ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ЗАХИСТУ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Адвокат, який вступив у кримінальний процес, в першу чергу здійснює роботу по відбору, дослідженню, оцінці фактів і доказів, уточнює право­ву позицію зі своїм підзахисним. Ця робота знаходить своє об’єктивне відображення в процесуальних документах — заявах, скаргах, клопо­таннях, запереченнях.

Під процесуальним документом у контексті цієї книжки розуміються всі документи, які складаються у зв’язку з провадженням у криміналь­ній справі, в тому числі і ті документи адвоката, для яких не визначено законом певної обов’язкової форми. За допомогою цих процесуальних документів, поданих слідчому, прокурору або суду, захисник визначає певний напрям захисту і вже на досудовому слідстві впливає на розвиток і напрям досудового слідства.

Якщо документ складений вдало, слідчий, прокурор одразу з’ясовує для себе суть проблеми та правову позицію захисту. У кримінальних справах клопотання та інші звернення складаються адвокатом, як пра­вило, від свого імені. Можна рекомендувати подання процесуальних документів з тих же питань і за підписом підзахисного. І не потрібно боятись певного дублювання. В цьому випадку можна більш випукло, об’ємно викласти певну точку зору (як з позиції адвоката, так і з позиції підзахисного) і крім того, можна бути впевненим, що ця позиція не тільки узгоджена з клієнтом, що адвокат повинен завжди мати на увазі, але і документально підтверджена підписом підзахисного.

Писати просто, прозоро і зрозуміло — це звичайні вимоги до будь-якого документа. Але процесуальний документ, складений адвокатом, повинен від­значатись особливою чіткістю формулювань, стислістю, ясністю та логікою викладу, діловим стилем. Обов’язковими є посилання на закон, у необхідних випадках на том і аркуш справи. Це не виключає індивідуальних особли­востей і певних стильових відмінностей, притаманних кожному адвокату.

Підготовка процесуальних документів адвоката складає частину тієї системи, яку називають адвокатським мистецтвом або ж, що точніше, адвокатською технікою.

Надзвичайно важливими є питання тактики, питання, коли і як ви­користати своє право заявити клопотання, подати скаргу, звернутись із заявою у суд (таймінг). «Мистецтво (адвоката) полягає в умінні при­стосовувати свій матеріал поставленому завданню», — писав Р. Гарріс. Він наголошував, що «ні закон, ні природа людини не суть точними науками». Що перекликається з новітніми філософськими ідеями про те, що всі «розумові побудови потенційно недосконалі». Тому Гарріс рекомендував не затуманювати справу незрозумілими виразами, а надати можливість фактам говорити за себе і писати простими словами, щоб бути зрозумілим. Гарріс наголошував на необхідності подавати факти в такому порядку, щоб висновок ясно випливав із фактів.

Досудове слідство в Україні є інквізиційним, тобто однобічним. Слід­чий на свій розсуд направляє слідство, добирає докази, дає їм оцінку, яка ґрунтується на суб’єктивному сприйнятті ним ситуації. Слідчий висуває версії і розшукує факти під свою, обрану ним версію. Адвокат і підзахисний, як правило, не знають тієї сукупності фактів, яка відома і доступна слідчому. А отже, вони не можуть оспорювати правдивість і законність тих доказів, які їм не повідомлені.

Слідчий, як правило, діє з обвинувальним ухилом. До цього його зобов’язують об’єктивні умови його діяльності. Закриття провадження у справі сприймається як брак у роботі, як нездатність слідчого довести вину. Процедура закриття провадження у справі ставить слідчого і про­курора у становище людей, які помилилися при прийнятті рішення про порушення справи. Це може призвести до дисциплінарного стягнення, звернення підозрюваного, обвинуваченого в суд з вимогами про стягнення нанесеної моральної та матеріальної шкоди.

Можливі негативні наслідки закриття справи спонукають слідчого і прокурора до відстоювання один раз обраної обвинувальної версії. Суд­ді, у яких налагоджені певні професійні стосунки з прокурором і слідчим або навіть і приятельські відносини, також не зацікавлені в конфліктах з цими органами і нерідко намагаються врятувати ситуацію і забезпечити обвинувальний вирок. Один із суддів у товариській розмові прямо так і сказав: «від нас очікують засудження людини, від нас чекають обви­нувального вироку». Ніхто, можливо, і не дає прямих вказівок, але така психологічна установка суддів існує і сама по собі визначає позицію і внутрішнє переконання судді. Адвокат повинен зважати на ці обставини і бути особливо обережним при наданні доказів на досудовому слідстві.

Принцип цілісного (системного) аналізу вимагає від адвоката усві­домлення, що на «вільну» оцінку доказів слідчим, прокурором, судом впливає багато факторів. «На прийняття рішення може впливати і сус­пільно-психологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги деяких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, обурення, збудженість прохачів, підвищена зацікавленість справою, чутки, повідомлення преси, радіо, телебачення і т. п.».

У резонансній справі Т., який був тяжко хворим, суддя не наважу­вався змінити для Т. запобіжний захід, зважаючи на загальний тиск преси, телебачення, значимості справи, численних інтерв’ю Генеральної прокуратури України. І тільки після звернення Президента, в якому висловлювалось таке побажання, запобіжний захід був змінений на під­писку про невиїзд. Цей приклад показує, наскільки залежним є суд, а тим більше слідчі і прокурори від зовнішніх факторів.

І хоч ст. 22 КПК зобов’язує суд, слідчого і прокурора виявляти та з’ясовувати як факти, що свідчать проти обвинуваченого, так і ті, які ви­правдовують його, адвокату слід у кожному випадку продумати, наскільки доцільною є подача того чи іншого доказу у певний момент. При цьому ад­вокат керується основним правилом захисника: «Не зашкодити».

Процесуальні акти захисника (і не тільки захисника) «є актами індивідуальними, пов’язаними з конкретними життєвими ситуаціями, котрі мають відповідні правові якості».

Є і певні особливості процесуальних документів адвоката. Такі документи не мають владного характеру. Вони містять прохання або вимогу до певного органу. Це очевидно. Адвокат встановлює певні фактичні обставини, здій­снює відбір і аналіз норм права і оформляє певний процесуальний документ, мета якого — оберігати людей від «владних надмірностей та надуживань» слідчого, органу дізнання, прокурора, а іноді і суду. Кримінально-проце­суальний закон встановлює певні бар’єри перед можливою сваволею щодо обвинуваченого. І адвокат повинен добре знати ці бар’єри та використовувати їх для захисту інтересів підзахисного. Захист є вільним у виборі способів захисту в тих межах, які дозволені законом. Завдання захисту досягаються, в першу чергу, за допомогою процесуальних документів захисника.

Кожен процесуальний документ захисника має свій зміст, значення і структуру. Для більшості документів захисника не передбачено певної, чітко визначеної законом форми. Однак є усталені, опрацьовані практи­кою вимоги, яких слід дотримуватись. Вважається, що навряд чи є дореч­ним рекомендувати певні зразки чи формуляри для використання у твор­чій праці адвоката, як такі, що є єдино правильними і обов’язковими. Але важливо засвоїти певні правові конструкції процесуальних документів, які б дозволили слідчому, прокурору, суду в будь-який момент легко відшукати окремі елементи клопотання, заяви, скарги.

Тому на практиці процесуальний документ складається із вступної, описової і резолютивної (прохальної) частини. У вступній частині містяться назва органу, до якого звертається адвокат, номер справи, місце і час скла­дання, процесуальне становище адвоката (захисник, представник потерпіло­го), адреса адвоката, номер засобів зв'язку, назва документа (клопотання, скарга, заява), короткий зміст справи, по якій проводиться розслідування.

В описовій частині викладаються обставини, які захисник вважає вста­новленими, дається їх оцінка, наводяться підстави і мотиви прохальної частини документа, вказуються статті закону, які, на думку захисника, підлягають до застосування. Оскільки, як правило, захисник не об­межений «прокрустовим ложем» вимог закону щодо форми документа, то у документі можуть бути зроблені посилання на конкретну судову практику, рішення судів у аналогічних справах тощо. При посиланні на документи, які є у справі, захисник вказує том справи, аркуш справи, а в необхідних випадках і рядок, що полегшує роботу того органу, який розглядає і вирішує клопотання або інший документ захисника. У про­хальній частині адвокат заявляє прохання про вчинення певної процесу­альної дії, утримання від її вчинення, прийняття певного рішення тощо.

Взявшись за справу, адвокат розробляє правову позицію захисту, узгоджує зі своїм клієнтом плани захисту. Висновок адвоката про наяв­ність певної правової позиції та планів захисту — результат дослідження доступних для адвоката документів у справі (постанови про порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, протоколу затримання тощо), а також обговорення з підзахисним обставин та перспектив справи.

На цьому етапі адвокат визначає сильні і слабкі питання правової позиції обвинувачення, наявність доказів, що підтверджують або спрос­товують обвинувачення. Аналізується судова практика, практикуються консультації із досвідченими спеціалістами. Основна відмінність адвоката (і взагалі юриста) від дилетанта — це здатність до відбору необхідних для справи нормативних актів та доказів і моделювання за їх допомогою правових ситуацій на користь свого клієнта.

Після цього приступають до вирішального етапу — складання тексту процесуального документа.

Процесуальний документ адвоката повинен бути вмотивованим, тобто підтвердженим фактами, які у сукупності обґрунтовують позицію захис­ника. Вмотивованість документа — «це наявність у ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, мотивація». Складений адвокатом документ повинен відзначатися логічністю та прозорістю: тобто таким послідовним викладом, щоб у ньому не було внутрішніх суперечностей, а висновки органічно випливали із його змісту.