Поняття й особливості правовідносин, які склада­ються в процесі виробництва винограду та іншої виноград­ної продукції

В останні роки велика увага приділяється дослідженню проблем правового регулювання відносин у конкретних галу­зях права, особливо в тих, які пов'язані з продовольчим забез­печенням і підвищенням ефективності виробництва харчової продукції.

Перш ніж розпочати дослідження поняття й особливостей правовідносин, які складаються в процесі виробництва вино­градної продукції варто, на нашу думку, визначитись із загаль­нотеоретичним поняттям «правовідносини», показати еволюцію їх розвитку, встановити сутність, ознаки й елементи аграрних правовідносин взагалі.

На всіх етапах розвитку юридичної науки проблема право­відносин привертала увагу вчених не тільки в загальній теорії держави і права, й у галузевих науках, зокрема, в аграрному праві. За влучним висловленням Є. Б. Пашуканіса, правовід­носини «є первинною клітиною правової тканини» [143, с. 78]. Вони виступають головним засобом, за допомогою якого відбу­вається дія правових норм. Серед видатних науковців, які зай­мались вивченням сутності правовідносин можна назвати М. Г. Александрова, С. С. Алексєєва, С. Ф. Кечекяна, О. С. Йоф- фе, Ю. Г. Ткаченка, Ю. К. Толстого, Р. Й. Халфіну, Л. С. Явича [Див.: 11, 13, 81, 87, 241, 244, 250, 262] та ін. В окремих галузях права роботи науковців були присвячені дослідженню специфі­ки правовідносин, обумовленій предметом і методом їх право­вого регулювання [Див.: 93, 146, 147, 213].

У російській дореволюційній літературі правовідношення (яке на той час мало назву «юридичне відношення») розгля­далося як суб'єктивне право, реалізація якого забезпечується за допомогою вимоги до іншої особи.

У 20-30-х роках XX ст. вчені розглядали правовідносини в залежності від їх класового характеру та економіки, поза їх зв'язком з правовою нормою [144, с. 41-42], що, з нашого погля­ду, було помилковим.

Подальша еволюція наукових досліджень характеризувала­ся більш поглибленим вивченням правовідносин. Свої праці їм присвятили М. Г. Александров, Ю. К. Толстой, С. М. Братусь [34], С. Ф. Кечек'ян, які розглядали правовідносини у їх зв'язку з економікою та нормою права, досліджували питання щодо суб'єктів права, а також більш повно розробили теорію суб'єк­тивних прав та юридичних обов'язків.

Аналіз точок зору щодо сутності правовідносин, висловлених дослідниками на всіх етапах їх розвитку, незважаючи на різно­манітні словесні формулювання, дозволяє зробити висновок, що значна більшість правознавців визначає правовідносини, як суспільні відносини, врегульовані нормою права. При цьому вони доводять, що правовідносини є видом суспільних відно­сини, які не припиняються й не перетворюються на якісь інші, а тільки набувають характеру відносин, урегульованих нормою права.

Формування теорії аграрних правовідносин теж пройшло досить тривалий і складний шлях. Її підґрунтям стали науко­ві пошуки вчених, які займались дослідженням колгоспного, а потім сільськогосподарського права. У період існування колгос­пів і розвитку колгоспного права важливий науковий вкнесок у вивчення правовідносин зробили такі правознавці, як О. Д. Ду- бинська, М. Д. Казанцев, М. І. Козир, В. З. Янчук [Див.: 63, 84, 88, 264]. Вони розробили теорію комплексних колгоспних пра­вовідносин, визначили їх зміст, ознаки, особливості суб'єктного й об'єктного складу.

Починаючи з середини 60-х років XX ст. суттєво змінилася структура сільськогосподарського виробництва: виросла пито­ма вага радгоспів, широкого розвитку одержали міжгоспо­дарські підприємства й об'єднання, які стали провідними у ви­робництві валової продукції сільського господарства. Їх вироб­ничо-господарська діяльність не входила в рамки регулювання колгоспного права, у зв'язку з чим постала потреба у створенні нової комплексної галузі права, яким і стало сільськогоспо­дарське право. Упорядковані ним суспільні відносини набули назву сільськогосподарських правовідносин, яким свої дослід­ження присвятили такі видатні науковці, як Г. О. Аксеньонок, Ф. М. Раянов, В. І. Семчик, Н. І. Титова [Див.: 10, 211, 222, 239] та ін.

Подальші суттєві зміни в сільському господарстві, реоргані­зація колгоспів і радгоспів, поява і впровадження нових форм власності, створення на їх підґрунті нових суб'єктів аграрного господарювання (сільськогосподарські кооперативи, фермер­ські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства тощо), надання їм більш широких повноважень і можливостей прийняття самостійних рішень щодо виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції викликали до­корінні зміни в сутності сільськогосподарських правовідно­син. Ці та інші обставини стали предметом широкої дискусії про юридичну природу суспільних відносин, які формуються у сфері сільськогосподарської та пов'язаною з нею діяльністю, результатом якої став висновок про необхідність визнання більш ширших за предметом аграрних правовідносин.

На початку 90-х років українськими й зарубіжними науков­цями, зокрема, В. М. Гайворонським, В. П. Жушманом, О. О. По­грібним, В. І. Семчиком, Н. І. Титовою, Ю. С. Шемшученко, В. З. Янчуком, Г. Ю. Бистровим, Т. С. Бакуніною, М. І. Козирем [Див.: 3, 4, 5, 6, 9, 38, 89, 240] та іншими, було написано низку робіт, де висловлювалась думка щодо доцільності застосуван­ня до відносин у сільськогосподарському виробництві термі­на «аграрні» й визначення поняття «аграрні правовідносини».

Серед ознак аграрних правовідносин, відповідно до сучас­них наукових досліджень можна виділити: (1) урегульованість правовідносин, що виникають в аграрному секторі між авто­номними й рівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктив­ними правами й обов'язками, аграрним правом та іншими суміжними з ним галузями права (в комплексі) [66, с. 41]; (2) їх виникнення в перебігу сільськогосподарської й пов'язаної з нею виробничої діяльності, а в подальшому — відображення в про­цесі обміну; [72, с. 54]; (3) наявність у них специфічного су­б'єктного складу [247, с. 80]; (4) аграрні правовідносини станов­лять не цілісне, єдине відношення, а органічний комплекс зе­мельних, майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин [8, с. 10]. Якщо ж брати вказані правовідносини окре­мо за предметною ознакою конкретно, зауважують російські вчені Г. Ю. Бистров і М. І. Козир, то вони стосуються сфери ре­гулювання традиційних галузей права — земельного, цивіль­ного, трудового, адміністративного. Узяті ж у сукупності, вони створюють єдиний органічний комплекс, набувають ціліс­ності завдяки тому, що в цій якості ці відносини орієнтовані на правове забезпечення сільськогосподарського виробництва й урахування його специфіки [7, с. 76]. Досить повне, глибоке й аргументоване дослідження аграрних правовідносин провів В.

Аграрні правовідносини визначаються своєю різноманіт­ністю та притаманними їм особливостями. Правовідносинам, які виникають у процесі виробництва виноградної продукції, також властиві своя специфіка й особливості правового ре­гулювання. Вони складають органічний комплекс земельних, майнових, господарських, трудових, організаційно-управлін­ських та інших відносин, які взяті в сукупності набувають ці­лісності та самостійності завдяки тому, що вони орієнтовані на забезпечення виробництва винограду та іншої виноградної продукції. Специфіка цих правовідносин полягає головним чином у їх структурі (суб'єкт, об'єкт і зміст) і зумовлюється наступними чинниками: (а) трудомісткість — широке засто­сування фізичної праці працюючих на виноградарських під­приємствах: посадка виноградників, їх зрідженість, обробка хімікатами, збирання винограду та ін.; (б) сезонність виробни­чого процесу; (в) багаторічне використання виноградних насад­жень; (г) залежність кількісних і якісних показників урожаю винограду не тільки від інтенсивності праці, а й від природно- кліматичних умов: якості ґрунту, кількості тепла та опадів, на­прямку і сили вітрових потоків, розташованості виноградників над рівнем моря тощо.

Одним з елементів будь-яких правовідносин є їх суб'єктний склад. До суб'єктів правовідносин, які складаються у процессі виробництва виноградної продукції належать, з одного боку, товаровиробники цієї продукції продукції, з другого — члени (учасники), наймані працівники, органи управління цих під­приємств, їх структурні підрозділи, інші суб'єкти господарю­вання, органи державної влади й місцевого самоврядування. Отже, обов'язковим суб'єктом розглядуваних правовідносин виступає товаровиробник виноградної продукції.

Оскільки Закон України «Про виноград та виноградне вино» не містить дефініцію категорії «товаровиробник виноградної продукції», а тільки зазначає види підприємств, які займа­ються виробництвом виноробної продукції, з нашої точки зору, необхідно закріпити в законодавстві відповідне поняття. При формулюванні останнього треба, по-перше, взяти до ува­ги загальне трактування сільськогосподарського товаровироб­ника відповідно до чинного законодавства України, по-друге, визначити специфіку правового статусу окремих виробників виноградної продукції залежно від її виду.

Визначення категорії «товаровиробник сільськогосподар­ської продукції» зустрічається в деяких законодавчих актах України. Так, ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлює, що сільськогосподарським товарови­робником визнається фізична або юридична особа незалежно від форми власності й господарювання, у якої валовий доход, отриманий від операцій по реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, па­совищ, багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільсько­господарських тварин у власності, користуванні, у тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік пе­ревищує 75 % загальної суми валового доходу [201]. При фор­мулюванні цього поняття законодавець робить наголос на за­гальному обсязі діяльності виробника. Дещо інакше трактує розглядувану категорію Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» від 18 січня 2001 р., згідно з яким сільськогосподарським това­ровиробником вважається фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продук­ції та її реалізацією [203]. Тут законодавец за основу взяв такий критерій, як основний вид діяльності (виробництво, переробка й реалізація продукції), який, на нашу думку, доцільно вико­ристати при тлумаченні поняття «товаровиробник виноградної продукції».

Що стосується особливостей правового статусу товарови­робників виноградної продукції, то вони залежать насамперед від предмета їх діяльності — виду продукції, яку вони вироб­ляють. Виноградну продукцію можна класифікувати на: (1) ви­ноград; (2) садивний (посадковий) матеріал винограду; (3) ви­норобну продукція; (4) продукцію, яка виготовляється шляхом переробки винограду, окрім виноробної, — соки, ізюм тощо. Згідно із цією класифікацією продукції ми розглянемо особли­вості правового статусу її товаровиробників, окрім останньої, оскільки велика різноманітність такої продукції дуже усклад­нює визначення загальної специфіки її виробників.

Виходячи із змісту Закона України «Про виноград та виног­радне вино», товаровиробниками винограду вважаються юри­дичні й фізичні особи, господарська діяльність яких спрямо­вана на виробництво технічних і столових сортів винограду, що зареєстрували свої виноградні насадження в центральному органі виконавчої влади з питань аграрної політики та про­довольства, який визначає з виділенням у натурі зони вироб­ництва винограду, в яких регламентується сортовий склад вирощування винограду відповідно до спеціалізації району ви­ноградарства й заявлених категорій вина.

Товаровиробниками садивного матеріалу винограду згідно із Законом України «Про насіння і садивний матеріал» від 26 груд­ня 2002 р., виступають суб'єкти розсадництва — фізичні та юри­дичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням садивного матеріалу винограду відповідно до законодавства України [191]. Вони мають право розмножувати, заготовляти, реалізовувати й використовувати садивний матеріал різних сортів винограду, якщо їх виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, що встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України відповідно до його компетенції (ст. 14 зазначеного Закону). Товаровиробники са­дивного матеріалу винограду, які відповідно до «Порядку про­ведення атестації суб'єктів господарювання на право виробни­цтва і реалізації насіння і садивного матеріалу», затвердженому наказом Міністерства аграрної політики України від 29 травня 2003 р., № 152 [175], одержали паспорт на право виробляти й реа­лізовувати зазначений матеріал, заносяться до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу. Держав­на реєстрація суб'єктів розсадництва здійснюється відповід­но до «Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 29 травня 2003 р., № 152. Цей дер­жавний реєстр за дорученням Міністерства аграрної політики України веде Державна служба з охорони прав на сорти рослин (п. 3.1. вказаного Положення).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виноград та вино­градне вино» товаровиробниками виноробної продукції визна­ються суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності в них ліцензії. Залежно від виробничо- технологічної спеціалізації вони класифікуються на 2 групи: а) підприємства первинного виноробства, які здійснюють пере­робку винограду, виробництво виноматеріалів, сусла або соку консервованого, концентрату виноградного соку і які займа­ються витримкою виноматеріалів та утилізацією відходів вино­робства; б) підприємства вторинного виноробства, які займа­ються витримкою, дообробкою виноматеріалів і розливом вин або тільки розливом вин у посуд згідно з нормативними доку­ментами. Слід вказати, що підприємства вторинного винороб­ства не належать до товаровиробників виноградної продукції як продукції сільськогосподарської, тому що, по-перше, вино- матеріали й вино не є власновиробленою переробленою сіль­ськогосподарською продукцією (ці підприємства отримують уже перероблену сировину), по-друге, наявність земель сільсь­когосподарського призначення не відноситься до обов'язкових ознак цих підприємств.

Підсумовуючи викладене визначемо, що товаровиробника­ми виноградної продукції є юридичні та фізичні особи, які зай­маються: виробництвом і реалізацією винограду — за наяв­ності у них відповідним чином зареєстрованих виноградних насаджень; виробництвом і реалізацією садивного матеріалу — за умови отримання паспорту на його виробництво та реалі­зацію; переробкою виноградної продукції із власновиробленої сировини та її реалізацією — за умови одержання у встановле­них законах випадках ліцензії.

Станом на 1 вересня 2008 р. в Україні налічується 454 гос­подарства, які займаються вирощуванням винограду. Майже половина їх зосереджена в Одеській області — 205. В Автоном­ній Республіці Крим (далі — АРК) загальна кількість товаро­виробників винограду — 119, у Херсонській області — 62, За­карпатській — 47, Миколаївській — 13 і Запорізькій — 8. Із них 411 господарств (90,5 %) належать до приватної форми влас­ності, 42 (9,2 %) — до державної, одне господарство (в Херсон­ській області) знаходиться в комунальній власності [46].

Товаровиробники винограду та іншої виноградної продук­ції, які є юридичними особами, залежно від особливостей, об­умовлених формуванням їх майна, складом його власників, засновників або учасників, характером відносин між ними, ступенем їх участі в управлінні підприємством і в розподілен­ні прибутку, можливих джерел фінансування, мірою відпові­дальності за зобов'язанням та ін. (ст. 45 ГК України) можуть діяти в наступних організаційних формах: а) господарське то­вариство б) сільськогосподарський виробничий кооператив; в) фермерське господарство; г) приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство; в) державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство.

З урахуванням того, що 90 % валового збору винограду спря­мовується на промислову переробку (виноматеріали, вино, соки та ін.) у виноградарстві дуже актуальним постав розвиток різних форм агропромислової інтеграції. Товаровиробники виноград­ної продукції мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність (виробничу, комерційну, наукову та інші її ви­ди) шляхом створення господарських об'єднань (асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів або інших об'єднань під­приємств, передбачених законом), а у випадках об'єднання ді­яльності державних (комунальних) підприємств — державних (комунальних) господарських об'єднань у формі корпорації або концерну. Яскравим прикладом такого об'єднання в Україні є Національне виробничо-аграрне об'єднання (далі — НВАО) «Масандра», створене на базі Головного заводу марочних вин «Масандра». До його складу входять 9 державних підприємств (до 1995 р. вони мали назву радгосп-заводів): «Лівадія», «Гур­зуф», «Таврида», «Алушта», «Малоріченське», «Привітне», «Весе- ловське», «Морське», «Судак», які складають власну виноград­но-сировинну базу об'єднання. Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про структуру, повноваження та особливості право­вого і економічного режиму майнового комплексу Національ­ного виробничо-аграрного об'єднання «Масандра» від 4 червня 2009 р., № 1442, підприємства, що входять до складу НВАО «Ма­сандра», об'єднані в концерн на основі їх фінансової залежності від цього об'єднання, яке централізує функції науково-техніч­ного й виробничого розвитку, а також інвестиційну, фінансову, зовнішньо-економічну та інші види діяльності [204]. Усі това­ровиробники, які входять до складу об'єднання, мають єдину мету і спільні напрямки діяльності. Господарські зв'язки за­безпечують замкнений взаємозумовлений цикл виробництва й одержання кінцевого продукту — виноградних соків, вина, іншої продукції без участі посередників, за рахунок чого дося­гається найбільш раціональне використання виробничих ре­сурсів й висока ефективність галузі. Така організаційна струк­тура також сприяє територіальній концентрації, забезпечує відповідні переваги при плануванні, використанні праці й ор­ганізації збуту виробленої продукції [219, с. 186].

Про переваги великих спеціалізованих виробничих комп­лексів зазначають багато науковців. Так, В. П. Станіславський указує, що їх використання надає можливості досягти найкра­щих показників у виробництві продукції завдяки визначної й усталеної за багато років спеціалізації, впровадженої високої культури виробництва, налагодженому виробничому проце­су [227, с. 160]. У зв'язку із цим, юристи-аграрники підкреслю­ють доцільність прийняття спеціального законодавчого акта (закону) «Про спеціалізоване державне сільськогосподарське підприємство», який ураховував би специфіку аграрного ви­робництва. Т. В. Курман відзначає, що його прийняття свідчи­ло б про посилення публічно-правових засад у функціонуванні державних сільськогосподарських підприємств, які в умовах становлення ринкової економіки України знайшли б своє гідне місце серед інших аграрних товаровиробників [101, с. 33]. Про­фесор А. М. Статівка зазначає, що великі спеціалізовані госпо­дарства здатні більш ефективно застосовувати нові технології вирощування сільськогосподарських культур і прийняття за­кону «Про державне спеціалізоване сільськогосподарське під­приємство» дозволило б надати рівноваги виробництву про­дукції рослинницького походження [228, с. 31].

Визначення об'єкта правовідносин з виробництва виноград­ної продукції та його специфіки має ґрунтуватись на аналізі загальнотеоретичного поняття «об'єкт правовідносин» і його рис. Проблема об'єкта правовідносин у теорії права належить до однієї з найбільш складних. Незважаючи на різноманітність точок зору, можна виокремити 2 основні: а) моністичну, автори якої отстоюють єдиний об'єкт правовідносин, і б) плюралістич­ну, в якій визнається множинність таких об'єктів.

Відповідно до моністичної теорії об'єктом правовідносин виступає поведінка зобов'язаної особи, її діяльність, оскільки лише діяльність людини, її поведінка здатні реагувати на пра­вовий вплив [81, с. 81, 82; 105, с. 65-78; 250, с. 211]. Згідно з таким розумінням об'єкта предмети матеріального світу, зокрема, речі та інші матеріальні цінності, виключаються із числа об'єктів права, тому що вони не здатні сприймати вплив права. Якщо погодитися з таким твердженням, виникає закономірне питан­ня: у зв'язку з чим виникає поведінка людей? На нього можна дати лише одну відповідь: з приводу якогось об'єкта. Таку пози­цію науковців, з нашого погляду, слід вважати однобічною.

Прихильники плюралістичної точки зору по-різному визна­чають категорію «об'єкт правовідносин». Приміром, М. Г. Алек­сандров, стверджував, що у правовідносинах між особами з при­воду речей (або ж об'єктивованого продукту духовної творчості) певна річ (продукт творчості) і буде служити їх об'єктом — як права так і обов'язку [12, с. 21, 22]. Іншими словами, речі — це те, з приводу чого існують правовідносини між суб'єктами.

Професор Ю. К. Толстой на підставі детального аналізу різ­номанітних точок зору із цього питання дійшов висновку, що об'єктом правовідносин може бути не тільки фактичні суспіль­ні відносини на які впливає право, а й спеціальний матеріаль­ний об'єкт у вигляді якихось речей, майна або ж духовної твор­чості [244, с. 65; 243, с. 33]. Відомий правник О. С. Йоффе назвав такі об'єкти правовідносин: (а) ідеологічні (воля учасників пра­вовідносин), (б) юридичні (їх поведінка) і (в) матеріальні (речі та інші матеріальні блага, на які спрямована поведінка людей) [82, с. 216-221].

Визнаючи більш обґрунтованим і прийнятним, з точки зору специфіки правовідносин, які складаються в процесі виробни­цтва винограду та іншої виноградної продукції, розуміння об'єкта відповідно до плюралістичної теорії, вважаємо, що їх об'єктом виступають: предмети матеріального світу (земельні ділянки, майно, виноградна продукція тощо); послугі вироб­ничого та невиробничого характеру; особисті немайнові блага (життя й здоров'я працівників та інших осіб); продукти інте­лектуальної діяльності (наукові досягнення у царині виногра­дарства й виноробства). Якщо елементом об'єкта є тільки ре­альна поведінка людей (виконання робіт), він за своїм складом є простим. А якщо складниками об'єкта правовідносин є одно­часно і матеріальні об'єкти (їх ще називають предметом пра­вовідносин), і діяльність (дії) людей, його слід характеризувати як складний. Наприклад, у процесі виробництва винограду ма­теріальним елементом об'єкта (предметом) виступає виноград як результат виконання робіт, який служить його другим еле­ментом. Вони у своїй сукупності становлять єдиний складний об'єкт комплексних правовідносин, які складаються в сфері ви­робництва виноградної продукції.

Для продовження характеристики елементів правовідно­син, які виникають у розглядуваній царині, необхідно розкри­ти їх зміст, який становлять суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників цих правовідносин. У юридичній літера­турі суб'єктивне право тлумачиться як міра дозволеної поведін­ки, що належить суб'єктові правовідносин і забезпечується дер­жавою, а юридичній обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Серед специфічних суб'єктивних прав та юридичних обов’язків товаровиробників виноградної продукції, що відоб­ражують особливості досліджуваних правовідносин, можна ви­ділити:

(1) забезпечення права власності на сорти винограду;

(2) збереження сортової чистоти, біологічних і врожайних властивостей сорту винограду;

(3) додержання технологічних і методичних вимог розсад- ництва;

(4) дотримання сортового складу й технологічних прийомів вирощування винограду відповідно до визначених виноградар­ських зон;

(5) дбайливий догляд за зрідженістю молодих виноградників;

(6) раціональне використання землі як основного засобу ви­робництва, попередження деградації родючості земель та їх від­творення;

(7) запобігання погіршенню стану виноградників, рослин сільськогосподарського призначення та іншої продукції рос­линного походження через шкідників, хвороби й бур’яни; здійс­нення заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю;

(8) відновлення системи внесення мінеральних та органіч­них добрив;

(9) гарантування безпечного для здоров’я людини й навко­лишнього природного середовища застосування пестицидів та агрохімікатів;

(10) забезпечення якісної та безпечної виноградної продукції;

(11) додержання вимог державних стандартів і технічних умов у процесі виробництва виноградної продукції.

Окрім суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що нале­жать до юридичного змісту правовідносин, деякими вченими виокремлюється ще й їх матеріальний зміст [55, с. 75; 83, с. 217— 219]. На думку С. С. Алєксєєва, матеріальний зміст правовід­носин — це та фактична поведінка, яку управомочений може, а правозобов’язаний має здійснити [14, с. 223]. Таке виокрем­лення, з точки зору правників, дозволяє чітко розмежовувати відповідні правовідносини. Отже, особливості змісту правовід- носин, які виникають у сфері виробництва виноградної про­дукції, залежатиме від їх суб'єктного складу, об'єкта й виду цих правовідносин,

Підсумовуючи вищевикладені особливості елементів пра­вовідносин, що складаються у процесі виробництва виноград­ної продукції, можемо навести їх авторське визначення: це від­носини, врегульовані нормами аграрного та інших галузей права, що виникають у зв'язку з використанням земель сільсь­когосподарського призначення в особливих природно-кліма­тичних зонах між товаровиробниками виноградної продук­ції, а також між ними та іншими господарюючими суб'єктами, членами (учасниками) цих товаровиробників та їх найманими працівниками, органами державної влади й органами місцево­го самоврядування з приводу відповідних об'єктів (виноград­ної продукції, майна, земель, праці та ін.) при яких суб'єкти наділяються взаємозумовленими правами й обов'язками.

1.3.