12.1. Поняття відходів та їх класифікація; основні напрями державної політики в сфері поводження з відходами

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначає Закон України «Про відходи».

Серед окремих видів відходів, особливості поводження з якими регулюється цим Законом, – небезпечні відходи, відходи як вторинна сировина, побутові відходи; тверді та рідкі відходи; безхазяйні відходи; великогабаритні та ремонті відходи. Закон дає такі визначення: небезпечні відходи – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; відходи як вторинна сировина – відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови; побутові відходи – відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення; тверді відходи – залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням; рідкі відходи – побутові відходи, що утворюються у будинку за відсутності централізованого водопостачання та каналізації і зберігаються у вигрібних ямах; відходи, щодо яких не встановлено власника або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними.

Закон України «Про відходи» не дає визначення виробничих відходів, хоча містить положення щодо них. Державний класифікатор відходів: ДК 005-96 до відходів виробництва відносить залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тощо, утворені в процесі виробництва продукції або виконання робіт і втратили цілком або частково вихідні споживчі властивості (наприклад, відходи перероблення та консервування риби; текстиль, одяг та взуття зіпсовані чи забруднені; залишки синтетичних волокон; скло технічне зіпсоване тощо)^[163].

Згідно із ст. 4 Закону «Про відходи», дія цього Закону не поширюється на відносини у сфері поводження з побічними продуктами тваринного походження, не призначені для споживання людиною. Особливості регулювання відносин щодо поводження з невловлюваними газоподібними речовинами, що викидаються безпосередньо у повітря, речовинами, що скидаються із стічними водами у водні об'єкти (крім тих, які акумулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування), радіоактивними відходами і речовинами, забрудненими ними, розкривними породами гірничодобувних підприємств, які за технологією зворотного відвалоутворення використовуються для закладення виробленого простору, металобрухтом, включаючи побічні продукти від виробництва та обробки чорних і кольорових металів та їх сплавів (шлаки, шлами та інше), а також вторинними матеріальними чи енергетичними ресурсами та іншими відходами визначаються відповідними законами.

Окремі види та особливості поводження із наведеними речовинами, матеріалами, предметами і товарами (продукцією) визначаються, зокрема, Законами України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» від 7 травня 2015 року, «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 року, «Про металобрухт»^[164], «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року^[165], «Про хімічні джерела струму» від 23 лютого 2006 року^[166], «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» від 14 січня 2000 року^[167], Кодексом України про надра тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про відходи», основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку.

До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належать: забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними; зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності; забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів; сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів; забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами; організація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини; здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання; сприяння створенню об'єктів поводження з відходами; забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами; обов'язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації; створення умов для реалізації роздільного збирання побутових відходів шляхом запровадження соціально-економічних механізмів, спрямованих на заохочення утворювачів цих відходів до їх роздільного збирання; сприяння залученню недержавних інвестицій та інших позабюджетних джерел фінансування у сферу поводження з відходами.

Однак, відповідно до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2015 році^[168], ситуація у сфері поводження з відходами характеризується подальшим розвитком екологічних загроз, пов’язаних з відходами – їх утворенням, зберіганням, видаленням та захороненням.

У 2015 році в Україні за даними Державної служби статистики на підприємствах та у домогосподарствах утворено 312,3 млн. т відходів. Із загального обсягу утворених відходів 98,1% припадає на відходи, що утворились унаслідок економічної діяльності підприємств та організацій, а 1,9% – у домогосподарствах. Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійної, вугільної, хімічної промисловості та енергетики. У територіальному розрізі найбільшого техногенного навантаження зазнають промислово розвинені регіони – сумарний обсяг відходів, що утворилися у Дніпропетровській, Кіровоградській та Донецькій областях, становив 88,8 %.

У 2015 році техногенне навантаження в цілому на територію України становило 21,7 тис. т на 1 кв. км. Із загальної кількості накопичених в Україні відходів обсяги накопичення відходів І-ІІІ класів небезпеки становили 12,055 млн. т. За категоріями матеріалів переважну частину складають мінеральні відходи (53,3%), відходи кислот, лугів чи солей (18,8), осад промислових стоків (8%), хімічні відходи (7,3%) тощо. В територіальному розрізі біля 90% відходів І-ІІІ класів небезпеки розміщені в чотирьох регіонах, зокрема, в Запорізькій, Сумській, Луганській, Донецькій областях.

Загальною тенденцією для України, на відміну від європейських держав, є низький рівень перероблення й утилізації твердих побутових відходів та високий показник їх захоронення на полігонах. При захороненні відходів на полігонах та звалища відбувається процес забруднення ґрунтів фільтраційними стоками звалищ, що призводить до забруднення підземних вод та негативно впливає на здоров’я людей. Значна частина полігонів працюють в режимі перевантаження, не відповідають санітарним і природоохоронним нормам.

Стратегічним документом національного рівня, який суттєво реформує сферу поводження з відходами в Україні, має стати Національна стратегія управління відходами до 2030 року^[169]. Головна стратегія включає у себе шість стратегій щодо окремих відходів, а саме: побутових відходів; промислових відходів; відходів будівельно-ремонтних робіт; небезпечних відходів; відходів виробництва продукції сільського господарства; специфічних видів відходів (відходів упаковки, відходів електричного та електронного обладнання, відпрацьованих батарейок, батарей та акумуляторів, медичних відходів). Стратегія базується на принципі ієрархії поводження з відходами, який передбачає дії стосовно поводження з відходами у такій послідовності: запобігання утворенню відходів з метою оптимізації процесів проектування видобутку ресурсів, виробництва товарів та утворення відходів; підготовку до повторного використання - створення цілої галузі для проведення перевірки, очистки чи визначення придатності продуктів або їх компонентів для повторного їх використання без попередньої обробки; перероблення відходів - утилізація з поверненням у виробничий цикл різних матеріалів, що містяться у відходах; інші види утилізації відходів, у тому числі енергетична утилізація, - використання відходів як вторинних енергетичних ресурсів; видалення відходів - захоронення їх у спеціально обладнаних місцях/об’єктах та знищення (знешкодження) на установках, що відповідають екологічним нормативам, лише у разі відсутності можливості виконати попередні ступені ієрархії. Серед інших базових принципів – принцип переходу до економіки замкненого циклу; принцип наближеності; принцип попередженості; принцип спільної відповідальності, участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, а також громадськості під час прийняття рішень щодо досягнення цілей екологічної політики; принцип розширеної відповідальності виробника; принцип самодостатності; принцип «забруднювач платить».