Заходи з профілактики вчинення правопорушень ЩОДО ДІТЕЙ ТА ДІТЬМИ

Деструктивна поведінка дітей є опосередкованим проявом (нас­лідком) тих соціально-економічних процесів, що історично відбува­ються у країні та суспільстві. Зростає чисельність дітей із порушенням норм поведінки та тих, які відносяться до «групи ризику» і долуча­ються до раннього алкоголізму, наркоманії, проституції, збільшується питома вага протиправної, агресивної та аутоагресивної поведінки підлітків під впливом алкогольного та наркотичного сп'яніння.

Це підкреслюються у багатьох кримінологічних та інших юриди­чних дослідженнях.

Так, П. П. Пилипчук зауважує, що стурбованість викликають тен­денції в динаміці такого соціального явища, як злочинність неповно­літніх: щорічно кількість неповнолітніх, засуджених за вчинення злочинів, зростає. Одночасно збільшується й кількість неповноліт­ніх, до яких за вчинення суспільно небезпечних діянь було застосо­вано примусові заходи виховного характеру. Злочини, які скоюють неповнолітні, стають дедалі жорстокішими, відзначаються малозна- чністю мотивів, цинізмом і байдужістю. Ці факти свідчать про те, що в суспільстві відбуваються певні процеси, які вкрай негативно впли­вають на формування молодого покоління^[82].

Б. М. Головкін поєднує індивідуально-психологічні чинники ди­тячої деструктивної поведінки із соціальними факторами, які мають місце в суспільстві. На думку вченого, неповнолітні стають на шлях вчинення злочинів з чотирьох основних причин, серед яких слід ви­ділити те, що злочинна поведінка виступає засобом адаптації до складних умов життя, боротьби за виживання у будь-який спосіб^[83].

С. Г. Поволоцька робить висновок, що причини та умови вчинення неповнолітніми особами правопорушень загалом тотожні тим, що обумовлюють правопорушення дорослих, але вони мають певну спе­цифіку, пов'язану із віковими, психологічними, статевими особливо­стями. Причини та умови вчинення неповнолітніми правопорушень безпосередньо пов'язані із несприятливими умовами формування та розвитку особи неповнолітнього правопорушника; недоліками ви­ховання дітей сім'ями та навчальними закладами; поганою організа­цією їх дозвілля; недоліками в діяльності суб'єктів профілактики правопорушень серед неповнолітніх^[84].

М. П. Легецький серед детермінант асоціальної поведінки дитини (на прикладі наркоманії) вбачає невдоволеність життям, яке вини­кає на ґрунті постійних конфліктів у сім'ї, навчальних закладах, вза­ємовідносинах із близькими людьми, а також низький рівень мате­ріального становища, почуття самотності тощо^[85].

Вивчення сучасної ситуації вказує на неблагополучия у світі ди­тинства. Зараз у дитячому середовищі спостерігається нехтування правовими, моральними, соціальними нормами, спад інтересу до на­вчання і суспільно корисної праці. Особистість сучасних дітей виріз­няє інституалізація девіантної поведінки. Така поведінка дітей і мо­лоді торкається усіх сфер соціального функціонування і проявля­ється у насильстві та агресії, негативному ставленні до оточення, не­здатності прогнозувати результати своєї поведінки, низьких комуні­кативних навичках^[86].

Ганебним фактом для розвиненого соціального суспільства є ви­падки бездоглядності та бродяжництва серед дітей. О. Є. Журавель доходить висновку, що дитяча безпритульність та бездоглядність є однією з найгостріших проблем як українського суспільства, так і сві­тової спільноти. У дітей, які не отримують необхідного піклування, зростають та виховуються на вулиці, руйнуються соціальні наста­нови та життєві орієнтири, відбувається соціально-психологічна де­задаптація особистості, що значно ускладнює процес соціалізації ди­тини, тобто її включення в суспільство через засвоєння нею низки соціальних норм, правил, звичаїв тощо. Натомість унаслідок девіан- тної поведінки діти набувають багатьох соціально негативних зви­чок (навичок), що вкорінюються в їхній свідомості й призводять до того, що вони не визнають будь-якого контролю з боку суспільства, ухиляються від суспільно корисної праці та обирають інші, як пра­вило протизаконні, способи отримання засобів для існування, попов­нюючи таким чином ряди неповнолітніх злочинців^[87].

Дитяча деліктність становить значну суспільну небезпеку, незва­жаючи навіть на відносно невеликий відсоток у загальній кількості злочинів та адміністративних правопорушень.

Постулати визнання загальнолюдських цінностей, повага до прав і свобод людини та їх пріоритетність у взаємовідносинах з державою набувають особливої актуальності та важливості під час реалізації діяльності органів поліції щодо запобігання та протидії правопору­шенням серед малолітніх та неповнолітніх осіб, оскільки, як вже було підкреслено, саме ця категорія є найуразливішою та найменш захи­щеною верствою соціуму^[89].

Підрозділи Національної поліції мають право вживати заходів як щодо профілактики правопорушеннь з боку дітей та стосовно них, так і щодо захисту прав дитини, стосовно якої вчинено правопорушення^[90].

Логічним є встановлення сутності та особливостей профілактич­ної діяльності підрозділів Національної поліції України серед дітей щодо недопущення вчинення правопорушень.

Сьогодні в науковій літературі та на рівні законодавчих актів опе­рують такими поняттями, як «профілактична діяльність» та «превен­тивна діяльність». Зокрема, в ст. 23 Закону України від 2 липня 2015 р. № 580-VIII «Про Національну поліцію»^[91] закріплено, що поліція відпо­відно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профіла­ктичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопору­шень. Вочевидь, що превентивні заходи одночасно можуть бути й при­мусовими (або правильніше буде казати - мати примусовий характер).

Я. О. Лакійчук зауважує, що безпосередньо у праві, як правило, під превенцією розуміють систему заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, що виявляється в попередженні поведінки фізи­чних і юридичних осіб, що відхиляється від норми, недопущенні на­стання негативних наслідків, які можна завчасно передбачити^[92].

С. Г. Поволоцька наголошує на тому, що вітчизняні вчені активно використовують запозичене із закордонної наукової літератури ви­значення «превенція», сутність якого полягає в поєднанні всіх без виключення дефініцій, зміст яких переплітається з «попередженням правопорушень», іншими словами вказує на діяльність щодо попере­дження, профілактики, запобігання правопорушенням. Імплемента­ція у національну наукову доктрину вказаного універсального тер­міна дозволила закордонним ученим уникнути «боротьби» термінів «попередження» та «профілактика» правопорушень, яка існує у віт­чизняній юридичній літературі дотепер^[93].

О. М. Окопник, аналізуючи соціальну складову системи протидії протиправній поведінці, ототожнює превенцію і профілактику пра­вопорушень, характеризуючи профілактику як соціально-управлін­ську діяльність, спрямовану на усунення, нейтралізацію криміноген­них факторів, обмеження їх дії за допомогою спеціальних засобів. На ліквідацію негативних факторів, які є причиною протиправної пове­дінки, зазвичай впливають об’єктивні реалії соціального життя: рі­вень розвитку виробництва, рівень і стан свідомості у вигляді суспі­льної думки, звичок, традицій та рівня культури. Г оловною метою ді­яльності щодо профілактики правопорушень можна визначити ви­вчення та усунення факторів, які сприяють їх вчиненню. Невід’єм­ним елементом механізму профілактики (превенції) правопорушень називається викорінення правової безграмотності, яке є цілеспрямо­ваним процесом, що передбачає озброєння вихованців правовими знаннями та вміннями й формування на цій основі правосвідомості та правової поведінки законослухняного громадянина^[94].

Якщо взяти слово «профілактика», то воно також має іншомовне походження і в перекладі з давньогрецької prophylaktikos означає «запобіжний». Превенція та профілактика є фактично синонімами. Єдине, що їх відрізняє, це те, що одне слово має латинське коріння, інше - давньогрецьке. До початку реформування правоохоронної си­стеми України як законодавець, так і науковці традиційно віддавали перевагу терміну «профілактика».

В цілому можемо констатувати, що термін «превенція» є більш універсальним і охоплює за змістом як запобігання (профілактику), так і протидію (яка включає припинення правопорушень, а також на­лежне розслідування та притягнення до відповідальності правопо­рушників та зміну їхньої поведінки) одночасно.

І. В. Іщенко визначає «ювенальну превенцію» у широкому сенсі, як відносно окремий вид суспільно-правових відносин, який має свій об'єкт впливу та систему суб'єктів, які цей вплив здійснюють. Юве­нальна превенція одночасно є складовою частиною як ювенальної, так і антидевіантної політики держави. Врешті-решт, це врегульо­вана нормами права комплексна система соціальних, економічних, виховних, психологічних та правових заходів впливу певного кола (системи) уповноважених суб'єктів (органів публічного адміністру­вання) на суспільство, родину, окремих фізичних та юридичних осіб з метою усунення факторів, що детермінують девіантну поведінку дітей у будь-яких її негативних проявах^[95]. Така дефініція претендує на повне охоплення всіх елементів або підсистем ювенальної преве- нції як найбільш широкого поняття, що включає в себе і частину юве­нального права, і систему суб'єктів ювенальної превенції, і профілак­тику правопорушень, бездоглядності та безпритульності неповноліт­ніх, дитячого дорожньо-транспортного травматизму, розшук зниклих дітей, і запобігання сімейному насильству щодо дітей, а також власної небезпечної та суїцидальної поведінки. Крім того, ювенальна превен­ція може розглядатися і у вузькому сенсі, виключно як цілеспрямована правоохоронна та профілактична діяльність спеціалізованої служби Національної поліції - підрозділів ювенальної превенції^[96].

В цілому діяльність підрозділів ювенальної превенції Національ­ної поліції щодо профілактики адміністративних правопорушень і кримінальних проступків доцільно розглядати в площині реалізації загальних та індивідуальних заходів.

Заходи загальної профілактики адміністративних правопору­шень і кримінальних проступків здійснюються підрозділами ювена­льної превенції Національної поліції на території обслуговування в навчальних закладах та за місцем проживання дітей.

З метою попередження вчинення дітьми адміністративних правопо­рушень і кримінальних проступків підрозділи ювенальної превенції Національної поліції самостійно або разом із відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування здійснюють такі заходи загальної профілактики:

1) виявляють причини й умови, що призводять до вчинення пра­вопорушень і кримінальних проступків дітьми, уживають організа­ційних і практичних заходів для їх усунення;

2) проводять зустрічі з адміністрацією навчальних закладів та представниками батьківських комітетів;

3) проводять у навчальних закладах лекції та практичні заняття, спрямовані на формування в дітей правосвідомої поведінки, навичок до здорового способу життя.

Заходи індивідуальної профілактики здійснюються працівником підрозділу ювенальної превенції Національної поліції щодо конкре­тної дитини з метою попередження вчинення нею адміністративних правопорушень і кримінальних проступків.

Заходи індивідуальної профілактики спрямовані на особистість дитини, середовище, яке її формує, а також на умови, обставини та ситуації, що призводять до вчинення дитиною адміністративних правопорушень і кримінальних проступків.

Працівники підрозділів ювенальної превенції Національної полі­ції здійснюють такі заходи індивідуальної профілактики:

1) проводять ознайомлювальні, попереджувальні та виховні бе­сіди з дитиною за місцем проживання, навчання, роботи;

2) проводять ознайомлювальні, попереджувальні бесіди з бать­ками дитини, її законними представниками, членами сім'ї з метою усунення причин і умов, які спонукали до вчинення адміністратив­ного чи кримінального правопорушення;

3) складають план заходів з індивідуальної профілактики на ос­нові вивчення матеріалів характеристик, індивідуально-психологіч­них особливостей дитини;

4) відповідно до компетенції організовують надання допомоги ди­тині у вирішенні питань, що пов'язані з працевлаштуванням, організа­цією дозвілля, установленням соціально корисних контактів, вибором життєвих цілей, а також залучення дитини до соціально корисних за­нять трудового, спортивного, творчого, самодіяльного характеру;

5) відвідують за місцем проживання дитину для з'ясування умов проживання, а також чинників, які можуть негативно впливати на неї та спонукати до вчинення адміністративних і кримінальних пра­вопорушень;

6) сприяють у вирішенні соціальних проблем дитини, у тому чи­слі конфліктних ситуацій у сім'ї, зокрема щодо батьків, законних представників, які не займаються вихованням дітей чи вчиняють стосовно них насильство в сім'ї, застосовують заходи впливу згідно із законодавством, ініціюють перед службами у справах дітей, відді­лами охорони здоров'я місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування питання щодо направлення дитини до відповідного закладу для надання необхідної медичної, психологічної допомоги.

Основні вимоги до заходів індивідуальної профілактики:

1) суворе дотримання прав, основоположних свобод та законних інтересів дитини, законності при здійсненні заходів індивідуальної профілактики;

2) своєчасність виявлення та усунення криміногенних чинників, що збільшують вірогідність повторного вчинення дитиною адмініс­тративного правопорушення і кримінального проступку;

3) послідовність у проведенні заходів індивідуальної профілак­тики, інтенсивність яких повинна зростати або зменшуватися зале­жно від результатів.

План заходів індивідуальної профілактики повинен включати:

1) порядок отримання повної інформації про дитину, виявлення всебічних даних про середовище, у якому проживає дитина;

2) порядок реалізації заходів індивідуальної профілактики, а саме: проведення ознайомлювальних, попереджувальних, виховних бесід з дитиною, яка перебуває на профілактичному обліку, здійс­нення контролю за її поведінкою;

3) порядок проведення заходів щодо попередження адміністра­тивних та кримінальних правопорушень;

4) заходи профілактики кримінальних правопорушень на стадії висловлення намірів чи їх підготовки шляхом схиляння до доброві­льної відмови від їх вчинення, допомоги у вирішенні проблеми, яка є причиною, що штовхає дитину на вчинення адміністративного пра­вопорушення чи кримінального проступку;

5) порядок здійснення контролю за ефективністю індивідуальної профілактики шляхом надсилання запитів про поведінку дітей за мі­сцем проживання, навчання та роботи, опитування осіб, які оточу­ють дитину;

6) порядок підготовки матеріалів для зміни статусу дитини (зняття з профілактичного обліку, надсилання подання для вирі­шення питання щодо зміни покарання).

Заходи індивідуальної профілактики здійснюються щодо дитини, яка схильна до вчинення адміністративних правопорушень або вчи­нила кримінальний проступок, була засуджена до покарання, не пов'я­заного з позбавленням волі, звільнена зі спеціальної виховної установи.

З метою здійснення заходів індивідуальної профілактики щодо дитини, яка вчинила адміністративне правопорушення чи криміна­льний проступок, працівник підрозділу ювенальної превенції Націо­нальної поліції бере її на відповідний профілактичний облік.

6.2.