Протидія насильству серед дітей

З етимологічної точки зору, термін «насильство» означає застосу­вання фізичної сили або примусовий вплив на певний об'єкт або суб'єкт^[104], що повністю корелюються з позицією законодавця щодо видів домашнього насильства: економічне, психологічне, сексуальне та фізичне (пункти 4, 14, 15, 17 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»^[105]).

Причини вчинення домашнього насильства можна систематизу­вати в наступні групи:

1) економічні (низькі доходи, постійна відсутність грошей і нале­жних умов життя, безробіття);

2) педагогічні (низька культура поведінки, недоліки виховання);

3) правові (оцінка протиправних діянь не як правопорушень, а як суспільних стандартів);

4) психологічні (наявність стереотипів і життєвих прикладів про домашнє насильство як соціальну норму);

5) політичні (гендерні стереотипи, недосконала політика дер­жави в справах сім'ї);

6) соціальні (напруженість, наявність конфліктних ситуацій, про­паганда насильства як одної з нормальних моделей поведінки);

7) соціально-медичні (алкоголізм, наркоманія, нервові розлади тощо);

8) соціально-педагогічні (відсутність правильно сформованого уявлення про сімейні цінності та батьківство);

9) фізіологічні (різка зміна гормонального фону, хвороби нерво­вої системи, прийом ліків, які впливають на фізичний і емоційний стан особи).

Розглянемо види домашнього насильства, що вчиняється стосо­вно дітей.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних по­слуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися, інші правопорушення економічного характеру^[106]. Розглянемо зовнішні прояви економічного насильства.

Умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи до­кументів або можливості користуватися ними. Право кожного на житло, а також достатній життєвий рівень, що, окрім житла, включає достатнє харчування та одяг, закріплено у ст.ст. 47, 48 Основного За­кону держави^[107]. Право дитини на житло також регламентовано ч. 2 ст. 176 Сімейного кодексу України^[108], а також ст. 18, де вказано, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно- гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жи­лого приміщення мають право користуватися займаним приміщен­ням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при від­чуженні жилих приміщень та купівлі нового житла^[109].

До майна, в тому числі коштів і документів дитини, необхідно від­носити: 1) майно, придбане батьками або одним із них для забезпе­чення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі осо­бистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне об­ладнання тощо); 2) майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної су­місної власності. Таким чином, у випадку якщо дитині на день наро­дження подарували гроші, а батьки без відома дитини забрали їх та витратили на свої потреби - це де-юре не може вважатись економіч­ним насильством щодо дитини, оскільки договір дарування, предме­том якого в даному випадку є гроші, може бути укладено лише між повнолітніми особами (глава 55 Цивільного кодексу України^[110]).

Залишення дитини без догляду чи піклування. Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Догляд означає: пильнувати, слідкувати за чим-небудь з метою за­безпечення нормального стану, порядку; турбуватися, піклуватися про кого-, що-небудь, забезпечувати необхідні умови комусь, чо­мусь^[111]. Піклування передбачає здійснення таких дій: виявлення уваги; турботи про потреби кого-, чого-небудь; допомога; створення необхідних умов і т. ін.^{[112] [113] Отже, залишення дитини без нагляду, тур­боти, допомоги, в обсязі, достатньому для її нормального фізичного та психоемоційного стану, є економічним насильством. Щоправда зі змісту аналізованої статті залишається незрозумілим, упродовж якого періоду повинна мати місце така бездіяльність щодо дитини. Можна припустити, що ці дії обов’язково повинні призвести до де­стабілізації нормального стану дитини, незалежно від ознаки часу.}

Перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реа­білітації. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування ¹¹3. У профільному законодавчому акті у сфері охорони здоров’я передба­чено, що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разі порушення цього обов’язку, якщо воно завдає істотної

шкоди здоров'ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав. Медична допомога дітям надається за­кладами охорони здоров'я та лікарями, що провадять господарську ді­яльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці^[114].

Заборона працювати. Вік, з якого допускається прийняття ди­тини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, що не завдає шкоди їх здоров'ю і на­вчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка замінює батьків.

Забороняється залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад вста­новлений законодавством скорочений робочий час. До найгірших форм дитячої праці належать:

1) усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також приму­сова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове ве­рбування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

2) використання, вербування або пропонування дитини для зай­няття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи пор­нографічних вистав;

3) використання, вербування або пропонування дитини для неза­конної діяльності;

4) робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона вико­нується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини.

Діти, які досягли 16-річного віку, мають право займатися підпри­ємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільсь­когосподарського підприємства та членами селянського (фермерсь­кого) господарства в порядку, встановленому законом^[115].

Примушування до праці будь-якої особи, в тому числі дитини, є не тільки забороненим (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про зайнятість насе­лення»^[116]) кримінально караним діянням (ст.ст. 150-151 Криміналь­ного кодексу України^[117]). Зазначене також є підставою для позбав­лення батьківських прав. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьків­ських прав, якщо вона, він вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва як і ухи­ляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/ або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти^[118].

Заборона навчатися. Право на освіту декларовано у ст. 53 Консти­туції України^[119]. Між тим сімейне законодавство покладає на батьків обов’язок забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріаль­ної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення два­дцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу^[120]. Зі свого боку, невиконання цього обов’язку шляхом на­дання вказівок у формі заборони та/або наказу слід кваліфікувати як домашнє насильство щодо дитини.

На здійснення економічного насильства щодо дитини вказує на­явність низки ознак^[121]:

Слід зазначити, що економічне насильство вчиняється не тільки в сім'ях, що опинилась у складних життєвих обставинах і мають скру­тне матеріальне становище, адже часто економічне насильство вчи­няється внаслідок: абсолютного нерозуміння сутності батьківства та відповідних обов'язків; відсутності родинних почуттів до дитини тощо. Підсумовуючи наведене слід зазначити, що економічне наси­льство щодо дитини - це умисне нехтування з боку батьків і окремих категорій близьких осіб її базовими потребами в житлі, їжі, одязі, ро­звитку, навчанні, вихованні, медичному обслуговуванні, медичній допомозі та послугах тощо.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричи­нили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або за­вдали шкоди психічному здоров'ю особи^[122]. Цей вид насильства до­статньо складно відрізнити від звичайних конфліктних ситуацій, які відбуваються в родині на побутовому ґрунті.

Психологічне насильство щодо дітей найчастіше проявляється в таких формах: словесні образи, спрямовані на приниження честі та гідності, погрози нанесення тілесних ушкоджень, здійснення фізич­ної розправи; систематичне переслідування дитини; залякування; пошкодження майна дитини, в тому числі її особистих речей; знева­жливе ставлення до емоційного стану; демонстрація байдужості до життя дитини та її уподобань; зневага до особистості дитини, пово­дження з нею як зі своєю власністю; сприяння вживанню алкоголю, наркотичних засобів та інших шкідливих речовин; демонстрація своєї переваги перед дитиною; констатація настання покарання ви­щими силами чи міфічними істотами; погрожування завдати фізич­ної шкоди суб'єктам, яких любить дитина (інші члені сім'ї, хатні тва­рини); гіпертрофоване ставлення до її помилок і огріхів тощо.

Нижче наведені ознаки здійснення психологічного насильства щодо дитини^[123]:

Як вбачається з наведеної вище таблиці, за зовнішнім виглядом дитини досить складно достеменно встановили факт вчинення сто­совно неї психологічного насильства. Тому пріоритетними ознаками в даному випадку є ознаки поведінки дитини. Психологічне насиль­ство над дитиною може призвести до її психологічної невпевненості, нездатності до самозахисту, а також спричинити школу психічному та фізичному здоров'ю.

Сексуальне насильство - це форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуаль­ного характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому чи­слі вчинені стосовно дитини або в її присутності^[124].

Дана форма домашнього насильства характеризується високим рі­внем латентності: в 75 % випадків ґвалтівники знайомі дітям тією чи іншою мірою, причому в 45 % випадків із них нападником стає родич (найчастіше батько, вітчим, піклувальник), у 30 % - більш далекий знайомий (наприклад, друг брата, коханець матері)^{[125] [126]. До проявів сек­суального насильства необхідно віднести: зґвалтування; примус до небажаних сексуальних контактів; будь-які інші дії сексуального хара­ктеру по відношенню до дитини (розбещення, втягування у заняття дитячою проституцією або дитячою порнографією тощо).}

Майже усі вказані прояви є кримінально караними діяннями, зло­чинами, які вчиняються проти статевої свободи та статевої недотор­каності особи, серед них статті: 149 («Торгівля людьми»); 152 («Зґва­лтування»); 153 («Сексуальне насильство»); 154 («Примушування до вступу в статевий зв'язок»); 155 («Вчинення дій сексуального харак­теру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку»); 156 («Роз­бещення неповнолітніх»); 156-1 («Домагання дитини для сексуаль­них цілей»); 301 («Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів»); 301-1 («Одержання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення чи інше переміщення, виготовлення, збут і розповсюдження»); 301-2 («Про­ведення видовищного заходу сексуального характеру за участю не­повнолітньої особи»); 302 («Створення або утримання місць розпу­сти і звідництво»); 303 («Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією»); 304 («Втягнення неповнолітніх у протиправну дія­льність») Кримінального кодексу України¹²⁶.

Ознаки сексуального насильства стосовно дитини можна згрупу­вати наступним чином^[127]:

^[1] Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

Результатом сексуального насильства є не тільки викривлення психосексуального розвитку дитини: така дитина не може адеква­тно оцінити реалії, їй завдаються тяжкі травми, що призводять до по­рушення фізичного та психічного здоров'я.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, зали­шення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небе­зпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших право­порушень насильницького характеру^[128].

Здійснюючи фізичне насильство щодо дитини, особа порушує особисті права останньої як от право на життя та свободу тощо. Фі­зичне насильство над дитиною має прояви: викручування рук, сми­кання волосся, спроби придушення, мордування та катування, запо­діяння опіків, кидання предметів у бік жертви, загроза будь-якою зброєю, відмова у наданні необхідної допомоги в разі хвороби або ва­гітності.

Фізичне насильство по суті є посяганням на життя та здоров'я особи, за яке настає кримінальна відповідальність відповідно до таких статей Кримінального кодексу України: 115 («Умисне вбивс­тво»); 116 («Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання»); 117 («Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини»); 118 («Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення»); 119 («Вбивство через необережність»); 120 («Доведення до самогубства»); 121 («Умисне тяжке тілесне ушкодження»); 122 («Умисне середньої тяж­кості тілесне ушкодження»); 123 («Умисне тяжке тілесне ушко­дження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання»); 124 («Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі переви­щення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не­обхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопо­рушення»); 125 («Умисне легке тілесне ушкодження»); 126 («Побої і мордування»); 126-1 («Домашнє насильство»); 127 («Катування»); 128 («Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження»); 129 («Погроза вбивством»); 130 («Зараження вірусом іму­нодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби»); 133 («Зараження венеричною хворобою»); 135 («Залишення в небе­зпеці»); 136 («Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані»); 146 («Незаконне позбавлення волі або ви­крадення людини»); 149 («Торгівля людьми»); 166 («Злісне невико­нання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»); 314 («Незаконне введення в ор­ганізм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»); 315 («Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних ре­човин або їх аналогів»).

Ознаки дитини, щодо якої здійснюється фізичне насильство^[129]:

Сліди укусів людиною Побої

Удари

Шрами

Фізичне насильство може призвести до смерті дитини, пору­шення її фізичного та психічного здоров'я, а також посягає на честь і гідність дитини.

Наступною формою насильства серед дітей є таке явище, як бу- лінг. Булінг небезпечний не тільки агресивними діями, якими супро­воджується це явище, а і особливим ставленням булера до жертви, що характеризується зневагою, стійким відчуттям презирства щодо конкретної особи. Булер визначає себе як якусь привілейовану особу, а наявність уявних привілеїв у житті стає його соціальною моделлю поведінки.

Булінг не слід ототожнювати з імпульсивно агресивною поведін­кою, суперництвом однолітків, нанесенням тілесних ушкоджень й іншими подібними діями. Серед причин булінгу найчастіше виділя­ють: помилкове уявлення про те, що агресивна поведінка допустима; бажання завоювати авторитет в очах друзів та однолітків; бажання привернути увагу впливових дорослих; нудьга, компенсації за нев­дачі в навчанні чи громадському житті; тиск з боку батьків, жорстоке поводження з дитиною, відсутність їхньої уваги до дитини; викори­стання як способу здобуття популярності; керування іншими осо- бами^[130].

Жертви булінгу відчувають різні негативні емоції (приниження, сором, страх, злість, тривожність, неврози), їм складно соціалізува­тись і адекватно себе сприймати, внаслідок чого у дитини з'явля­ється занижена самооцінка, розвивається комплекс неповноцінно­сті. Такі діти часто прогулюють школу, характеризуються девіант- ною поведінкою, мають суїцидальні наміри, вживають алкоголь, на­ркотичні засоби тощо. Зміст і специфіка даного явища були детально розглянуті у попередніх главах, тому доцільно зосередити увагу на окремому виді булінгу, зокрема кібербулінгу, який на відміну від бу- лінгу здійснюється у віртуальному світі. Згідно з даними, наведе­ними на міжнародному форумі з кібербезпеки Cyber Security Forum 2018 (CSF 2018), 48 % підлітків у віці 14-17 років ставали жертвами шантажу, 46 % підлітків свідками агресивної онлайн-поведінки, 44 % - отримували агресивні повідомлення^[131].

Кібербулінг (булінг в інтернеті) - це умисне цькування людиною або групою людей певної особи в інтернет-просторі, як правило, про­тягом тривалого часу^[132]. Мета кібербулінгу полягає в заподіянні, перш за все, персоніфікованої чи неперсоніфікованої психологічної шкоди. На думку П. С. Воропаєва, формами кібербулінгу є: 1) поши­рення необґрунтованих чуток в мережі Інтернет; 2) злом облікового запису електронної пошти, облікових записів, акаунту; 3) поширення в мережі Інтернет фотографій / відео без згоди осіб, яких сфотографу­вали чи зняли; 4) залякування дитини через соціальні мережі, зок­рема з фейкових акаунтів; 5) надсилання образливих повідомлень; 6) створення тем, груп у соціальних мережах і месенджерах з метою обговорення певної людини^[133].

О. Ю. Міхеєва та М. М. Корнієнко вказують на те, що найчастіше жертвами булінгу стають діти, які: мають підвищений або високий рівень тривожності, нещасні, невпевнені в собі, із заниженим або ни­зьким рівнем самооцінки; не мають близького друга серед одноліт­ків, віддають перевагу спілкуванню зі старшими дітьми або з дорос­лими; сором’язливі, лякливі, чутливі; схильні до меланхолії; фізично слабші діти, порівняно з ровесниками. Зі свого боку, підліткам, які стають булерами, притаманні наступні характеристики: завище­ний рівень самооцінки; занижена самооцінка, що компенсується шляхом приниження слабших; переконані в тому, що, «домінуючи», легше досягати бажаного; відсутність співчуття до своїх жертв; фі­зично сильні; легко збудливі; імпульсивні діти, що мають агреси­вну поведінку^[134].

Найпоширенішими формами кібербулінгу є^[135]:

7.2.