Державна політика у сфері державної митної справи
Засади та механізм митної справи в основному збігається в багатьох країнах, що зумовлено економічним глобалізмом, інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв'язків, економічним глобалізмом та зовнішньоекономічними відносинами.
Відповідно до ст. 5 МКУ державна політика у сфері державної митної справи - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики.Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи полягає в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики, як це випливає із самого її легального визначення, — меркантильна й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час набирає силу й інше розуміння її сутності — сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Основне - забезпечення прав людини. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було б недалекоглядно.
Монополія митної справи вирішує два завдання: найширше використання
зовнішньоекономічних зв'язків для розвитку економіки країни й захисту її від несприятливого впливу зовнішньоекономічних факторів: спекулятивних, монопольних, кон'юнктурних тощо. У такому ракурсі митна політика є засобом забезпечення інтересів населення країни та національної економіки.
Проте слід мати на увазі, що наявність стандартів в економічних, політичних, культурних та соціальних правах людини, діяльність транснаціональних компаній та міжнародного капіталу призводить до об'єктивної необхідності уніфікувати митну справу, спрощувати митні процедури та скорочувати час на їх проведення.
Відповідно митне законодавство зближується через імплементацію норм міжнародного права у національне законодавство, запозичення кращих зарубіжних його зразків та практики здійснення, прикордонне митне співробітництво, створення митних союзів та митних зон.Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності: фритредерство та протекціонізм. Перший — політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита. Не встановлюється також обмеження на зовнішньоторговий обіг. Власне таке спрямування політики СОТ. Метою діяльності СОТ є сприяння зниженню торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Її політика спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. СОТ також дозволяє вживати захисні заходи у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки. Другий, навпаки — спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту. Проте, переважно ці підходи сполучаються.
Митний протекціонізм вперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов’язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції зі сторони голландських та французьких товарів були введені високі ставки мита на товари, які вироблялись в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, відповідно до якого дозволялось привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи принаймні на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозились товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також у позбавленні Голландії переваг в торгівлі.
Така політика продовжувалася майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але й вийти за економічним розвитком на перше місце у світі. Після того як було досягнуто передових позицій у промисловості і дешевизни англійських товарів, Англія докорінно змінила свою митну політику і перейшла до фритредерства.В країнах, де сповідується політика протекціонізму, підсилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їх громіздкості на заплутаності, частих змін, у яких важко розібратися не тільки експортерам та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, стабільна. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.
Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що не можливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії, й Україна по суті є великим транспортним коридором. Будь- які спроби ускладнити пересування товарів на цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків для економіки. У той же час просліджується тенденція до протекціонізму і захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають й суб’єктивні фактори, геополітичні тенденції, які примушують враховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни в цілому, так і її окремих регіонів.
Функціонально митна політика зводиться до забезпечення права громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі її фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, зайняття місця у міжнародному розподілі ринків.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в основному тарифними та нетарифними методами регулювання.
Правовою основою регулювання зовнішньоекономічної діяльності є один з базових законів, що регулює українську економіку — це Закон України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Цей документ чітко визначив, що Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території, а митну політику України визначає Верховна Рада України.
Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за вказаним Законом, а також на підставі Митного Кодексу України та міжнародних договорів України.
На підставі статті 271 МКУ митними платежами оподатковуються усі товари, що переміщуються через митний кордон України.
Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються Митним Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита визначаються законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну".
Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим Кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом.
5.