Фінансування.

Головною відмінністю матеріального забезпечення охоронних органів гетьманської держави від періоду Тимчасового уряду і Центральної Ради було централізоване фінансування їхніх потреб.

Протягом травня – червня вартові потреби покривалися за рахунок державного кредиту 10 млн крб., відкритого МВС постановою Ради Міністрів від 13 травня 1918 р. 98. 7 липня гетьман затвердив постанову, згідно з якою розпочалось щомісячне авансування на вартову діяльність: 9 млн. крб. розподілялися по губерніях з розрахунку 1 млн. крб. кожній. Заборгованість міліції з початку 1918 р. було ліквідовано за рахунок міст і земств, на балансі яких вона раніше перебувала, про що губернські старости і міські отамани отримали обіжник директора ДДВ від 21 липня. У цьому документі від імені міністра внутрішніх справ також передбачалось не пізніше 5 серпня складати кошториси видатків на подальше утримання Державної варти з поясненням, посилаючись на закон, доцільності сум з кожної статті. Кошториси планувалися на термін 6 місяців (з 1 липня до 31 грудня) за встановленим зразком 99.

Отримавши кошториси видатків із місцевих органів, ДДВ склав загальний кошторис, в якому окремо передбачалось утримання особового складу департаменту і всіх структурних підрозділів варти, а також канцелярські і господарські витрати ДДВ, управлінь губернських, повітових і залізничної варти. Його показники увійшли до « Загального зводу проекту розпису держаних прибутків та видатків України на 1918 р.» Витрати департаменту варти, що становили 3 млн 193 498 крб., було включено до статті «Утримання центральних установ МВС». Утримання місцевих установ ДВ фінансувалося за окремою статтею у розмірі 167 млн 277 721 крб.

У «Кошторисі видатків МВС на 1918 р.» було зроблено пояснення зазначених статей загальнодержавного фінансового зводу. Так, на грошові виплати урядовцям ДДВ передбачалося 532 494 крб., службовцям управлінь міської і повітової варти – 4 млн 978 500 крб., особовому складу загальної варти – 110 млн 773 321 крб., залізничної варти – 4 млн 811 200 крб., кордонних пунктів – 619 тис. крб., воякам резервних сотень і дивізіонів – 34 млн 423 тис. крб. Канцелярські і господарські видатки варти визначалися у розмірі: загальної варти – 7 млн 790 700 крб., залізничної – 56 тис. крб., кордонної – 19 тис. крб. Цільовим призначенням виділялися кошти на ремонт зброї резервних сотень – 15 тис. крб., єдину форму одягу для кордонних вартових – 192 тис. крб., влаштування кордонних пунктів – 36 тис. крб.

Витрати на освідомчу і карно-розшукову варту зводилися до окремого п’ятого параграфу, який являв собою розпис статті державного бюджету «Різні видатки на вартові потреби». Тут планувалося 12 млн 948 800 крб. на утримання карно-розшукової варти. З них 10 млн 581 300 крб. складала оплата штатним службовцям у губерніях, градоначальствах і повітах, 1 млн 735 тис. крб. – на канцелярські і господарські витрати відділів і відділень, 632 500 крб. – видатки на кримінальну розвідку. Асигнування за останньою статтею видатків здійснювалися за «Тимчасовим розписом норм для розрахунку кредитів карно-розвідчої варти», надрукованим у «Державному вістнику» 22 серпня 1918 р. Розвідувальні видатки на рік розподілялися між місцевими карно-розшуковими інституціями таким чином: губернський відділ – 15 000 крб., відділ столичного отамана – 50 000 крб., одеського – 40 000 крб., миколаївського – 20 000 крб., повітове відділення – 10 000 крб., відділення у заштатному місті – 2 000 крб.

У Кошторисі потреби освідомчої варти визначалися сумою 4 млн 152 844 крб. під артикулом «Видатки, непідлежні оголошенню» 101.

Під час повстання Директорії гетьманський уряд вдався до термінового позабюджетного фінансування варти.

Отже, за гетьманату загалом на вартові потреби було витрачено приблизно 350 млн крб., що становило досить вагому частину всіх звичайних (4 млрд 265 млн 352 266 крб.) і надзвичайних – (1 млрд 81 млн 383 368 крб.) видатків Української Держави 104. З огляду на найменшу чисельність освідомчої варти можна зробити висновок, що цей підрозділ фінансувався найінтенсивніше. Це свідчить про те, що гетьманський уряд вважав державну безпеку пріоритетним напрямом охоронної діяльності. Привертає увагу відносна малокоштовність витрат на центральний апарат варти. Утримання особового складу місцевих інституцій складало основні бюджетні витрати на вартові потреби, що ілюструє досить оптимальну пропорційність чисельності керівної і виконавчої ланок ДВ.