§ 1. Міжнародні норми в галузі виконання покарань
Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань.
Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті насамперед лежить Загальна декларація прав людини. Прийняті на її розвиток Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які породжують юридичні зобов’язання для держав, котрі їх ратифікували (у тому числі й України), містять відповідні положення щодо поводження з особами, позбавленими волі. Крім цих міжнародних документів загального (універсального) характеру є доволі великий перелік документів, що доповнюють і деталізують загальні принципи і безпосередньо стосуються засуджених. Перелік основних міжнародних правових документів щодо осіб, які відбувають покарання за вироком суду, нараховує понад 30 найменувань. За ступенем зобов’язань, що виникають при впровадженні міжнародних стандартів у кримінально- виконавче законодавство тих чи інших країн, існують положення, що є обов’язковими до виконання в національних кримінально-виконавчих системах, і такі, що розглядаються як рекомендації, для реалізації яких повинні бути створені відповідні соціально-економічні передумови.Принципи, закладені в Загальній декларації прав людини, розвиваються в актах спеціалізованого характеру, що мають своєю метою виклад стандартів поводження із засудженими. Зокрема, це Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (1957 р.), Декларація про захист усіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1984 р.), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Принципи медичної етики, що визначають роль працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених чи затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1982 р.), Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти (1984 р.), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню та ув’язненню в будь-якій формі (1989 р.), Мінімальні стандартні правила ООН стосовно заходів, не пов’язаних із тюремним ув’язненням (Токійські правила, 1990 р.), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.).
До європейських стандартів організації та правового регулювання виконання покарань належать: Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками від 30 листопада 1964 р.; Європейська конвенція про захист прав та основоположних свобод людини 1950 р.; Європейська конвенція з попередження катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання 1987 р.; Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією Ради Європи R (2006) 2 від 11 січня 2006 р.; Резолюція Комітету міністрів Ради Європи від 9 березня 1976 р.
«Про деякі міри покарання, альтернативні позбавленню волі»; Резолюція Комітету міністрів Ради Європи стосовно виборчих, громадянських та соціальних прав ув’язнених від 1 лютого 1962 р.; Резолюція Комітету міністрів Ради Європи про працю ув’язнених від 18 вересня 1975 р.; Резолюція Комітету міністрів Ради Європи про освіту в тюрмах від 13 жовтня 1989 р.; Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи стосовно системи ув’язнення та поводження з небезпечними злочинцями від 24 вересня 1982 р.; Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи стосовно надання короткотермінових відпустокув'язненим від 24 вересня 1982 р.; Європейські правила щодо громадських санкцій та заходів, оголошені рекомендацією № R (92) 16 Комітету міністрів Ради Європи.