12.3. Формування банківського портфеля цінних паперів

В Україні банки формують портфелі цінних паперів, до складу яких входять:

Торговий портфель банку - боргові цінні папери й акції, придбані банком з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціни. Цінні папери в цьому портфелі обліковуються винятково за справедливою вартістю.

Портфель на продаж - боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їхнього погашення; цінні папери, які банк готовий продати у зв\'язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій; акції та боргові цінні папери, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, які придбані й утримуються винятково для продажу протягом 12 місяців з дати придбання.

Портфель до погашення вміщує боргові цінні папери, щодо яких банк має намір і здатність утримувати до строку їхнього погашення.

Банк не повинен первісно визнавати цінні папери у портфелі до погашення, якщо: а) не має фінансових ресурсів для фінансування цінних паперів до погашення; б) є юридичне або інше обмеження, яке може перешкодити наміру банку утримувати цінні папери до погашення; в) протягом поточного фінансового року або протягом двох попередніх фінансових років банк продав до дати погашення значну суму інвестицій порівняно із загальною сумою інвестицій, утримуваних до погашення.

Банк не повинен визнавати цінні папери як утримувані до погашення, якщо: а) він має намір утримувати цінні папери протягом невизначеного часу; б) він готовий продати їх у разі змін ринкових ставок відсотка, ризиків, потреб ліквідності; в) умови випуску безстрокових боргових цінних паперів передбачають сплату відсотків протягом невизначеного часу (тобто немає фіксованого строку погашення); г) емітент має право погасити цінні папери сумою, значно меншою, ніж їхня амортизована собівартість.

Не є порушенням намірів утримувати портфель до погашення, якщо продаж цінних паперів з портфеля до погашення був здійснений у таких випадках: а) не більше, ніж за 3 місяці до дати погашення; б) після того, як отримано переважно всю первісну вартість фінансової інвестиції у вигляді планових платежів або передоплати; в) значного погіршення кредитоспроможності емітента; г) реорганізації емітента; д) змін законодавчих або регулятивних вимог; е) значного підвищення регулятивних вимог до капіталу; є) у зв\'язку з непередбаченою подією, що відбулася з незалежних від банку причин, яка не повторюється і щодо якої є докази, що банк не мав змоги її спрогнозувати.

У разі прийняття рішення про продаж цінних паперів з портфеля до погашення банк повинен перевести такі цінні папери у портфель на продаж та здійснювати реалізацію цінних паперів з портфеля на продаж.

4.

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов\'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедлива вартість цінних паперів, що перебувають в обігу на організаційно оформлених ринках, визначається за їхньою ринковою вартістю.

Якщо котирування ринкових цін на цінні папери є недоступним, то банки застосовують для визначення справедливої вартості такі методи:

посилання на ринкову ціну іншого подібного інструменту;

аналіз дисконтованих грошових потоків. Застосовуючи аналіз дисконтованих грошових потоків, банки використовують ставку дисконту, яка дорівнює діючій нормі прибутковості подібної фінансової інвестиції, що має переважно такі самі умови і характеристики (строк погашення, що залишився; структура потоків грошових коштів; валюта; кредитний рейтинг емітента, процентна ставка).

Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі на продаж, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо, відображаються на дату балансу за їхньою собівартістю з урахуванням зменшення їхньої корисності.

Цінні папери, що утримуються банком до їхнього погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю з використанням ефективної ставки відсотка.

Інвестиції в асоційовані компанії відображаються на дату балансу за методом участі в капіталі, який передбачає відображення інвестицій у річній фінансовій звітності банку за вартістю, що визначається з урахуванням зміни загальної величини власного капіталу емітента, крім тих, які є результатом операцій між банком і емітентом цінних паперів. Балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, що є часткою банку в чистому прибутку (збитку) асоційованої компанії за звітний період, із зарахуванням цієї суми до складу доходу (втрат) банку від участі в капіталі.

За інвестиціями в дочірні компанії, облік яких здійснюється за собівартістю з урахуванням зменшення корисності, інвестор складає консолідовану фінансову звітність.

Діяльність банків, пов\'язана з придбанням, утриманням та продажем цінних паперів, у комплексі становить інвестиційний процес, основними етапами якого є:

Розробка інвестиційної політики банку.

Аналіз цінних паперів:

а) фундаментальний аналіз;

б) технічний аналіз.

Формування банківського портфеля цінних паперів.

Моніторинг портфеля цінних паперів і формування резервів на відшкодування можливих збитків за операціями з цінними паперами (розділ 12.4).

Оцінювання ефективності портфеля цінних паперів.

Першим етапом при вкладенні коштів у цінні папери є вибір інвестиційної політики, яка поєднує принципи та положення, що визначають концептуальні засади діяльності банківської установи на фондовому ринку.

Основними положеннями інвестиційної політики банку мають бути: 1) цілі інвестування та їхнє узгодження зі стратегічною метою діяльності банківської установи; 2) визначення періоду, на який розробляється ця політика; 3) обмеження регуляторних органів; 4) власні застереження щодо розміщення коштів у цінні папери; 5) податкові пільги; 6) визначення бази для порівняння ефективності вкладень.

Основна мета банківського інвестування - забезпечити дохідність, яка буде вища, ніж витрати, пов\'язані з обслуговуванням залучених коштів.

Іншим важливим елементом політики банку щодо інвестування є розрахунок планового горизонту, тобто періоду, протягом якого буде здійснюватись реалізація визначених цілей.

Наступний етап - це встановлення обмежень регуляторних органів до операцій з цінними паперами. Так, банкам необхідно виконувати норматив інвестування в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком окремо за кожною установою, який має становити не більше, ніж, 15% капіталу і норматив загальної суми інвестування - не більше, ніж, 60%. Крім цього, при розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу враховуються вкладення в цінні папери, зважені за рівнем ризику. Як наслідок, банк, придбавши цінні папери, повинен зіставити їхній обсяг з розміром власного капіталу.

Банк також встановлює власні застереження щодо інвестицій, тобто визначає певний граничний відсоток вкладення коштів в інструменти одного емітента, відсоток вкладень у певну галузь, у певний тип цінних паперів.

Українські банки можуть (без письмового дозволу НБУ) інвестувати кошти в цінні папери з нефіксованим прибутком будь-якої юридичної особи в розмірі, що становить не більше, ніж 5% регулятивного капіталу банку; юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде винятково діяльність з надання фінансових послуг; регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, встановленим НБУ.

Останнім елементом, що входять до інвестиційної декларації банку, є визначення бази для порівняння ефективності вкладень. У переважній більшості країн - це забезпечення дохідності, що на декілька відсотків перевищує дохідність певного фондового індексу. Крім цього, банк може використати рівень дохідності інвестицій як певну величину, яка перевищує вартість залучення коштів, що в українській практиці при слабкому розвитку інформаційної бази є більш прийнятним.

Всі перелічені складові інвестиційної політики банку мають бути затверджені у вигляді внутрішнього положення (Меморандуму інвестиційної політики) та стати першочерговим орієнтиром при здійсненні операцій на ринку цінних паперів.

Наступною складовою інвестиційного менеджменту є проведення фінансового аналізу для визначення об\'єктів вкладення грошових ресурсів. Традиційно передбачається використання фундаментального або технічного аналізу.

Фундаментальний аналіз полягає у визначенні дійсної вартості цінних паперів на основі аналізу фінансово-господарської діяльності емітента (рис. 12.5).

З допомогою макроекономічного аналізу банківська установа здійснює відстеження, оцінювання та критичний аналіз основних економічних індикаторів і визначає їхній вплив на стан ринку цінних паперів. Саме макроекономічний аналіз дає змогу банку визначити, який сегмент фінансового ринку (фондовий, валютний, кредитний) на цей момент є найбільш дохідним та привабливим для вкладення коштів. Для визначення привабливості певного сегмента фінансового ринку банкам доцільно простежувати динаміку зміни дохідності від вкладення коштів у певний інструмент (валюту, цінні папери, надання кредиту), здійснювати їхнє порівняння і прогнозування.

Рис.

Галузевий аналіз допомагає банкам більш повно визначити економічну ситуацію в країні та напрямки інвестиційних вкладень. Цей тип дослідження дає змогу банківським установам скоротити відбір кількості цінних паперів, що буде аналізуватися, на основі встановлення найбільш інвестиційно привабливих галузей. Для здійснення галузевого аналізу необхідно провести вивчення динаміки та структури основних видів економічної діяльності. Суттєво доповнити галузевий аналіз допоможуть оцінювання напрямків прямих іноземних інвестицій, які є свідченням майбутніх перспектив виробництва, й аналіз стану дебіторсько-кредиторської заборгованості в галузях, обсягу прибутку та рентабельності, питомої ваги галузі в загальному обсязі експорту України, рівня і перспектив приватизації та ін.

Проведення всебічного галузевого аналізу потребує великих затрат як для пошуку інформації, так і для її обробки та констатації результатів.

Тому банківським аналітикам доцільно зіставити витрати на аналіз і вигоду, яку можна отримати в майбутньому.

На основі отриманих даних про найбільш привабливі галузі для здійснення інвестицій банківська установа здійснює оцінювання підприємств, які представляють ці галузі економіки, та цінних паперів, емітованих ними.

Банківській установі слід розробити і затвердити внутрішньобанківське положення про порядок та систему оцінювання емітентів. НБУ зобов\'язує використовувати для оцінювання підприємств- емітентів цінних паперів ті самі показники, що і при оцінюванні позичальників при наданні кредитів, відповідно до Положення НБУ про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для визначення інвестиційної привабливості підприємств банк здійснює ретроспективний аналіз даних, порівняння їх з найкращими, найгіршими і середніми показниками в галузі.

Банк повинен розраховувати також показники, що стосуються оцінювання фінансових інструментів емітентів, особливо якщо цінні папери котируються на фондових біржах.

Щодо пайових цінних паперів, то найважливішим є показник загальної дохідності акцій, який вираховується таким чином:

r = (P - P0 + D)/Po,

де r - дохідність паперу;

P1 - ціна в кінці періоду;

P0 - ціна на початок періоду;

і—V w ¦ w w ¦

D - дивідендний дохід, отриманий за даний період.

Цей показник порівнюється з дохідністю інших акцій, облігацій і кредитних операцій. Загальна дохідність акцій охоплює дохідність від приросту ціни та дивідендну дохідність.

Іншим важливим показником оцінювання цінних паперів є капіталізація компаній, яка визначається шляхом множення ринкової ціни акцій на їхню кількість. На основі цього показника розраховується значна кількість коефіцієнтів, які розширюють уявлення про стан справ емітента. Серед них ринкова додаткова вартість на акціонерний капітал (MVA, капіталізація мінус капітал, що використовує компанія); відношення ринкової капіталізації до капіталу або виручки; відношення капіталізації до прибутку перед вирахуванням податків, відсотків і амортизації (EBITDA) та ін.

Для більш повного уявлення про стан справ емітента доцільно здійснювати якісний аналіз його діяльності. Це дасть змогу банківським установам оцінити: стратегію та перспективи розвитку емітента; прогнозовані суттєві фактори ризику; структуру й політику управління; його відносини з покупцями, постачальниками, кредиторами, органами влади, а також визначити вплив цих факторів на майбутній рух котирування цінного папера.

Для визначення «дійсної» вартості пайових цінних паперів (цільової ціни - target price), що входять до складу активів інвестиційного портфеля банку, можна використати такі методи:

метод оцінювання доходів;

метод порівняння;

метод оцінювання витрат.

Витратний підхід в оцінюванні розглядає вартість акцій з точки зору здійснених витрат. Вартість акцій визнається рівною вартості активів компанії-емітента, що залишаються після погашення усіх зобов\'язань. При цьому, як правило, балансова вартість активів не відображає їхньої ринкової вартості. Отже, в неї необхідно внести зміни, здійснивши попереднє оцінювання ринкової вартості кожного активу зокрема. За основу витратного підходу взято принцип заміщення, відповідно до якого інвестор не заплатить за об\'єкт суму більшу, ніж та, в яку обійдеться виробництво (придбання) аналогічного об\'єкта однакової корисності.

Метод порівняння ґрунтується на аналізі угод купівлі-продажу аналогічних інвестиційних об\'єктів, а також на пошуку недооцінених фінансових інструментів на основі визначення й аналізу ринкових мультиплікаторів цінного паперу (табл. 12.3).

Таблиця 12.3

Порядок розрахунку основних ринкових мультиплікаторів акцій при портфельному інвестуванні \r\nАкронім Порядок розрахунку\r\nP/E Відношення ринкової ціни акції до обсягу прибутку на одну акцію (price / earnings)\r\nP/B Відношення ринкової ціни акції до обсягу власного капіталу на одну акцію (price / book value)\r\nP/S Відношення ринкової ціни акції до обсягу продажів на одну акцію (price / sales)\r\nP/A Відношення ринкової ціни акції до обсягу активів на одну акцію (price / assets)\r\nP/DIV Відношення ринкової ціни акції до обсягу дивідендів (price / dividends)\r\n

Для розрахунку P/E як «Е» здебільшого застосовують «прибуток на акцію» (Earnings per Share - EPS), який розраховується як відношення прибутку доступного власникам звичайних акцій (після відрахування дивідендів за привілейованими акціями) до середньозваженої кількості звичайних акцій, що перебувають в обігу.

На основі порівняльного аналізу можна визначити, чи недооцінена акція, шляхом порівняння із середніми даними по галузі, по ринку загалом. Якщо показник низький, то це може свідчити й про погіршення фінансового стану компанії емітента. Для економіки США у період депресії коефіцієнт Р/Е в середньому становить 7-9, а при економічному зростанні-15-18. В інвестиційній практиці також почали застосовуватися вдосконалені методики розрахунку P/E, такі як PEG та PEGY.

PEG (Price/Earnings to Growth) - «ціна-прибуток /зростання».

Цей ринковий мультиплікатор застосовується для оцінки швидкозростаючих компаній і враховує зростання прибутків компанії в розрахунку на акцію. PEG допомагає оцінити P/E на предмет його відповідності очікуваному зростанню прибутків компанії. P/E відображає лише минуле компанії, тоді як PEG намагається врахувати тенденції зростання.

PEG Ratio = (P/E) / (Заплановане зростання EPS)

Якщо PEG дорівнює 1, то це означає, що ринкова ціна на 100% відображає зростання прибутків на акцію. Якщо PEG більше від 1, то це свідчить про переоціненість акцій або про те, що ринок очікує майбутнього зростання прибутків компанії з темпами, які перевищують поточні. Якщо ж PEG менше від 1, то акції або недооцінені, або ринок очікує падіння прибутків емітента. Якщо ринок збалансований і справедливо оцінює акції компанії, то PEG має бути близько 1. Різновидом PEG є PEGY Ratio:

PEGY Ratio = (P/E) / (Заплановане зростання EPS + Дивідендна дохідність).

Коефіцієнт дає змогу враховувати очікувані виплати дивідендів. Акції емітентів, які регулярно виплачують більші дивіденди, більш привабливі для внесення у банківський інвестиційний портфель. Якщо значення PEGY менше від 1, то можна припустити, що акції недооцінені, і навпаки. P/B відображає розрив між ринковою капіталізацією компанії й бухгалтерською вартістю її власного капіталу. P/B залежить від показника P/E і рентабельності власного капіталу (ROE):

P/B = P/E • ROE.

Розбіжності між P/B й ROE можуть свідчити про потенціал емітента акцій з погляду інвесторів. Комбінація низького ROE та високого P/B може вказувати на переоцінку акцій, і навпаки, комбінація високого ROE та низького P/B переважно пов\'язана з тим, що ринок недооцінює потенціал емітента акцій. При зростанні ROE має збільшуватися й коефіцієнт P/B. Якщо цього не відбувається і немає причин для зміни P/E, то ринок просто не відреагував на фундаментальні зміни в компанії. Для формулювання аналітичних висновків потрібно розглядати мультиплікатори й показники рентабельності протягом тривалих періодів часу.

P/S, або відношення «ціна-обсяг продажів», показує залежність ціни акції від величини обсягу продажів компанії. Його значення в класичному варіанті коливається в межах 0,4-0,8. Якщо показник є меншим, ніж задані межі, то акція недооцінена і навпаки. Цей мультиплікатор можна пов\'язати з мультиплікатором P/E:

P/S = P/E E/S.

Низький P/S свідчить також про низьку прибутковість операцій, а не про недооціненість акцій. На основі показника P/S можна зробити висновок про недооціненість акцій лише у разі якщо маржа чистого прибутку при продажах (E/S) не нижча від середнього рівня в галузі.

P/A або коефіцієнт «ціна-активи» (Price/Assets Ratio), показує співвідношення між ринковою вартістю компанії та сукупною величиною її активів. Він також може бути визначений через P/E і рентабельність активів (ROA):

P/A = P/E • ROA.

P/DIV використовується для акцій, за якими сплачуються дивіденди («дохідні» акцій). Він дає змогу визначити залежність ціни на акцію від дивідендної компанії емітента при дослідженні динаміки за тривалі періоди часу. Цей мультиплікатор можна пов\'язати з мультиплікатором P/E:

P/DV = (P/E) / (1 - b),

де b - частка прибутку, що виплачується у вигляді дивідендів.

Дохідний метод є найбільш привабливим з точки зору інвестиційних мотивів, оскільки вартість акцій розуміють не як вартість набору активів, а як оцінку потоку майбутніх доходів. Основним методом оцінювання є метод дисконтованих грошових потоків (DCF). Цей метод базується на припущенні, що вартість, яку готовий сплатити потенційний власник за акції або за бізнес, визначається на основі прогнозу грошових потоків, котрі він може розраховувати одержати від компанії в майбутньому. Грошовий потік компанії у спрощеному вигляді охоплює прибуток і амортизаційні відрахування.

Прогнозовані грошові потоки до певного моменту часу (звичайно це 5-10 років) і грошові потоки у постпрогнозний період зводяться до поточної вартості на дату проведення оцінювання шляхом дисконтування за ставкою, що відображає ризик, пов\'язаний з надходженням цих грошових потоків.

PV = C1 / (1+r) + C2 / (1+r)2 + ... + (Cn + Сзал.) / (1+r)n, де Cn - грошовий потік за рік n; Сзал. - залишкова вартість підприємства; r - річна ставка відсотка.

Для отримання справедливої вартості акцій дисконтований грошовий потік ділиться на кількість акцій, емітованих підприємством, та співвідноситься з існуючою ціною акцій на ринку. Якщо справедлива вартість вища, то необхідно купувати акції, і навпаки.

При вкладенні коштів в облігації банки мають основну увагу приділяти адекватності купонної ставки з терміном обігу цінного паперу та наявності застереження щодо дострокового викупу облігації емітентом при несприятливій для емітента зміні ринкових відсоткових ставок. Позитивним сигналом для банку-інвестора є внесення у проспект емісії емітентом положення щодо можливого дострокового пред\'явлення інвестором облігацій для погашення. При цьому об\'єктом аналізу є частота реалізації протягом обігу облігації права на дострокове погашення банком-інвестором і ціна, за якою емітент купуватиме цінний папір.

При купівлі облігацій банкам слід звертати увагу і на кредитний рейтинг емітента, вивчення якого дає змогу оцінити ризикованість інвестування, а саме ризик непогашення облігацій. Кабінет Міністрів України в 2004 р. схвалив Концепцію створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб\'єктів господарювання, в якій пропонується національна шкала оцінювання кредитоздатності українських емітентів.

Технічний аналіз передбачає вивчення ринку цінних паперів лише шляхом використання графіків ціни та обсягу продажів цінних паперів.

Він ґрунтується на таких принципах: 1) відображення - усі події (економічні, політичні, соціальні та інші) враховані у цінах фінансових інструментів; 2) тренда - динаміка цін рухається у певному напрямку; 3) повторюваності - рух цін має здатність через певний період повторюватись.

Основними перевагами, які отримають банки від використання технічного аналізу в порівнянні з фундаментальним аналізом, є:

мала кількість вхідної інформації (головний постулат технічного аналізу стверджує, що вплив усіх факторів відображається в ціні, тому необхідно вивчати лише її динаміку);

простота і легкість обробки даних (існує багато комп\'ютерних програмних продуктів з технічного аналізу - MetaStock, Trade Station 2000i);

можливість більш точно визначити час здійснення угоди.

Не позбавлений технічний аналіз цінних паперів і окремих недоліків, найбільщсуттєвим з яких є наявність декількох індикаторів, що мають лише певну ймовірність щодо достовірності сигналів купівлі- продажу цінних паперів, а також індикаторів, ефективність яких логічно пояснити неможливо (наприклад, на фондовому ринку США аналітики використовують так званий «січневий барометр», який підтверджує кореляцію між тим, що відбувається на ринку в перших п\'ять днів січня і протягом усього року. З 1950 р. до 1985 р. барометр правильно передбачив напрямок руху ринку 31 раз (86% точності).

Крім цього, технічний аналіз переважно дає кращі результати при короткостроковому інвестуванні, а в довгостроковому аспекті доцільно брати до уваги і висновки фундаментального аналізу ринку цінних паперів.

Початковий етап технічного аналізу ставить за мету визначити характер руху ціни, тобто наявність тренда. Для побудови висхідного тренда проводиться лінія через мінімуми (лінія підтримки - support), а низхідного - через два максимуми (лінія опору - resistance). Рух ціни акцій має здебільшого різновекторний характер, що дає змогу банкам застосовувати інструментарій технічного аналізу, зокрема розробити оптимальну торгову систему, тобто певний набір правил та процедур, що використовується для ідентифікації сигналів купівлі-продажу цінних паперів (рис. 12.6).

Рис. 12.6. Типи торгових систем технічного аналізу.

Розпізнавання моделей поведінки ціни передбачає побудову трендових моделей та фігур для підтвердження тренда або визначення його поворотних моментів (реверсивні фігури).

Моделі руху за трендом передбачають аналіз ковзких середніх, які використовуються для визначення тренда, та сигналів купівлі-продажу. Якщо ковзка середня знаходиться нижче від цінового графіка, то домінують «бики» (здійснюють операції на підвищення ціни), якщо навпаки, то - «ведмеді» (здійснюються операції на пониження ціни). Для визначення моменту купівлі-продажу цінних паперів слід використовувати точки перетину ціни та середньої (якщо ціна перетинає середню зверху вниз, то необхідно продавати, і навпаки). Важливим є також визначення періоду середньої, який вибирається за таким принципом: чим довший період, для якого будується середня, тим коротша має бути середня.

Третій вид торгових систем - протитрендові моделі, основу яких становлять осцилятори, що відображають імпульси зміни ціни фінансового інструменту. Їх ще називають інерційними індикаторами. Як згадувалось вище, більшість осциляторів потребує даних щодо ціни відкриття і закриття, а також максимальної та мінімальної цін цінних паперів. Прикладами осциляторів є: 1) Momentum (розраховується як різниця поточної та попередньої цін); 2) ROC (Rate of Change) - відношення ціни поточного дня до ціни попереднього дня; 3) RSI (Relative Strength Index), який розраховується таким чином: RSI = 100-[ 100/(1+RS)], де RS - відношення суми позитивних та негативних змін ціни.

Осцилятори допомагають банківським аналітикам визначати моменти перекупленого або перепроданого ринку. Наприклад, якщо RSI перетинає горизонтальну лінію зі значенням 70, то ринок перекуплений та необхідно продавати, а якщо значення 30 - то перепроданий і доцільно купувати. Найсильнішим сигналом осциляторів є розходження графіків ціни та осциляторів: «бичаче» розходження - графік ціни рухається вверх, а осцилятор - вниз; «ведмеже» сходження - графік ціни рухається вниз, а осцилятор - вверх.

Після проведеного фундаментального або технічного аналізу та прогнозування ціни цінного паперу здійснюється розміщення ресурсів між різними фінансовими інструментами залежно від вимог інвестиційної політики.

Після формування портфеля цінних паперів банк здійснює його постійний моніторинг і продає фондові цінності, які нерентабельно надалі утримувати, та купує перспективні - для збільшення ефективності інвестування.

Завершальним етапом процесу вкладення банківських ресурсів у цінні папери є визначення ефективності таким вкладень. Цю процедуру банківські установи можуть здійснити порівнянням отриманої дохідності від портфеля цінних паперів:

з вартістю залучених коштів (депозитів, облігацій), що дає змогу встановити збиткові чи прибуткові операції з цінними паперами;

з доходами від кредитних та інших операцій - допомагає визначити найбільш дохідні активні операції банку;

з дохідністю фондового індексу - встановлюється розмір перевищення дохідності банківського портфеля цінних паперів над середньою дохідністю фондового ринку;

із запланованою величиною, що визначається при формуванні інвестиційної політики банку (наприклад, дохідність фондового індексу плюс певний відсоток).