§ 2. Стандарти поводження із засудженими універсального і регіонального характеру і їх врахування у національному кримінально- виконавчому законодавстві

Наведений перелік міжнародних документів за масштабами їх дії дозволяє виділити серед них стандарти поводження із засудженими універсального (розробленого ООН) та регіонального (на рівні Ради Європи) характеру.

Серед перерахованих міжнародних документів можна виділити стандарти: а) що стосуються поводження з особами, позбавленими волі, серед яких чільне місце займають Мінімальні стандартні пра­вила поводження з ув'язненими і Європейські тюремні правила, та б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавленням волі (Мінімальні стандартні правила ООН стосовно заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) і Європейські правила щодо громадських санкцій та заходів). Вагомого значення для захис­ту прав засуджених через обов'язковість для країн, що їх ратифікува­ли, набули Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання та Європей­ська конвенція з попередження катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Ідеї, положення та вимоги, які проголошені у Загальній деклара­ції прав людини і в міжнародних документах, що містять стандарти поводження із засудженими, повинні максимально враховуватись у національному кримінально-виконавчому законодавстві і співвідно­ситись з принципами кримінально-виконавчої діяльності. Загальна декларація прав людини, міжнародні стандарти поводження із засу­дженими та національне кримінально-виконавче законодавство спів­відносяться між собою як загальне, особливе й окреме (одиничне). Під цим кутом зору кримінально-виконавче законодавство і кримінально-виконавчу діяльність, у яких імплементовані міжнарод- 50

ні стандарти поводження із засудженими, слід розглядати як відо­браження єдності загального та одиничного. Міжнародні стандарти відіграють роль з’єднувальної ланки між Загальною декларацією прав людини і національним кримінально-виконавчим законодавством, яке покликане регулювати процедуру застосування обмежень прав і сво­бод, притаманних покаранню. При цьому необхідно підкреслити, що згідно із Засадами державної політики України в галузі прав людини неприпустимо звужувати зміст та обмежувати обсяг прав і основних свобод людини і громадянина, проголошених Загальною декларацією прав людини, що також знайшли своє відображення і в нормах Кон­ституції України.

Ратифікація Україною ряду міжнародних документів надала мож­ливість імплементувати міжнародні стандарти поводження із засу­дженими у національне законодавство і, зокрема, у кримінально- виконавче законодавство.

Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими і Єв­ропейські тюремні правила містять стандарти-рекомендації, тобто положення, що сформульовані у цих документах, не мають обов’язкової юридичної сили, про що прямо сказано у вступі, де визначається статус цих правил. Але попри це розроблені на рівні Організації Об’єднаних Націй і Ради Європи стандарти поводження з позбавле­ними волі визнаються міжнародними організаціями, урядами й неуря­довими організаціями і, зокрема, адміністрацією місць позбавлення волі. Обидва документи не мають на меті нав’язати взірцеву систему установ виконання покарань, визнаючи, що кримінально-виконавчі системи окремих країн уже досягли високих стандартів. Як Мінімаль­ні стандартні правила поводження з ув’язненими, так і Європейські тюремні правила мають на меті лише запропонувати свої рекоменда­ції щодо створення мінімальних загальновизнаних гуманних умов тримання позбавлених волі, які б забезпечували повагу людської гідності. Разом із тим міжнародні документи виходять із того, що рекомендовані у них стандарти поводження з позбавленими волі не можуть бути досягнуті відразу повсюди й водночас з огляду на від­мінності в різних країнах юридичних, соціальних, економічних і гео­графічних умов. Формально розроблені міжнародною спільнотою стандарти поводження із засудженими є лише дороговказом для ад­міністрації установ виконання покарань по створенню належних мінімальних умов людяності і поваги.