Пасивне управління банківським портфелем акцій

470

генерації поточних дивідендів і продажу для отримання доходу від капіталізаційного приросту.

2.

При прийнятті рішень про портфельну індексацію для банківських установ найбільш прийнятним є використання індексів, побудованих методом капіталізації, тобто середньоарифметичного зважування ціни, де вагами виступає частка від ділення величини емісії певного випуску на загальний розмір емісій всіх випусків, що входять в індекс.

Побудувати індексований портфель акцій можна з допомогою таких способів:

• спосіб капіталізації – купівля акцій компаній з найбільшою

капіталізацією, що входять в індекс з відповідними вагами, а залишкова вага рівномірно розподіляється між рештою акцій індексу;

• спосіб стратифікації – визначення класифікуючого фактора або

декількох факторів для поділу випусків на класи (страти) і мінімізація несистематичного ризику за рахунок диверсифікації за галузями;

• спосіб квадратичної оптимізації – побудова ефективної множини

сучасної портфельної теорії Марковіца, в якій на противагу «класичній» теорії, що базується лише на показнику дохідності, запропоновано двокритеріальну оцінку фінансових активів. Дохідність цінного папера цей вчений вважав випадковою величиною, що характеризується очікуваною дохідністю (µ) та середньоквадратичним відхиленням дохідності (? – ризик інвестицій).

Очікувана дохідність інвестиційного портфеля – це середньозважена за частками інвестицій очікувана дохідність кожного з цінних паперів, що входить у портфель:

n

= ? Xi ? µ ,

i =1

де Xi – частка цінного папера у портфелі;

µp – очікувана дохідність портфеля;

µi – очікувана дохідність цінного папера.

Стандартне відхилення дохідності портфеля цінних паперів

визначається за формулою:

471

n n

?? Xi ? Xj ? ?

\r\n

ij ,

i =1

\r\nj =1

де Xi, Xj – частка цінного папера у портфелі;

?p – стандартне відхилення дохідності портфеля;

?ij – коваріації дохідностей цінних паперів.

Ефективна множина охоплює портфелі з мінімальним середньоквадратичним відхиленням для різних рівнів очікуваних дохідностей. З такого переліку банк-інвестор може вибрати оптимальний портфель, який буде відповідати вибраному інвесторам рівню ризику.

Вказані способи імітації фондового індексу дають змогу банківській установі значно зменшити витрати, ніж при купівлі всіх акцій, що входять до складу фондового індексу, і створити портфель, який за своїми характеристиками відповідатиме певному індексу акцій.

Водночас банк може побудувати портфель, який переважатиме дохідність певного фондового індексу, за рахунок використання активних методів управління портфелем акцій:

1) групова ротація – вибір акцій, емітованими компаніями тих галузей, в яких прогнозується вище зростання порівняно з іншими та зі зростанням ВВП загалом;

2) управління на основі прогнозування цін акцій з допомогою технічного аналізу;

3) пошук недооцінених цінних паперів на основі визначення

«дійсної» вартості цінних паперів з допомогою фундаментального аналізу.

472