§ 5. Принципи кримінально- виконавчого права

Кримінально-виконавче право як галузь права характеризується тим, що його норми об’єднані у систему єдиними принципами. Слід звернути увагу на існуючі відмінності між принципами кримінально- виконавчого законодавства, сформульованими у ст.

Принципи у кримінально-виконавчому праві є теоретично об­ґрунтованими основними положеннями, обумовленими об’єктивними закономірностями реалізації кари, що виражають сутність кримінально- виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних приму­сових заходів. На відміну від сформульованих у ст. 5 КВК України

9 принципів кримінально-виконавчого законодавства принципи кримінально-виконавчого права (справедливість, поважання прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання покарання) знаходять свій прояв у процесі виконання-відбування всіх без винят­ку покарань.

Принцип поважання прав людини в діяльності органів та установ виконання покарань необхідно характеризувати, виходячи з того, що в його основу покладено Загальну декларацію прав людини, інші міжнародно-правові акти як універсального, так і регіонального рів­ня, що проголошують права і основні свободи людини й громадяни­на, а також міжнародні стандарти поводження із засудженими.

Додержання прав людини в діяльності органів та установ вико­нання покарань при застосуванні державного примусу повинно га­рантувати суб’єктові відбування покарання захист від принижень і нелюдського ставлення, забезпечувати засудженим безпечні умови тримання. Принцип поважання прав людини надає засудженим га­рантовану можливість відстоювати свої права, звертаючись із пропо­зиціями, заявами та скаргами не тільки до адміністрації, а й до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у відпо­відні міжнародні судові установи або органи міжнародних організа­цій, членом чи учасником яких є Україна.

Принцип справедливості в кримінально-виконавчому праві ґрун­тується на тому, що залучення правових ідей, які містяться в Загаль­ній декларації прав людини, у правових системах окремих держав передбачає необхідність розбудови кримінально-виконавчої системи та кримінально-виконавчого законодавства України на засадах спра­ведливості. Виступаючи фундаментальним критерієм оцінки діяль­ності правоохоронних органів, справедливість посідає центральне місце в забезпеченні прав людини при здійсненні правообмежень властивих покаранням. Оскільки застосування таких правообмежень, істотно обмежує конституційні права й законні інтереси засудженого, справедливість реалізації кари, відбиваючи співвідношення діяння і 10 відплати за нього, позначає відповідність між правами й обов’язками громадян, закріпленими в Конституції, і обмеженням правового ста­тусу осіб, які зазнали покарання.

Діалектика справедливості проявляється в об’єктивних законо­мірностях виконання покарання, що обумовили невідворотність реа­лізації кари, сутність і каральну функцію кримінально-виконавчої діяльності.

Принцип справедливості, втілений у діяльності органів та установ виконання покарань, виступає способом існування кримінально- виконавчої діяльності, формою внутрішнього, об’єктивного, сутніс- ного, загального, необхідного, сталого, повторюваного зв’язку між структурними елементами кримінально-виконавчої діяльності. Кате­горія справедливості пов’язана з характеристикою процесів виконання- відбування покарання, аналізом структури кримінально-виконавчої діяльності. Вимоги, що висуваються до кримінально-виконавчої ді­яльності, повинні бути справедливими. Справедливість у кримінально- виконавчому праві дозволяє не просто оцінити, як реалізується кара, але дає можливість побачити об’єктивно властиві кримінально- виконавчій діяльності риси і якості, що відбивають міру правообме- жень, притаманних покаранню.

Принцип гуманізму стосовно засуджених, які відбувають покаран­ня, ґрунтується на положенні ст. 3 Конституції України, де деклару­ється, що в Україні людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, не­доторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Своє втілення цей принцип одержує в першу чергу в нормах кримінально-виконавчого законодавства, що визначають правове становище засуджених. Ці норми покликані інкорпорувати уявлення про гуманізм як про людинолюбство, милосердя, любов до ближньо­го у правову систему, у діяльність органів та установ виконання по­карань. У результаті такої інкорпорації розуміння гуманізму виконан­ня покарання як кримінально-виконавчої діяльності, не позбавленої людяного ставлення до засудженого, одержує вищу юридичну силу, спираючись на авторитет закону.

Законність як принцип кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчого законодавства, діяльності органів та уста- 11

нов виконання покарань насамперед зафіксовано в п.

Принцип невідворотності виконання покарання є похідним від прин­ципу невідворотності покарання та невідворотності кримінальної відпо­відальності. Принцип невідворотності покарання, що визначає послідов­ність стадій кримінальної відповідальності і виступає у кримінально- виконавчому праві вже як принцип невідворотності виконання покаран­ня, установлює правила, за якими здійснюється кара, виконуючи роль механізму кримінально-виконавчої діяльності. Принцип невідворотнос­ті невіддільний від кримінально-виконавчої діяльності, безпосередньо наявний у ній, визначає її істотні риси. Невідворотність виконання по­карання є підґрунтям практичної доцільної діяльності адміністрації ор­ганів та установ виконання покарань, принципом винятково кримінально- виконавчої діяльності, а не чимось зовнішнім стосовно неї.