/ гетьмансько-козацька держава), ввібрав досвід функціонування військово-політичної організації — Запорозької Січі, але в процесі розвитку набув чимало специфічних ознак, які відділили його від свого прообразу, а також моделі організації політичних відносин в автономній (а часами і самостійній) стосовно гетьманської влади Січі. Крім того, модель державно-політичного устрою Гетьманату в досить своєрідній формі у ході української колонізації південно-західних окраїн Московської держави була екстрапольована на ґрунт Слобідської України, яка належала Московському царству. Однак усі ці модифікації з вихідної форми козацького устрою Запорожжя принципово відрізнялася від моделі політичної організації суспільства на Правобережній та Західній Україні, які практично до кінця XVIII ст. перебували під владою Речі Посполитої. Водночас можна стверджувати, що навіть у межах правобережного регіону до початку XVIII ст. паралельно з польською державно-адміністративною системою зберігався асистемний щодо неї козацький-полковий устрій.Ще однією характерною особливістю функціонування державного апарату тієї доби були перманентні трансформації механізму взаємодії політичних інституцій у межах їх окремих складових. Це зумовив політичний курс Московської держави/Російської імперії, спрямований на обмеження і ліквідацію української державності, інкорпорацію українських земель до складу імперії1.
До того ж геополітичне становище України, яка перебувала у центрі більшості історичних подій, що відбувалися в Центрально-Східній Європі протягом XVI-XVn ст., насамперед боротьби з турецькою інвазією, антигабсбурзьких постань, польсько-української та польсько-шведської боротьби, суттєво вплинуло на стан її державного управління і політичної системи.
У період свого розквіту, тобто за часів Богдана Хмельницького, Українська козацька держава претендувала на порубіжні території інших держав (Білорусь, Молдова), де також намагалася запровадити козацький устрій.Непростою була доля історичних земель, відірвані від України — Закарпаття й Буковини. Основна територія Закарпаття з другої чверті XVI ст., коли відбувся розпад Угорського королівства, потрапила до складу Габсбурзької монархії, а Мараморошчина — до Семиградського (Трансільванського) князівства, під владою якого перебувала до 1733 р. Семиградський володар Юрій ІІ Ракоці певний час був союзником Богдана Хмельницького і спільно з ним боровся з поляками. Габсбурги та Ракоці намагалися завоювати симпатії населення Закарпаття, тому комітати Земплин, Унг та Берег отримали фактичну автономію й управлялися вибірними урядовцями — кенезами, у діяльність яких віденський двір не втручався. На території сучасної Буковини існували Чернівецька та Хотинська волості Молдавського князівства, яке з кінця 30-х років
XVI ст. потрапило у васальну залежність від Стамбула. У другій половині
XVII ст. західна частина Поділля складала Подільський айялет Османської імперії.