Поняття і принципи діяльності сільськогосподарських кооперативів

Сучасний світ пронизаний кооперативною ідеєю, що під­тверджується красномовними фактичними даними: більш ніж 700 тисяч кооперативів, що включають 120 видів і різновидів, об’єднують понад 40 % дорослого населення планети і надають більш ніж 100 млн робочих місць^[CC].

Спеціальним Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 року визначено узагальнене по­няття сільськогосподарського кооперативу, під яким розумієть­ся юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними осо­бами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що до­бровільно об’єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом, пе­реробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього ко­оперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Кооперативні організації представляють собою особливу форму господарювання, яка суттєво відрізняється від інших та функціонує за власними правилами.

1. Добровільність і відкрите членство. Кооперативи - це до­бровільні організації, відкриті для всіх людей, здатних користу­ватися їхніми послугами та готових узяти на себе обов’язки чле­нів без дискримінації за ознакою статі, соціальної, расової, по­літичної й релігійної приналежності людей.

2. Демократичний членський контроль. Кооперативи - це де­мократичні організації, контрольовані їхніми членами, які бе­руть активну участь у виробленні політики й прийнятті рішень. Чоловіки й жінки, що працюють як виборні представники, під­звітні членам кооперативу. У первинних кооперативах у всіх членів рівні права при голосуванні (один член - один голос), а кооперативи вищих рівнів також організовані відповідно до демократичних принципів.

3. Економічна участь членів. Члени кооперативу роблять рівні внески й контролюють кооперативний капітал на основі демо­кратичних принципів. Принаймні частина цього капіталу зви­чайно є загальною власністю кооперативу. Члени кооперативу звичайно одержують деяку компенсацію на внесені кошти, що є умовою членства.

4. Автономія та незалежність. Кооперативи - це самостій­ні організації взаємодопомоги, контрольовані їхніми членами. Якщо вони укладають угоди з іншими організаціями, у тому числі з урядами, або залучають капітал із зовнішніх джерел, вони роблять це на умовах демократичного контролю з боку членів і підтримують свою кооперативну самостійність.

5. Освіта і підвищення кваліфікації, інформація. Кооперати­ви забезпечують навчання й підготовку своїх членів, виборних представників, керівників і працівників, щоб ті могли робити ефективний внесок у розвиток своїх кооперативів. Вони інфор­мують широку громадськість - особливо молодь і неформаль­них лідерів - про характер і користь кооперативів.

6. Співпраця між кооперативами. Кооперативи найбільш ефективно обслуговують своїх членів і зміцнюють кооператив­ний рух, працюючи на місцевому, національному, регіональному й міжнародному рівнях.

7. Сприяння громаді. Кооперативи працюють з^шя с^ого роз­витку своїх громад, проводячи політику, схвалену їхніми членами.

Встановлення головних принципів кооперації на міжнарод­ному рівні, незважаючи на усю свою важливість, буде безре­зультатним, якщо дані принципові засади не знайдуть своє ві­дображення у національному законодавстві і праві. Професор В. І. Семчик важливе значення надавав принципу відтворення в кооперативному законодавстві міжнародних кооперативних прин­ципів. Дотримання цього принципу обґрунтовується тим, що законодавче забезпечення реалізації кооперативних принципів створює умови для створення і функціонування справжніх ко­оперативів та їх об'єднань, для унеможливлення створення лже- кооперативів, які використовують кооперативну вивіску для от­римання надприбутку, а не задоволення економічних інтересів пайовиків. Відтворення в законодавстві міжнародних коопера­тивних принципів свідчить про те, що українське законодавство сприймає їх як такі, що сформульовані на ґрунті узагальнення вікового досвіду міжнародного кооперативного співтовариства, яке організаційно діє в рамках ООН^[CCI].

Історичний досвід та практика сьогодення містить масу при­кладів переродження кооперативів у інші форми, і цей процес не завжди мав законний характер. Проте даний факт не має пе­рекреслювати необхідність еволюціонування кооперативів та їх принципових засад діяльності в залежності від умов часу. Сфор­мувалися дві концепції щодо подальшого розвитку кооператив­ного руху: а) консервативна, яка передбачає законодавчу, тео­ретичну та практичну охорону традиційної ідентичності в тому вигляді, який був окреслений та затверджений Міжнародним кооперативним альянсом; б) еволюційна, прибічники якої на­полягають на тому, що життєздатність кооперативу в сучасних умовах вимагає від нього відповідної адаптації, а це передбачає перегляд деяких кооперативних принципів, що стримують по­ступальний розвиток кооперації.

Однак слід зазначити, що, незважаючи на теоретичні побу­дови, світова практика кооперативного руху демонструє стійку тенденцію до трансформативних перетворень. Так, починаючи з 1990-х років у агропромисловому секторі зарубіжних країн спо­стерігалося утворення нових форм кооперативних організацій, відбувалася масова реструктуризація та трансформація тради­ційних кооперативів, котра отримала назву «кооперативної ли­хоманки». Основна мета цих перетворень полягала в посиленні ринкових характеристик кооперативів, наближенні їх правового становища до господарських товариств. Модель сільськогоспо­дарської кооперації, побудована у вітчизняному законодавстві, є класичною та тяжіє до консервативного розуміння коопера­тивних відносин.

12.2.