Поняття і класифікація міжнародних нормативно-правових актів у сфері виконання покарань і поводження з засудженими

Суттєвим фактором оновлення українського кримінально-виконавчого законодавства та практики виконання покарань на початку 90-х років стала більш активна інтеграція України у світове співтовариство.

Міжнародне співтовариство різнопланово впливає на проведення правозастосовної діяльності у сфері протидії злочинності. Однією із форм такої діяльності є розробка та прийняття міжнародно-правових актів в галузі виконання кримінальних покарань. У результаті міжнародного співробітництва у кримінально-виконавчій сфері розробляються і приймаються положення, які в сучасній пенітенціарній теорії іменуються міжнародними стандартами поводження із засудженими. У них узагальнений позитивний світовий досвід кримінально-виконавчої практики, гуманістичні тенденції розвитку виконання покарань. Міжнародні стандарти знаходять віддзеркалення в певних документах (деклараціях, конвенціях, пактах, договорах, правилах, тощо) у вигляді норм, принципів і рекомендацій та у подальшому знаходять своє відображення у національному законодавстві, а вони не рівнозначні за своїм юридичним статусом.

Міжнародні нормативно-правові акти поводження із засудженими (ув’язненими) - це прийняті на міжнародному рівні документи, спрямовані на удосконалення національного законодавства і практики у сфері виконання покарань.

Міжнародні нормативно-правові акти і стандарти поводження із засудженими недавно увійшли до системи законодавства і практики діяльності установ і органів виконання покарань. Основні принципи і норми міжнародних нормативно-правових актів стали підґрунтям для розробки Кримінально- виконавчого кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів, методичних рекомендацій поводження із засудженими.

Значення міжнародних нормативно-правових актів полягає в тому, що вони:

1. формують цілі і принципи політики у сфері виконання покарання;

2. служать орієнтиром для розвитку політики, законодавства та прав засуджених у різних країнах;

3. є компромісними варіантами, що відображають принципи виконання покарання у різних правових системах;

4. сприяють державним органам, громадським організаціям, приватним особам у виробленні позиції щодо належного ставлення і поводження із засудженими;

5. встановлюють мінімально обов’язкові вимоги до виконання позбавлення волі;

6. створюють умови та заохочення проведення науково-дослідницької роботи у сфері боротьби зі злочинністю.

Серед ідей, що містяться в міжнародних документах і стосуються діяльності пенітенціарних установ, слід відзначити такі:

1. Спрямованість виконання покарань на ресоціалізацію та виправлення засуджених;

2. Поєднання вимогливості до засуджених з гуманним і справедливим ставленням до них;

3. Залучення засуджених до активного суспільно корисної і особистісної значущої діяльності;

4. Індивідуальний та диференційний підхід до засуджених;

5. Опора у виховній роботі на позитивні якості та збереженні соціально корисних зв’язків і стосунків засуджених;

6. Спонукання засуджених до роботи над собою, стимулювання та педагогічне керівництво самовиховання в’язнів;

7. Відповідність засобів, форм і методів впливу гуманістичній, моральній спрямованості перевиховання.

Класифікацію міжнародних нормативно-правових актів можна здійснити за різними критеріями, але серед основних можна виділити такі:

• ступінь спільності;

• ступінь обов’язковості;

• джерело походження;

• широта (територіальним масштабам) дії;

• відношення до окремих категорій правопорушників або стосовно певних професійних груп з числа персоналу установ і органів виконання покарань, видами покарань (документи стосовно неповнолітніх засуджених, засуджених жінок, медичного персоналу, покарань, що пов’язані із позбавленням волі, покарань, що не пов’язані із позбавленням волі)

За ступенем спільності міжнародні стандарти поділяються на:

1.

2. Спеціальні (безпосередньо регулюють поводження із засудженими (ув’язненими) під час виконання покарання).

Стандарти загального характеру представлені в універсальних міжнародних документах про права людини, прийнятих ООН, РЄ та іншими міжнародними організаціями. До них відносяться:

- Загальна декларація прав людини;

- Міжнародний пакт про цивільні і політичні права;

- Конвенція №29 про примусову або обов’язкову працю;

- Декларація про захист всіх осіб від тортур і інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів обігу і покарання;

- Конвенція проти тортур і інших жорстоких, нелюдяних і принижуючих гідність видів обігу і покарання;

- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод;

- Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню

Стандарти спеціального характеру містяться в такихдокументах:

- Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями;

- Європейські пенітенціарні правила;

- Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув’язнення в будь-якій формі;

- Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку;

- Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур і інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання;

- Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх(«Пекінські правила»).

За ступенем обов’язковості розрізняються стандарти, дотримання яких обов’язкове для національних систем виконання покарання, і стандарти, що мають рекомендаційний характер.

До перших відносяться стандарти-принципи і загальні положення, зафіксовані у:

1. Загальній декларації прав людини;

2. Міжнародному пакті про цивільні і політичні права;

3. Конвенції проти тортур і інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів обігу і покарання і ін.

Ці стандарти носять договірно-правовий або конвенційний характер, обов’язковими для країн, що ратифікували відповідні міжнародно-правові акти, та відображаються в національному законодавстві з відповідною технологією їх реалізації.

Стандарти, які мають рекомендаційний характер, закріплені в таких документах, як Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, Європейські пенітенціарні правила, Мінімальні стандартні правила ООН відносно заходів, не пов’язаних з позбавленням волі. Ці норми не носять обов’язкового характеру для країн, що їх підписали. Вони впроваджуються в законодавство і застосовуються в практиці виконання покарань урахуванням національних, економічних, політичних і інших умов.

Виходячи з названих класифікацій, в систему діючих міжнародних актів про поводження із засудженими (ув’язненими) можна включити універсальні міжнародні акти, прийняті ООН:

1. Акти загального характеру:

- Загальна декларація прав людини;

- Загальна декларація прав людини;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права;

- Міжнародний пакт про громадські і політичні права;

- Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

- Декларація прав дитини;

2. Спеціалізовані акти:

- Міжнародні стандартні правила поводження із в’язнями;

- Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або які принижують гідність видів поводження і покарання;

- Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила);

- Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих чи ув’язнених в будь- якій формі;

- Правила ООН, які стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі.

- Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку;

- Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур і інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання;

За джерелами походження розрізняють:

1.

2. норми прийняті міжнародними неурядовими організаціями (Міжнародною Амністією, Лігою Говарда по реформі пенітенціарної системи, Міжнародною кримінальною і пенітенціарною фундацією, Тюремним братством, Армією порятунку тощо). Стандарти, розроблені міжнародними неурядовими організаціями, як правило, мають рекомендаційний характер.

За широтою (територіальним масштабам) дії виділяють загальносвітові міжнародні нормативно-правові акти та регіональні міжнародні стандарти.

1. загальносвітові міжнародні нормативно-правові акти (приймаються Генеральною Асамблеєю ООН і розповсюджуються на всю світову спільноту). До них відносяться Конвенція проти тортур і інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів обігу і покарання, Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими, Мінімальні стандартні правила ООН, відправлення правосуддя, щодо неповнолітніх та ін.

2. регіональні міжнародні стандарти (приймаються регіональними організаціями і розповсюджуються на окрему територію). Такі стандарти приймаються регіональними міжнародними організаціями, зокрема, Радою Європи. Прикладом таких стандартів є Європейські пенітенціарні правила.

По відношенню до окремих категорій правопорушників або стосовно певних професійних груп з числа персоналу установ і органів виконання покарань, виду покарання міжнародні стандарти поділяються на

1. стандарти, що стосуються неповнолітніх (Конвенція ООН про права дитини, Мінімальні стандартні правила ООН, відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила), Правила ООН, захисту неповнолітніх засуджених, Керівні принципи ООН що стосуються неповнолітніх позбавлених волі (Керівні принципи прийняті в Ер-Ріяді);

2. медичного персоналу (наприклад, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров’я, особливо лікарів, у захисті ув’язнених або затриманих осіб від тортур і інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання).

3. стандарти, що стосуються покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (наприклад, Мінімальні стандартні правила ООН у відношенні заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила);

Міжнародні стандарти поводження з ув’язненими можна класифікувати і по інших критеріях, наприклад, за окремими напрямами діяльності кримінально-виконавчої системи: режиму відбування покарання, праці і професійній підготовці засуджених, виховній роботі із засудженими тощо.

Головний зміст стандартів у цій сфері міститься в Мінімальних стандартних правилах поводження з в’язнями і Правилах ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі.

Особливим видом міжнародних документів є міждержавні угоди, що укладаються між окремими державами. Переважною мірою вони полягають в організації взаємодії і про правову допомогу та правові відносини цивільних та кримінальних справах.

Як правило, цими договорами врегульовані самі основні питання забезпечення прав громадян держав, що підписали цей договір. Передбачено, що установи юстиції договірних сторін надають взаємно правову допомогу у цивільних та кримінальних справах відповідно до положень договору. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам. Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що передбачені законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема, допит сторін, обвинувачених та підсудних, потерпілих, свідків, експертів, проведення експертиз, судового огляду, передачу речових доказів, порушення кримінального переслідування та видачу осіб, які скоїли злочини, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах, вручення та пересилання документів, надання на прохання другої договірної сторони відомостей про судимість обвинувачених.

При здійсненні правової допомоги установи договірних сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції та Генеральну Прокуратуру України і Міністерство юстиції та Державну Прокуратуру відповідної країни, якщо довором не передбачено інше.

Як правило, договірні сторони зобов’язуються відповідно до положень договору на прохання видавати одна одній осіб, які знаходяться на їх території для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання вироку. Видача здійснюється за діяння, що відповідно до законодавства обох договірних сторін є злочинами і за вчинення яких передбачається покарання у виді позбавлення волі на строк більш, як один рік або інше більш тяжке покарання. Договірні сторони надають одна одній на прохання відомості про судимість осіб, засуджених раніше їхніми судами, якщо ці особи притягаються до кримінальної відповідальності на території запитуючої договірної сторони. Договірні сторони повідомляють одна одній відомості про результати кримінального переслідування особи, відносно якої було направлено прохання про порушення кримінального переслідування або про видачу. На окреме прохання висилається копія вироку, який набув чинності, або іншого остаточного рішення.

11.2