§ 2. Суб’єктивні права засуджених

Під суб'єктивним правом засудженого в науці кримінально- виконавчого права традиційно розуміється закріплена законом і га­рантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним певними соціальними благами, що забезпечується юридичними обов'язками посадових осіб органів і установ виконан­ня покарань, інших суб'єктів правовідносин, що виникають при цьому.

Стаття 63 Конституції України закріплює, що засуджені користу­ються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду. Інакше кажучи, на них поширюється більшість прав і свобод, передбачених розділом II Основного Закону. Засуджені залишаються громадянами України, незважаючи на те, що вони вчинили злочин, заподіяли шкоду іншим громадянам, державі чи суспільству (ст. 25 Конституції України) і держава не відмовляється від своїх засуджених громадян. Забороня­ється дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етничного та со­ціального походження, майнового стану, місцях проживання, за мов­ними або іншими ознаками (ч. 5 ст.7 КВК України).

Зі статті 63 Конституції України випливає й те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими нормативно-

21

правовими актами. Ці конституційні положення знайшли своє відо­браження додатково і у ч. 2 ст. 7 КВК України. При цьому слід ви­ходити з того, що покарання, по суті, є заходом примусу і для досяг­нення його цілей права та свободи засуджених повинні обмежувати­ся.

Зокрема, засуджені, які перебувають в установах виконання пока­рань, прямо чи побічно обмежені і в таких конституційних правах, як право на особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), недо­торканність житла (ст. 30 Конституції України), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), свободу пересування, право вільного ви­бору місця проживання та право вільно залишати територію України (ст. 33 Конституції України), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, участь у професійних спілках (ст. 36 Конституції України), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції України), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України), право на підприєм­ницьку діяльність (ст. 42 Конституції України) та ін. Вони також побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, які передбачені норма­ми цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансового та інших галузей права (не можуть брати участі у вихованні дітей, вільно корис­туватися більшою частиною своєї власності, розпоряджатися повною мірою грошовими коштами, обирати місце роботи тощо).

Обмеження прав засуджених можливе і за вироком суду. Напри­клад, вироком суду встановлюється відсоток відрахувань із суми за­робітку засудженого до виправних робіт у дохід держави, у зв’язку з чим засуджений обмежується в праві на отримання повної винагоро­ди за результати своєї праці.

Перелік всіх прав, так само як і їх обмежень, визначити у законо­давстві неможливо.

- на отримання інформації про свої права й обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з про­позиціями, заявами й скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відпо­відь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або уста­новою виконання покарань;

- на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законо­давства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, вста­новлених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також по­єднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засудже­ні, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алко­голю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

Засудженим гарантується також право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися по­слугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за доручен­ням юридичної особи.

Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з диплома­тичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — із дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організація­ми, які здійснюють їх захист.

До основних прав осіб, які відбувають покарання, кодекс відніс і право засуджених на особисту безпеку. Стаття 10 КВК встановлює, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань із проханням про за­безпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого. У подальшому адміністрація установи виконання по­карань повинна вжити заходів до переведення засудженого в безпеч­не місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішити питання про місце подальшого відбування ним покарання.

Якщо є наявність небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судо­чинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміні­страція установи виконання покарань повинна вжити заходів щодо забезпечення безпеки таких осіб. Крім того, до зазначених осіб мо­жуть бути застосовані такі заходи: 1) ізольоване тримання чи 2) пере­ведення в іншу установу виконання покарань.