Фіксування слідів фізичного насильства

Комітет перманентно бореться за професійне та належне фіксування слідів тілесних ушкоджень медичним персоналом, адже саме воно є за­порукою всебічного та об'єктивного розслідування.

Зокрема, нині чинний Порядок взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги засудженим (затв. Наказом Мінюсту від 10.05.2012) у п. 2.1 передбачає: «Про факт виявлення тілесних ушкоджень у засудженої особи керівництво УВП упродовж доби з момен­ту виявлення тілесних ушкоджень письмово інформує прокурора, а також фіксує у журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень в осіб, які прибу­ли до УВП», при цьому така фіксація здійснюється у журналі, що доданий до цього Порядку, але й у ньому не вичерпуються усі стандарти належної фіксації, що були сформульовані КЗК вже у його давніх стандартах: вказів­ка на твердження засудженого, які стосуються медичного обстеження (включаючи опис ним його стану здоров'я, а також будь-які твердження щодо неналежного поводження). Натомість у Журналі фіксації має вказу­ватись тільки прізвище особи, яка, на думку ув'язненого, завдала тілесні ушкодження; про факт виявлення тілесних ушкоджень має бути письмово повідомлено прокурора, але не медичним працівником, а адміністрацією УВП, яка може бути зацікавлення у приховуванні такої інформації.

Недарма це призвело до того, що, за словами Комітету у його До­повіді щодо візиту в Україну у 2012 році «поточна бездіяльність медично­го персоналу є пособництвом у неналежному поводженні з ув'язненими у виправних колоніях» (п. 30). У тому числі через це у пункті 30 цієї ж до­повіді було детально вказано вимоги до фіксації тілесних ушкоджень:

«...забезпечити право ув'язнених на ефективні та швидкі огляди ме­дичними працівниками під час їхнього перебування у в'язниці, особ­ливо після випадку насильства, щоб всім відповідним працівникам бу­ло надано додаткові інструкції і відповідну підготовку щодо медичних оглядів ув'язнених.

— усі медичні обстеження ув'язнених проводилися поза межами чут­ності і, якщо тільки медичний працівник не бажає іншого в кож­ному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу;

— запис, що складений після медичного обстеження ув'язненого по­винен містити: (1) повний звіт про заяви особи, які мають відно­шення до медичного обстеження (у тому числі опис його І її стану здоров'я та будь-яких тверджень про неналежне поводження), (2) повний облік об'єктивних медичних висновків, заснованих на ретельному вивченні (включаючи відповідні аналізи травми) і (3) висновки медичного фахівця у світлі (1) та (2), що свідчить про відповідність тверджень об'єктивним медичним висновкам;

— будь-які заяви відповідних ув'язнених у контексті таких обстежень, об'єктивні медичні спостереження та медичні висновки не повин­ні бути доступними для немедичного в'язничного персоналу або інших ув'язнених (медичний персонал, що проводив обстеження ув'язнених, може інформувати відповідних співробітників щодо основної інформації, яку їм необхідно знати про стан здоров'я ув'язненого, у тому числі про ліки, які він приймає, і специфічні ри­зики для здоров'я);

— щоразу, коли фіксуються травми, які відповідають твердженням засуджених про неналежне поводження (або якщо вони навіть за відсутності звинувачень, свідчать про неналежне поводження), запис повинен доводитися до відома органів прокуратури, не­залежно від бажання самого ув'язненого. В той же час ув'язнені та їх адвокати, якщо такі є, повинні мати право на отримання копії відповідного висновку. Медичні працівники (як і засуджені) не по­винні піддаватися неправомірному тиску чи репресіям у будь-якій формі з боку адміністрації, коли вони виконують цей обов'язок.

Комітет повинен також підкреслити, що коли ув'язнений демонструє травми, які свідчать про неналежне поводження, або робить заяви про таке поводження медичному персоналу, він чи вона повинні бути негайно оглянуті лікарем, який має офіційну підготовку для проведен­ня судово-медичних експертиз».

З цього видно, що у національному законодавстві відсутнє втілення ще однієї рекомендації Комітету, щоб у разі коли ув'язнений демонструє травми, які свідчать про неналежне поводження або робить заяви про таке поводження медичному персоналу, він повинен бути негайно огля­нутий лікарем, який має офіційну підготовку для проведення судово-ме­дичних експертиз, тобто судово-медичним експертом.

Більше того, релевантні стандарти були систематизовані у присвя­ченій комплексній проблемі фіксації тілесних ушкоджень 23-й Загальній доповіді за 2012І2013 рік. У ній вимагається (на додаток до вищезазначе­ної вимоги щодо змісту інформації, яка має фіксуватись у рапорті І жур­налі), щоб додатково до медичного рапорту складалася карта тілес­них ушкоджень, в якій позначається розташування тілесних ушкоджень, а також здійснюється фотографування ушкоджень.

Знімки та карта тілесних ушкоджень повинні додаватися до рапорту. Після його складання, його копії та копії додатків до нього обов'язково направлялися до належних органів, відповідальних за розслідування, тобто в українському контексті — до прокуратури та територіального органу управління ДПтС (див. п. 78 Доповіді, де наголошується на цьому), який має також проводити службову перевірку, а також до Національно­го превентивного механізму і спостережних комісій. При цьому рапорт повинен надсилатися незалежно від бажання засудженого (виділення шрифту Комітету) (п. 77) чи адміністрації установи. Це цілком виправда­не зауваження з метою превенції зловживання адміністрацією установи контролем над ув'язненими та змушуванні їх до відмови від пересилання таких доказів.

Варто пригадати спостереження КЗК під час візиту у 2009 році, коли вказувалось: «що стосується, зокрема, реєстру (про застосування фізич­ної сили. — прим. авт.), який ведеться в колонії № 89 у Дніпропетров­ську, він містив тільки 5 записів в 2009 році. У цьому контексті делегація особливо стурбована тим, що головний лікар медсанчастини колонії не знає про проблему жорстокого поводження («ніхто ніколи не скаржився, щодо співробітників, що використовують силу») і, схоже, не вважає його завданням доповідати про такі випадки до компетентних органів» (п. 84 релевантно! доповіді)^[31].

Як і в попередніх стандартах, підкреслюється вимога, що усі ме­дичні обстеження мають проводитися поза межами чутності і, якщо медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу. Ця вимога не дотри­мується, наприклад, стосовно довічно позбавлених волі, при обстежен­ні яких у відповідності до ПВР обов'язковою є присутність немедичного персоналу.

Дуже важливо, що згідно з п. 78 Доповіді засуджений (ув'язнений), його адвокат повинен мати доступ до рапорту та додатків до нього (оче­видно, мається на увазі також можливість знімати з нього копії).

3.5.