4.2. ВІКТИМНА ПОВЕДІНКА НЕПОВНОЛІТНЬОГО
В адміністративній деліктології віктимологічну профілактику правопорушень досліджував науковець О. Остапенко. Вчений класифікує потерпілих від адміністративних деліктів з урахуванням ниж- ченаведених елементів їх характеристики.
1. Соціальна характеристика. Щоб зрозуміти логіку поведінки людини в адміністративно-деліктній ситуації, слід розглядати структуру її суб'єктивного духовного світу в трьох вимірах: минулому, нинішньому і майбутньому, а вибір нею рішення - як синтез минулого досвіду і орієнтації на майбутнє. Формування суб'єктивного світу особистості вказує на її соціалізацію, яка здійснюється від минулого через нинішнє - в майбутнє. В ході соціалізації, взаємодіючи з навколишнім середовищем, жертва посідала і посідає певне місце в системі суспільних зв'язків, ураховуючи рід занять, спеціальність, професію, суспільний статус і економічне становище. Жертва мала, має або може мати в майбутньому соціальні зв'язки і відносини з порушником (службові, сімейні, спортивні, ділові, товариські, ворожі).
2. Психологічна характеристика. Адміністративна деліктологія, пояснюючи протиправну поведінку людини, базується на тому, що така поведінка обумовлена несприятливими умовами морального формування особистості, негативними соціальними факторами, що позначаються на сфері виховання, освіти, побутовому оточенні, способі життя[64].
Враховуючи поведінку потерпілого, О. Остапенко виділяє такі групи доделіктних ситуацій:
- ситуації, в яких дії потерпілих мають провокаційний характер і містять в собі привід до вчинення адміністративного делікту. В такій ситуації проявляється протиправна або аморальна поведінка потерпілого;
- ситуації, в яких дії потерпілого мають необережний, необачний характер, створюючи у такий спосіб сприятливі умови для вчинення адміністративного делікту;
- ситуації, в яких дії потерпілого є правомірними, але вони викликають протиправні дії порушника.
Наприклад, справедлива критика, зауваження на адресу особи, яка нетактовно веде себе в громадському місці, що породжує насилля до особи, яка робить зауваження[65].Говорячи про роль неповнолітніх жертв у механізмі злочинної поведінки, А. О. Джужа та Д. М. Тичина зазначають, що для визначення ролі потерпілого в механізмі конкретного злочину необхідно встановити:
- якою мірою ситуація, що спричинила певним чином формування в злочинця рішучості вчинити злочин або містить умови, що сприяють учиненню злочину, була зумовлена поведінкою потерпілого;
- яким був об’єктивний зміст ситуації, що вплинула на вчинення злочину, і наскільки адекватно потерпілий сприйняв те, що йому заподіяли шкоду;
- яким чином і якою мірою потерпілий вплинув на формування особистісної установки злочинця, реалізованої у взаємодії із ситуацією в заподіянні шкоди;
- які особистісні якості потерпілого зробили його більш вразливим для злочинця[66].
Зазначені дані дозволять не тільки встановити тип віктимної поведінки неповнолітнього, а й у майбутньому її виправити. Варто зазначити, що здебільшого підлітки потрапляють у ситуацію, з якої вони виходять жертвами суспільно небезпечного діяння, внаслідок своєї необачливості, незнання, думки, що з ними не може нічого трапитися. На це розраховує й суб'єкт злочину, розробляючи алгоритм злочинних дій[67].
Усі ситуації, в яких неповнолітній може стати жертвою незаконного діяння, вчені поділяють на декілька видів, серед яких: 1) ситуації, у яких поведінка жертви спричиняє об'єктивну можливість учинення злочину: дії жертви, що призвели до аварійної ситуації на транспорті; всепрощення, яке дає злочинцеві змогу продовжувати злочинну діяльність; відсутність критичності, без якої шахрайство було б неможливим; 2) ситуації провокаційного характеру з негативною поведінкою жертви. У цих випадках поведінка жертви полягає в нападі, образі, приниженні, провокації, підбурюванні, загрозі тощо; 3) ситуації провокаційного характеру з позитивною поведінкою жертви (наприклад, дії працівника поліції, який постраждав під час захисту третьої особи); 4) замкнуті ситуації, у яких дії жертви спрямовано на заподіяння шкоди собі самій (наприклад, заподіяння собі каліцтва з метою ухилення від військової служби, знищення власного майна тощо); 5) ситуації, у яких поведінка жертви є абсолютно нейтральною, з точки зору впливу на поведінку злочинця і вчинення злочину[68].
Тобто, виходячи із запропонованої типологізації, можна говорити про те, що моменту найвищої точки віктимності (безпосередньо злочинний акт) передує низка факторів: віктимна поведінка (яка включає в себе сукупність взаємопов'язаних дій: суб'єктивних - мотивація тих чи інших дій, які роблять вагомий внесок у механізм злочину, а саме: латентна віктимна поведінка (тривала позиція жертви, зумовлена небажанням співпрацювати із правоохоронними органами через страх помсти з боку злочинця, зневіра в поліції, небажання завдавати шкоду злочинцеві через родинні зв'язки з ним, матеріальну залежність тощо (Б. М. Головкін зазначає, що моментом виникнення стану латентності жертви є фактичне заподіяння злочином шкоди фізичній чи юридичній особі. Моментом припинення стану є правова легалізація постраждалої особи шляхом її встановлення та визнання потерпілим у кримінальному провадженні[69])); рецидивна віктимна поведінка (стійка думка про те, що світ не може існувати без злочинності, небажання дотримуватися заходів безпеки через віру в неминучість долі тощо); недбала віктимна поведінка (зумовлена необачністю, невіглаством, зухвалістю, а також іншими психологічними особливостями неповнолітнього) та об’єктивних - конкретні фактори та життєві ситуації, які спричинили вчинення злочину: особливості особистості підлітка: вік, стать, зовнішні дані тощо, які роблять його випадковою жертвою через особливі вподобання злочинця (має місце, коли умови, в яких вчинюється суспільно небезпечне діяння, не забезпечені поведінкою неповнолітнього: у денний час, у людному місці тощо); конкретна життєва ситуація (комплекс дій, які мають місце лише у даний час та у даному місці): злочин, зумовлений непередбачуваною поведінкою злочинця (наприклад, завдання шкоди дитині батьками, які перебувають у стані алкогольного/нарко- тичного сп’яніння тощо); злочин, зумовлений психічними захворюваннями злочинця (спонтанні ґвалтівники, агресори тощо)[70].С. В. Албул наголошує, що «неповнолітні - специфічний об’єкт для досліджень.
Цьому існує ряд об’єктивних, значущих причин. Незнання представниками вказаної групи положень і вимог чинного законодавства, вікові особливості, причетність до певних субкультур каталізують процеси соціальної дезадаптації неповнолітньої особи, що являє собою послаблення або повну відсутність здібностей пристосування до умов соціальної середи. Саме категорія неповнолітніх найбільш «привабливі» для злочинців. Аналіз даних кримінальної статистики свідчить, що серед злочинів, вчинюваних відносно неповнолітніх в Україні за період 2009-2012 роки, значний масив посідають посягання корисливої спрямованості - крадіжки, грабежі, шахрайства (82,3 %). У цьому випадку вибір жертв засновується на особливостях психологічного стану неповнолітніх, що створює істотні труднощі у здійсненні заходів правоохоронними органами щодо встановлення і викриття злочинців. Характерно, що в розвинених країнах, зокрема в США, де віктимологічний напрям впливу на злочинність отримав широкого розвитку, вченими розроблені і введені у практику прикладні методики зниження ризику стати жертвою злочину, адаптовані до умов конкретних міст і розраховані спеціально для неповнолітніх з урахуванням вікових та психофізіологічних характеристик. Крім вищевказаного, нами були встановлені й інші чинники, що сприяють підвищенню віктимності неповнолітніх, серед яких можна виділити такі: наявність, як правило, певних матеріальних цінностей при ігноруванні або незнанні заходів забезпечення особистої і майнової безпеки; відсутність стійких соціальних зв'язків у місцях перебування; провокуюча поведінка, яка виражається в браваді, недоречній демонстрації цінностей, що є при собі, грошових коштів, відео-, фото-, аудіоапаратури і т.ін.; незнання архітектурно-планового розташування місць перебування, що нерідко призводить до небажаного знаходження у так званих місцях з підвищеною кримінальною активністю; невідповідність або неналежна відповідність місць мешкання неповнолітніх елементарним вимогам кримінологічної безпеки (пасивний захист). Потрібно враховувати і той суттєвий факт, що стан жертви у неповнолітніх доповнюється й наявністю зменшеної кількості соціальних контактів, що значно погіршує психологічні наслідки злочинних проявів. Для неповнолітнього це стан остраху, фрустрації, пошуку підтримки, іноді суїцид або прояви особистої кримінальної активності. У багатьох стан жертви надовго асоціюється з повною беззахисністю, руйнуванням життєвих стереотипів»[71].Таким чином, одним із головних проявів заходів допомоги при профілактиці є допомога підліткам в усвідомленні труднощів, з якими вони повинні вміти справлятися законними, правомірними діями, що вкотре свідчить про пріоритет виховних методів впливу над виправними. Заходи переконання здатні вплинути на духовні та морально-правові орієнтири. Необхідно пропагувати принцип «бути, а не мати»[72].
У зв'язку з цим важливим аспектом може стати самопрофілак- тика, яка заснована на самовихованні, самонавчанні, самосвідомості та самооцінці особистості. Це виховання почуття обов'язку, самоспостереження, самоконтролю над волею та почуттями, самоаналізу, самокритики та переконаності у їх необхідності. Дуже важливо постійно підтримувати позитивні судження та добрі вчинки, вселяти віру у свої сили, у можливість сприятливих життєвих перспектив (нівелюючи на підсвідомому рівні віктимність)[73].