§ 3. Законні інтереси засуджених

Вперше у законодавстві закріплюється, що держава поважає і охо­роняє також і законні інтереси засуджених (ч. 1 ст. 7 КВК України).

Законні інтереси засуджених — це закріплені в правових нормах прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими осо­бами органів виконання покарань чи адміністрацією установ вико­нання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.

Зміст законного інтересу традиційно включає три елементи:

1) прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духо­вне соціальне благо (отримання додаткових короткострокових чи

тривалих побачень, переведення до дільниці соціальної адаптації за­суджених до позбавлення волі тощо). Такі блага вказуються у право­вих нормах як мета, для досягнення якої необхідні відповідні юри­дичні факти й позитивна оцінка поведінки засудженого суб’єктами чи учасниками кримінально-виконавчих відносин;

2) можливість клопотати перед посадовими особами органів ви­конання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів;

3) можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не спричиняє автоматичного за­доволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб’єктивні права, гарантуються державою.

Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. Напри­клад, за соціально-політичним призначенням їх поділяють на:

а) законні інтереси, направлені на отримання заохочень, приміром, передбачених для різних категорій засуджених у статтях 46, 54, 67, 81, 130 КВК України;

б) законні інтереси, направлені на отримання пільг (придбання за­судженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби, у випадках, коли вони не працюють з незалежних від них причин (ч. 2 ст.

в) благ, які за своєю суттю не є для засуджених ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони закріплені в законодавстві як за­конний інтерес з використанням формулювань на зразок «як правило», «як виняток», «за наявності можливості» та ін. Наприклад, начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати дозвіл на короткострокове побачення з родичами або на телефонну розмову засудженим, яких тримають у приміщеннях камерного типу (одиноч­них камерах), дисциплінарному ізоляторі або карцері (п. 46 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань).

В інших випадках законні інтереси закріплюються в законодавстві у вигляді суб’єктивних прав, але через слабкість гарантій не реалізу­ються в повному обсязі. Це, приміром, право осіб, засуджених до позбавлення волі, на нормальне матеріально-побутове забезпечення і працевлаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у

25 державі сьогодні не може бути гарантовано як суб’єктивне право і становить собою законний інтерес засудженого.

Про законні інтереси засуджених йдеться тільки у ч. 1 ст. 7 КВК України, у нормах Особливої частини КВК України вони прямо не вказуються і їх слід виокремлювати з положень статей, які регулюють порядок та умови виконання того чи іншого виду покарань. Задово­лення своїх законних інтересів залежить у першу чергу від самого засудженого, який своєю поведінкою повинен спонукати адміністра­цію органів і установ виконання покарань їх реалізувати.