Передумови та фактори, що сприяють вчиненню ПРАВОПОРУШЕНЬ ДІТЬМИ

Діяльність органів і служб у справах дітей та спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей здійснюється на принципах: законності; застосування переважно методів виховання і переко­нання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після ви­черпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей; гласності, тобто систематичного інформування про стан справ щодо захисту прав дітей, правопорушень серед дітей, роботу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань сім'ї та дітей, центрального органу виконавчої влади, що ре­алізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, служб у справах дітей, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей у відкритій державній статистиці, засобах масової інфор­мації; збереження конфіденційності інформації про дітей, які вчи­нили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуа­льної профілактики; неприпустимості приниження честі і гідності дітей, жорстокого поводження з ними^[41].

Відповідно до ст. 3 закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» під профілактикою правопо­рушень серед дітей необхідно розуміти діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, спрямовану на вияв­лення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих ді­тей на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємс­тві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання^[42].

Виходячи із зазначеного, виявлення причин та умов, що сприя­ють вчиненню правопорушень дітьми та стосовно них, є одним із пріоритетних завдань, які стоять перед органами та службами у справах дітей та спеціальними установами для дітей.

Говорячи про причини та умови, що сприяли вчиненню адмініст­ративного правопорушення, слід зазначити, що теорія причин адмі­ністративних деліктів досі ще не розвинена, проте більшість авторів визначають схожість між теорією деліктології злочинів та правопо­рушень.

Н. В. Лесько у своєму дослідженні звертає увагу на те, що адмініс­тративна деліктологія тісно пов'язана із кримінологією, і це очеви­дно, оскільки остання виробила величезний понятійний апарат, що стосується сфери попереджувальної діяльності. Водночас зазнача­ється, що предмет їхніх досліджень, хоча і близький, проте має деякі відмінності. Адміністративна деліктологія вивчає значний блок соці­альних явищ, що в сукупності становлять адміністративну делікт- ність, яка відрізняється від злочинності за правовими і соціальними характеристиками, а також формами і методами попередження цих негативних явищ. Якщо у кримінології низка адміністративних пра­вопорушень відомі під назвою «фонових», «супутніх», то для адміні­стративної деліктології вони є предметом самостійного вивчення у повному обсязі^[43].

Б. М. Лазарєв і О. Е. Лунєв припускають зміцнення контактів уче- них-адміністративістів із ученими-кримінологами, оскільки «...по-пе­рше, деякі з них вийшли за межі предмета свого дослідження і форму­люють загальну теорію права правомірної і протиправної поведінки. По-друге, адміністративісти у деяких випадках можуть використову­вати, за аналогією, методику, розроблену кримінологами. По-третє, причини багатьох злочинів і адміністративних правопорушень та умови, що сприяють їхньому вчиненню, ті самі або дуже подібні»^[44].

Філософський енциклопедичний словник наголошує, що залежно від об'єкта її вивчення, під причинами розуміють такі види детермі­нант, які породжують чи викликають появу нового явища (наслідку)^[45].

Наука кримінологія під причинами злочинності розуміє соціа­льно-психологічні обставини, які безпосередньо породжують і відт­ворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок.

Пояснюючи причини протиправної поведінки неповнолітніх, О. Бахур розглядає їх як результат взаємодії двох чинників: умов мі- кросередовища (впливи сім'ї і школи, які десоціалізують, психологі­чні труднощі й ускладнення, породжені багатопроблемним соціу­мом, деформації у спілкуванні та взаємодії) та індивідуальних особ­ливостей індивіда (суперечності, головна з яких полягає у невідпо­відності між суб'єктивною готовністю до дорослого життя і об'єкти­вною обмеженістю можливостей підлітка; психологічні колізії, які найперше виявляються у вибірково-активному ставленні підлітка до навколишнього середовища, спілкування, до педагогічних впли­вів у сім'ї, суспільстві, до соціально-моральних цінностей і норм, за­пропонованих найближчим оточенням)^[47]. І. Даньшин вважає, що го­ловною глобальною проблемою злочинності неповнолітніх є «соціа­льне аутсайдерство», коли діти опиняються поза існуючим суспільс­твом унаслідок неповноцінної соціалізації^[48].

Умовами, які сприяють вчиненню злочину, є явища, процеси, що необхідні для дії причин даного виду злочинів, приводять у дію ці причини, а саме недоліки в регуляторному законодавстві, в діяльно­сті державних установ, господарських організацій, окремих грома­дян, що об'єктивно сприяють скоєнню злочину або настанню зло­чинного результату^[49].

Так, умови злочинності поділяють на три основні групи: супутні (вони утворюють загальний фон подій і явищ, обставини місця і часу), необхідні (без таких умов подія могла б не настати), достатні (сукупність всіх необхідних умов)^[50].

Б. Є. Абдурахманов вважає, що адміністративна деліктологія - со­ціально-правова наука, де процес вивчення ґрунтується на дослі­дженні стану, масштабів та поширеності адміністративних правопо­рушень, особи - порушника адміністративно-правових норм, причин та умов, які сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, прогнозуванні динаміки розвитку адміністративної деліктності, що дасть змогу розробити високоефективні заходи профілактики адмі­ністративної деліктності, а також наукові прийоми та методологію ад- міністративно-деліктологічних досліджень, які ґрунтуються на поло­женнях адміністративного законодавства, судовій практиці, адмініст- ративно-юрисдикційній діяльності уповноважених державних орга­нів, порівняльно-правовій нормотворчості, вивченні наукових основ різних видів адміністративних правопорушень з метою виявлення властивих їм спільних ознак, принципів та закономірних зв'язків^[51].

У свою чергу, М. І. Нікулін визначає поняття «адміністративна делі­ктологія» як відносно самостійну систему знань, завданням якої є до­слідження та вивчення адміністративної деліктності як соціально- правового явища, її тенденцій, закономірностей (властивих для сучас­ності, минулого і майбутнього) та причин, що сприяють проявам про­типравної поведінки, а також розроблення й оцінка заходів запобі­гання адміністративним правопорушенням з метою вдосконалення теорії та практики зниження рівня адміністративної деліктності^[52].

Автор монографії «Адміністративна деліктологія: соціально-пра­вовий феномен і проблеми розвитку» до адміністративно-деліктної детермінації зараховує, насамперед, причини, умови і кореляти. Між ними і наслідком (деліктністю, деліктами) виникають причинно-на- слідкові, зумовлено-наслідкові, кореляційні, функціональні зв'язки, зв'язок стану і системно-структурна детермінація. За часом адмініст­ративно-деліктна детермінація охоплює і зумовлює минуле як пси­хологічно-формувальний елемент, теперішнє як взаємодію причин і умов у процесі детермінації наслідку та майбутнє, що несе в собі ці­льову та інформаційну детермінацію^[53].

Ядрем кєнфліктнєї ситуації, ще призведить до мoрaльнoї де- фoрмaцiї особистості, є недоліки сімейного виховання - жорстокість, агресивність дорослих, їх байдужість. Серед соціальних причин правопорушень Н. А. Ричкова виділяє такі: загострення соціальних проблем (зниження життєвого рівня, проблеми зайнятості та праце­влаштування, забезпечення житлом); неефективна робота установ соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля; недоліки виховної роботи в освітніх закладах; демонстрація насильства, романтизація кримінального способу жит­тя на телебаченні та в ЗМІ, в сучасному масовому кінематографії та популярній музиці; низький рівень правової, педагогічної культури населення; поширення випадків зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин; недостатній рівень соціального захисту насе­лення; недоступність соціально-психологічної допомоги широким верствам населення тощо^[54].

Зазначені причини так чи інакше впливають на життя всіх людей та призводять до поширення проявів девіантної поведінкі як соціального явища. Формуванню протиправної поведінкі з боку конкретної дитини, насамперед, сприяють особливості її мікросередовіща (сім'ї, навчального зaклaду, нефoрмaльнoї групи). Зoкремa тaкi, як перебу- вaння в криміногєнному оточєнні, виховання у проблемних і кризових сім'ях, відсутність індівідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, негативний вплив асоціальніх груп однолітків^[55].

Л. А. Пєтушкова та О. А. Лисенко до причин агресивної поведінки дитини відносять наступні: психологічні травми; дефекти виховання; фільми, ігри, телепередачі зі сценами насильства; демонстрація воро­жої поведінки в родині; незадоволеність собою; страх; невпевненість; почуття провини; недовіра; погане самопочуття, перевтома; пору­шення харчування, голод; алкоголь, наркотичні речовини^[56].

Автори проекту «Девіації у поведінці дитини: причини, форми прояву, методи впливу» встановлюють, що допомогти дитині з агре­сивною поведінкою можливо лише за умови, якщо знизити у дитини рівень особистої тривожності, надчутливість до негативного став­лення до себе; допомогти справитися з ситуаціями, які дитина вва­жає загрозливими; навчити усвідомлювати власні емоційні стани, розуміти почуття інших людей (малювання, ліплення різних емоцій, робота з фотографіями, що зображують різні емоції людей, сценки- етюди, рольові ігри, рефлексії «Я злий, коли...», «Я добра, якщо...»); ставитись емпатично та вчити цьому дитину; формувати адекватну самооцінку; налаштовувати дитину на позитивне сприйняття себе оточуючими людьми («Альбом успіхів», медалі, оплески; успішна са- мореалізація - відвідування гуртків, студій, секцій); навчити відреа- говувати свій гнів безпечним способом; оволодіти прийомами психі­чної рівноваги; розширити діапазон поведінкових реакцій у пробле­мній ситуації, разом із дитиною шукати варіанти конструктивного вирішення конфлікту; навчити цивілізовано висловлювати свою не­згоду («А як би ти зробив, якщо.?»); відмовитись від покарань як ме­тоду виховання, перейти до методів переконання, заохочення, «лагі­дного» навчання; дотримуватись єдиних вимог та правил виховання у родині; заручитись підтримкою педагогів і вихователів, найближ­чого оточення; консультуватись у дитячого, сімейного психолога^[57].

Крім того, І. А. Мудрак підкреслює причини делінквентності, пов'язані з сімєйним oтoченням: безпoсереднє залучення дитини дo кримши™ дiяльнoстi, вихoвaння її у дусі aсoцiaльнiх орієнтирів; жoрстoкa пoведiнкa з дитиною, вчинення вiднoснo неї насильниць- кіх дій, жoрсткi методи виховання; недoстaтня увaгa з боку батьків дo дитини, її виховання, задоволення її потреб, нехтування її інте­ресами; нестача у сім'ї матеріальніх умов для повноцінного розвитку, життєдіяльності та виховання дитини; виховання дитини педагогічно некомпетентними особами (наприклад, старшими дітьми), а також особами, що мають обмежені можливості відносно педагогічного впливу на дитину (літніми людьми, сусідами); перенесення дорослими на дитину агресії, спричиненої якимось іншими проблемами; залу­чення дитини до конфліктів між батьками, конкуренція між ними че­рез дитину, емоційна та напружена атмосфера взаємної неприязні; неадекватний стиль виховання та порушення педагогічної позиції батьків у благополучних сім'ях (гіперпротекція, гіпопротекція, емоційне нехтування дитиною тощо); неприйняття вікових змін у психології дитини в підлітковому віці - ігнорування батьками вікових потреб підлітка, висування вимог до його поведінки та використання прийомів виховання, що не відповідають конкретному віку^[58].

Вирішальну роль антисоціальної спрямованості особистості у становленні делінквентної поведінки відіграє специфіка мотивації, яка виступає безпосередньою причиною протиправної поведінки^[59]. Окрім протиправної мотивації, у більшості кримінальних підлітків, як хлопців, так і дівчат, наявне негативне ставлення до школи та од­нокласників, з якими вони якщо і спілкуються, то більше негативно, ніж позитивно; ненависть до відмінників; негативна установка до ін­ших людей, їх честі і гідності. Для підлітків з асоціальною та антисо­ціальною поведінкою характерно відчуження від загальноприйня­тих правил соціального інституту, відторгнення від позитивних соціальних цінностей. Їм не важко для досягнення власної мети вда­рити незнайому людину, причому це виражено як у юнаків, так і у дівчат^[60].

Однією з причин становлення протиправної поведінки у дитини є прояв аутоагресивної (саморуйнівної) поведінки. За Н. Говоріним та І. Романовою, аутоагресія є нічим іншим, як саморуйнівною пове­дінкою, яка може проявлятися у соціально-патологічній формі: пия­цтво, наркоманія, неконтрольовані сексуальні зв'язки, екстремальні види спорту, небезпечні професії. Така поведінка є схожою до самоп­риниження, самозвинувачення, нанесення собі тілесних ушкоджень, деколи самогубства. Тобто соціально-патологічна, неприйнятна по­ведінка є проявом аутоагресії, адже людина ризикує, нехтує своїм життям, собою. Це відбувається через дезадаптацію до несприятли­вих психологічно та фізіологічно умов життя^[61].

Представники психоаналізу розглядають аутоагресію як захис­ний механізм психіки. Дослідники вважають, що аутоагресія - це на­слідок нереалізованої, невираженої агресії, через що вона направля­ється на саму особистість^[62].

Даний вид емоційного вигорання призводить до вчинення право­порушень у молодіжному середовищі.

Наступним фактором, що може стати причиною в майбутньому вчинення неповнолітнім правопорушень, є сімейне неблагополуччя. Так, зокрема, А. Сизоненко наголошує, що під сімейним неблагополуч- чям можна розуміти комплекс негативних факторів, які, негативно по­значаючись на процесі засвоєння неповнолітнім соціального досвіду, сприяють прогресуванню його антигромадської поведінки, віктиміза- ції і у поєднанні з певною життєвою ситуацією спроможні детерміну­вати злочинну поведінку неповнолітнього. Своєю чергою, чинниками сімейного неблагополуччя є: 1) тяжкі матеріально-побутові умови життя сім'ї; 2) поганий стан фізичного й психічного здоров'я батьків; 3) алкоголізм, наркоманія, зловживання психоактивними речови­нами; 4) низький освітньо-культурний рівень батьків; 5) понижена виробнича й суспільна активність; 6) аморальна й протиправна по­ведінка батьків; 7) порушення структури сім'ї (цей чинник одноча­сно виступає і ознакою сімейного неблагополуччя)^[63].