<<
>>

§ 2. Тимчасове влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Принцип приорітету сімейного виховання дітей, закріплений ч.3 ст. 5 СК, знайшов своє відображення у інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність державних органів, пов'язану з вла­штування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно ч.1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення організаційно- правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, за умови втрати ди­тиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклуван­ня вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім’ї грома­дян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Однак, у випадках встановлених законом, до таких дітей можуть застосовуватись інші форми влашту­вання. Так, відповідно до п. 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвер­дженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р., дитина, яка залишилася без батьківського піклування до встанов­лення її особи, родинних зв'язків, можливості повернення на вихован­ня батькам, тимчасово може бути влаштована у: притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко), заклад для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. Крім того, згідно п. 35 зазначеного Порядку, а також ч.2 ст. 6 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», дити­на може бути влаштована в дані заклади і після набуття нею статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування у разі неможливості з певних причин застосувати до неї сімейні форми виховання. Однак, таке влаштування все ж вважається тимчасовим, оскільки не звільняє органи опіки та піклування за місцем походжен­ня та за місцем перебування дитини від обов'язку продовжувати ді­яльність щодо реалізації права цієї дитини на сімейне виховання.

Кожен заклад тимчасового влаштування дитини має свою специ­фіку, але існують спільні принципи застосування такої форми влашту­вання:

• Дотримання державних соціальних стандартів і нормативів щодо забезпечення дитини житлом, мінімального матеріально­го забезпечення, витрат на харчування, одяг, взуття тощо;

• Створення умов для здобуття дитиною повної загальної серед­ньої освіти;

• Створення належних умов для фізичного, інтелектуального і ду­ховного розвитку дитини, підготовки її до самостійного життя;

• Створення умов для надання дитині психологічної, медичної та педагогічної допомоги;

• Збереження за дитиною права на на повне державне забезпечен­ня і отримання передбачених законодавством пільг, пов'язаних із статусом дитини-сироти або дитини, позбавленої батьків­ського піклування, незалежно від форми власності закладу;

• Виховання та утримання дітей за принципом родинності: рідні брати і сестри можуть бути розділені при влаштуванні лише у разі, якщо за станом здоров'я хтось з них потребує особливого догляду. Однак, навіть у цьому разі, адміністрація закладів по­винна сприяти реалізації їх права на спілкування;

• Можливість дитини спілкуватися з батьками, іншими родича­ми, з дозволу адміністрації закладу. Адміністрація може забо­ронити таке спілкування, якщо воно суперечить інтересам ди­тини. Рішення адміністрації закладу, куди влаштована дитина може бути оскаржене в органах опіки та піклування або суді;

• Адміністрація відповідного закладу виконує щодо дитини, яка перебуває у ньому функції опікуна, піклувальника у разі, якщо органом опіки та піклування їй не призначений опікун або пі­клувальник

На дітей, прийнятих до відповідних закладів заводяться особові справи, в яких зберігаються дані про батьків дитини, документи, що підтверджують статус дитини-сироти або дитини, позбавленої бать­ківського піклування, свідоцтво про народження дитини або копія її паспорту, висновок психолого-медико-педагогічної комісії про рівень розвитку дитини, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка про освіту дитини тощо.

Після вибуття дитини із відповідного закла­ду, їй видаються:

• Довідка про перебування у відповідному закладі

• Свідоцтво про народження, а у разі, якщо дитина досягла 16 ро­ків — паспорт;

• Довідка про присвоєння ідентифікаційного номера;

• Рішення про надання дитині статусу дитини-сироти або дити­ни, позбавленої батьківського піклування;

• Відомості про батьків (документи, які підтверджують від­сутність батьків або неможливість виконання ними своїх обов’язків);

• Відомості про наявність і місце проживання братів і сестер, ін­ших близьких родичів;

• Опис майна;

• У разі наявності рухомого або нерухомого майна — документи або засвідчені в установленому порядку їх копії, які підтвер­джують право власності дитини на це майно або право користу­вання цим майном чи його часткою;

• Документи про освіту (для дітей шкільного віку);

• Ощадна книжка дитини або договір про відкриття рахунка в установі банку (у разі наявності);

• Інші документи, відповідно до чинного законодавства

Притулок для дітей служби у справах дітей відповідної місцевої державної адміністрації — це заклад соціального захисту, створений Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською, районною, районною у мм. Києві та Севас­тополі держадміністрацією за погодженням з Мінсім'ямолодьспортом для тимчасового перебування у ньому дітей віком від 3 до 18 років. Притулок діє на підставі Типового положення про притулок для ді­тей служби у справах дітей, затвердженого Постановою Кабінету Мі­ністрів України від 9 червня 1997 р. і підпорядковується відповідній службі у справах дітей. Діти можуть перебувати у притулку протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб. До терміну перебування у притулку не входить час перебування на оздоровленні, лікуванні або обстеженні у закладах охорони здоров'я, а також період карантину, оголошеного органами охорони здоров'я у разі наявності інфекційного захворювання у притулку.

До притулку приймаються діти, які:

• заблукали;

• були покинуті батьками або піклувальниками;

• жебракують і місце знаходження їх батьків не встановлено;

• залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників);

• залишили сім'ю чи навчальний заклад;

• вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів вну­трішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров'ю;

• втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, ката­строфи, інших надзвичайних подій;

• не мають постійного місця проживання і засобів до життя,

• підкинуті та безпритульні діти;

• самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку;

• відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.

До притулку не приймаються діти, які перебувають у стані алко­гольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, що вчинили правопорушення і щодо яких є відомості про винесення компетентними органами чи посадо­вими особами рішення про розшук, затримання, арешт або поміщення до приймальника-розподільника для дітей органів внутрішніх справ.

Підставою для прийняття дітей до притулку є:

• звернення дитини до адміністрації притулку за допомогою;

• направлення служби у справах дітей відповідної державної ад­міністрації чи виконавчого комітету ради;

• акт кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ про доставлення до притулку покинутої дитини або ди­тини, яка заблукала;

• письмове звернення керівника органу управління освітою від­повідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради;

• звернення органу, установи чи організації, на які покладено здійснення заходів соціального патронажу щодо дітей, які від­бували покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

• письмове звернення керівника лікувально-профілактичного за­кладу охорони здоров'я.

Основними завданнями притулку є: соціальний захист позбавле­них сімейного виховання дітей, які опинилися в складних житлово- побутових умовах, залишили навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості для навчан­ня, праці та змістовного дозвілля.

Діти, прийняті до притулку поділяються залежно від віку на групи чисельністю не більш як 10 осіб у кожній, які розміщуються в окремих кімнатах і перебувають під цілодобовим наглядом педагогічних пра­цівників притулку.

З метою забезпечення соціально-психологічної реабілітації дітей, виявлення та усунення конкретних причин і умов їх дискомфорту пра­цівники притулку:

• проводять психолого-педагогічні обстеження дітей, вивчають їх психологічний стан, умови життя і виховання у сім'ї, індивіду­альні особливості розвитку, особисті якості, інтереси, причини самовільного залишення ними навчального закладу чи місця роботи, втечі з сім'ї тощо;

• вживають заходів для встановлення особи дитини, якщо через вік або з інших причин цього не можна з'ясувати;

• протягом доби після встановлення особи дитини надсилають відомості про місце його перебування батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам), органам внутрішніх справ, а також навчальним закладам, підприємствам, установам та орга­нізаціям, де навчалась або працювалс дитина;

• інформують службу у справах дітей про батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) чи посадових осіб, які зневажа­ють права та інтереси дітей, провокують їх асоціальну поведін­ку, самовільне залишення сім'ї, навчальних закладів, створю­ють загрозу їх здоров'ю та інтелектуальному розвитку, в разі потреби порушують клопотання про застосування до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) заходів громад­ського впливу, притягнення їх до кримінальної, адміністратив­ної чи цивільно-правової відповідальності

• проводять індивідуальні та групові виховні заходи, психотера­певтичні заняття, на яких особливу увагу приділяють розвитку позитивних нахилів та інтересів, усуненню недоліків у поведін­ці дітей, встановленню нормальних взаємовідносин з доросли­ми та однолітками;

• можуть створювати разом з центрами соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді консультаційні пункти при притулках з метою надання дітям, їх батькам, працівникам притулку ква­ліфікованих консультацій (психологічні, педагогічні, медичні, правові) залежно від конкретних причин соціальної диском- фортності;

• сприяють створенню належних умов для життєдіяльності дітей у сім'ї, навчальних закладах тощо.

Діти повертаються у сім'ю за письмовою заявою-зобов'язанням батьків (усиновителів), родичів (за погодженням служби у справах дітей) або опікунів (піклувальників) про забезпечення належного до­гляду за ними. Діти віком від 16 років і старші, які мають паспорти, а також постійне місце проживання, за письмовим дозволом завід­уючого притулком можуть повертатися до батьків (усиновителів) або до опікунів (піклувальників) самостійно. У разі, коли повернення дитини до місця колишнього проживання неможливе через відсут­ність належних умов проживання і виховання або з інших причин, влаштуванням дітей займаються органи опіки та піклування за остан­нім місцем проживання. З метою подальшої реабілітації діти можуть направлятися до центрів соціально-психологічної реабілітації дітей з дозволу на це відповідної служби у справах дітей.

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей — заклад со­ціального захисту, що створюється Радою міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчими органами міських і районних у містах рад за погоджен­ням з Мінсім'ямолодьспортом для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомо­ги. Центр діє відповідно до Типового положення про центр соціально- психологічної реабілітації дітей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. і підпорядковується відповід­ній службі у справах дітей.

Дитина може перебувати у центрі протягом часу, необхідного для її реабілітації, але не більше ніж 9 місяців у разі стаціонарного пере­бування та 12 місяців — денного перебування. Строк перебування ди­тини у центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням з відповідною службою у справах дітей.

До центру приймаються діти, які перебувають у складних жит­тєвих обставинах, переведені з притулків для дітей, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства і потребують соціально- психологічної допомоги. Прийняття дітей до центру здійснюється за висновком психолого-медико-педагогічної консультації на підставі направлення відповідної служби у справах дітей, за клопотанням ор­ганів опіки та піклування, органів управління освітою, у справах сім'ї та молоді, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кримі­нальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, притулків для дітей, батьків. До центру не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі, із симптомами хвороби в гострому періоді або в період загострення хро­нічних захворювань, а також ті, що вчинили правопорушення і сто­совно них є відомості про прийняте компетентними органами чи по­садовими особами рішення про затримання, арешт або поміщення до приймальника-розподільника для неповнолітніх.

У центрі створюються групи до 10 осіб, які об'єднують дітей за віком, принципом родинності, характером та ступенем соціально- психологічної дезадаптації (у разі необхідності групи комплектують­ся дітьми різного віку). Групи тривалого (стаціонарного) перебування формуються з дітей, які потребують тривалої соціально-психологічної реабілітації. Групи денного перебування формуються з дітей, які прожи­вають у сім'ях, інтернатних закладах тощо і потребують соціальної, пси­хологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Основними завданнями центру є:

• надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педаго­гічної, медичної, правової та інших видів допомоги;

• проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням ін­дивідуальних потреб кожної дитини;

• сприяння формуванню у дітей власної життєвої позиції для по­долання звичок асоціальної поведінки;

• розроблення рекомендацій з питань соціально-психологічної адаптації дітей для педагогічних та соціальних працівників і батьків.

Для виконання цих завдань, у центрі соціально-психологічної реа­білітації дітей можуть створюватись такі структурні підрозділи:

• Відділення соціальної, психологічної та педагогічної діагнос­тики і реабілітації, яке аналізує стан педагогічної занедбаності дитини, надає соціально-психологічну допомогу, сприяє орга­нам опіки та піклування у подальшому влаштуванні дітей, про­водить роботу щодо встановлення місця проживання батьків, родичів, опікунів (піклувальників) дитини тощо.

• Лікувально-профілактичне відділення, що організовує і за­безпечує своєчасне надання дітям лікувально-профілактичної допомоги, що передбачає проведення оцінки їх фізичного та психічного розвитку, проведення терапії загальних нервово- психічних відхилень, здійснення контролю за організацією та режимом харчування в закладі, дотриманням санітарно- епідемічних вимог, забезпечення оздоровлення; проведення інформаційно-просвітницької роботи серед дітей, батьків, пер­соналу закладу з питань здорового способу життя та інш.

• Юридична служба, яка надає дітям, їх батькам, опікунам (пі­клувальникам), прийомним батькам та батькам-вихователям консультації з правових питань, звертається з клопотанням до відповідних органів, установ та організацій щодо захисту прав та інтересів дітей (житлові, майнові права тощо).

• Служба "Телефон довіри для дітей", що надає телефонні кон­сультації з соціальних, психологічних, педагогічних, правових та інших питан життєдіяльності дітей.

• Інші структурні підрозділи, діяльність яких пов'язана з соці­ально-психологічною реабілітацією дітей.

Рішення про вибуття дитини з центру приймається відповідною службою у справах дітей. Після вибуття дитини з центру відповід­на служба у справах дітей у місячний строк інформує центр про по­дальше влаштування дитини, необхідність соціального супроводу дитини, сім'ї.

Соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко) — заклад со­ціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, що опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, право­вої, інших видів допомоги та подальшого влаштування дітей. Центр створюється місцевою державною адміністрацією, діє відповідно до Типового положення про соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко), затврдженого Постановою Кабінету міністрів України від 27 грудня 2005 р. і підпорядковується службі у справах дітей.

Центр забезпечує перебування в ньому дітей протягом періоду, визначеного службою у справах дітей.

Центр приймає дітей, які:

• заблукали;

• бродяжать або жебракують, місцезнаходження батьків яких не встановлено;

• залишилися без піклування батьків або осіб, що їх замінюють;

• залишили сім'ю чи навчальний заклад;

• втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, техноген­ної аварії, катастрофи;

• повернулися з місць позбавлення волі;

• підкинуті та безпритульні;

• дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

• дітей, яким перебування в сім'ї загрожує життю і здоров'ю.

Центр приймає дітей на підставі направлення служби у справах дітей за місцем проживання, органів внутрішніх справ, за клопотан­ням органів опіки та піклування, управління освітою, у справах сім'ї, молоді та спорту, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та моло­ді, лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я, в також на підставі особистого звернення самих дітей. В останньому випадку з'ясовуються обставини, через які вони звернулися до центру, і за рі­шенням директора діти направляються до місця свого постійного про­живання чи перебування або залишаються в центрі.

До центру не приймаються діти, які перебувають у стані алко­гольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, вчинили правопорушення і щодо яких є відо­мості про винесення компетентними органами чи посадовими особами рішення про затримання, арешт або поміщення їх до приймальника- розподільника для дітей органів внутрішніх справ.

Основними завданнями центру є:

• соціальний захист дітей;

• створення соціально-побутових умов для забезпечення нор­мальної життєдіяльності дітей, навчання, праці та змістовного дозвілля;

• надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педаго­гічної, медичної, правової та інших видів допомоги;

• проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням ін­дивідуальних потреб кожної дитини;

• створення умов для здобуття дітьми освіти у дошкільних, загаль­ноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних навчальних

• закладах за місцезнаходженням центру;

• забезпечення оволодіння дітьми професійними навичками та їх трудове навчання;

• забезпечення влаштування дітей після досягнення ними повно­ліття (працевлаштування, навчання у вищих навчальних закла­дах тощо);

• сприяння місцевим органам виконавчої влади та органам міс­цевого самоврядування у соціальному супроводженні дітей, що

вибули з центру і виховуються в сім'ях опікунів, піклувальни­ків, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу;

• участь у проведенні місцевими органами виконавчої влади за­ходів для подолання безпритульності у відповідному регіоні;

• робота із сім'ями дітей щодо нормалізації умов їх виховання;

• розроблення рекомендацій для педагогічних та соціальних пра­цівників і батьків або осіб, що їх замінюють, з питань соціально- психологічної адаптації дітей.

Центр надає також допомогу дітям, що проживають у сім'ях, ін­тернатних та інших закладах і потребують соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів реабілітації.

Для виконання завдань, у соціально-реабілітаційному центрі мо­жуть бути створені такі структурні підрозділи:

• відділення роботи з безпритульними дітьми;

• відділення екстреної (первинної) допомоги;

• відділення соціальної реабілітації;

• відділення ресоціалізації;

• відділення сімейної адаптації;

• юридична служба;

• служба "Телефон довіри для дітей";

• відділення тимчасового проживання;

• відділення професійної орієнтації та трудового навчання;

• інші структурні підрозділи, діяльність яких пов'язана із соціально-психологічною реабілітацією дітей.

Відділення екстреної (первинної) допомоги, реабілітації, ресоці­алізації формують групи кількістю до 10 осіб, що об'єднують дітей за віком, родинним принципом, характером та ступенем соціально- психологічної дезадаптації. У таких відділеннях кількість дітей не може перевищувати 50.

Дитина вибуває з соціально-реабілітаційного центру на підставі рі­шення служби у справах дітей. Рішення про вибуття дитини з центру у разі, коли вона не досягла повноліття, приймається службою у справах дітей на підставі висновку психолого-медико-педагогічної комісії.

Заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського пі­клування — медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та установи органів праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. До таких за­кладів належать будинок дитини системи охорони здоров'я, дитячий будинок та загальносвітня школа-інтернат системи освіти, дитячий будинок-інтернат системи праці та соціальної політики.

Будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку. Будинки дитини діють на підставі Типового положення про будинок дитини, затвердженого Міністерством охорони здоровя України від 18 травня 1998 р. і підпорядковуються Міністерству охо­рони здоров'я Автономної Республіки Крим, Управлінням охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської державної адміністрації та Головному управлінню охорони здоров'я Київської міської держав­ної адміністрації, Міністерству охорони здоров'я України.

Основними типами будинків дитини є:

• будинок дитини загального типу — для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (I — II груп здоров'я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до 3 років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть знаходитись діти, які мають сім'ю, проте утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фі­зичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання;

• спеціалізований будинок дитини — для медико-соціального за­хисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування бать­ків, з вадами фізичного та розумового розвитку (III — V груп здоров'я) віком від народження до 4 років, а також:

- з органічним ураженням нервової системи та порушенням пси­хіки;

- з органічним ураженням центральної нервової системи, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без порушення пси­хіки;

- з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими ва­дами фізичного розвитку без порушення психіки;

- з порушенням слуху та мови;

- з порушенням мови;

- з порушенням зору (сліпі, слабозорі);

- тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами ту­беркульозу, ИЛ-інфікованих.

У спеціалізованих будинках дитини можуть організовуватись 1 — 2 групи для здорових дітей.

У будинок дитини приймаються діти від народження до триріч­ного віку (з вадами фізичного та психічного розвитку — до чотири­річного віку):

• діти-сироти;

• діти, покинуті в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я;

• діти, яких відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я батьки чи інші родичі;

• діти підкинуті;

• діти знайдені;

• діти батьків, позбавлених батьківських прав;

• діти одиноких батьків;

• діти з вадами фізичного та психічного розвитку;

• діти, які за рішенням суду відібрані у батьків без позбавлення їх батьківських прав;

• діти батьків, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, недієздатними;

• діти, батьки яких не мають можливості їх виховувати (за ста­ном здоров'я; у зв'язку з тривалим від'їздом, відбуванням по­карання, перебуванням під вартою; в період слідства; у зв'язку з тяжкими матеріально-побутовими умовами та інше).

Прийняття зазначених дітей до будинку дитини здійснюється у разі відсутності в них станів та захворювань, які потребують стаціо­нарного обстеження та лікування.

Діти приймаються до будинку дитини на підставі рішення місь­кої, районної, районної містах Києві та Севастополі держадміністра­цій, виконавчого комітету міської, районної у місті ради за місцем розташування пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я і документів, підготовлених службою у справах неповнолітніх; акту про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охоро­ни здоров’я або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину; направлення Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, органу охорони здоров’я об­ласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій або заяви про тимчасове влаштування дитини у будинок дитини одного або обох батьків або особи, що їх замінює.

Будинок дитини забезпечує:

• медико-соціальне обслуговування дітей-сиріт, дітей, які зали­шилися без піклування батьків, дітей з вадами фізичного та ро­зумового розвитку, які тимчасово знаходяться у будинку дити­ни за заявою батьків;

• щоденне медичне спостереження педіатра (і в разі потреби ін­ших спеціалістів) за вихованцями;

• проведення двічі на рік (весною і восени) поглиблених медич­них оглядів вихованців;

• проведення планових профілактичних та оздоровчих заходів;

• лікування дітей, які, за висновком лікаря, не потребують стаці­онарного лікування, а також лікування, корекція та реабілітація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку;

• надання слухових апаратів, окулярів, медикаментів; спеціа­лізовану медичну допомогу, реабілітацію відповідно до стану здоров'я дитини;

• умови для розвитку, виховання та навчання дітей відповідно до їх віку;

• впровадження нових програм медико-соціальної допомоги, педагогічно-виховних заходів;

• своєчасне інформування про дітей-сиріт та дітей, які мають правові підстави для усиновлення, органів опіки і піклування за місцем перебування дітей;

• надання житла у межах встановленої санітарної норми, твердо­го інвентарю, столового посуду;

• надання одягу, взуття і м'якого інвентарю;

• раціональне харчування

Вибуття дітей із будинку дитини проводиться:

• при поверненні їх у сім'ю за заявою батьків або осіб, що їх за­мінюють. Подовження терміну перебування дитини у будинку дитини здійснюється за наказом органу охорони здоров'я, яко­му підпорядкований будинок дитини. З метою захисту прав та інтересів дітей у випадках необгрунтованої відмови батьків (або осіб, які їх замінюють), забрати дитину по закінченні тер­міну перебування, вказаного у заяві, будинок дитини має право подати позов до суду про позбавлення їх батьківських прав. По­вернення дітей батькам, які раніше дали згоду на їх усиновлен­ня (тобто відмовились від дітей), здійснюється відповідно до ч.6 ст. 217 СК

• при переведенні у дитячий будинок системи Міністерства осві­ти і науки України на підставі висновку психолого-медико- педагогічної консультації та направлення (путівок) Міністер­ства освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Головного управління освіти та науки Київ­ської та управління освіти і науки Севастопольської міських держадміністрацій;

• при переведенні у спеціалізований дитячий будинок чи інші заклади системи Міністерства праці та соціальної політики України на підставі висновку психолого-медико-педагогічної консультації та направлення (путівок) Міністерство праці і соціальної політики Автономної Республіки Крим, Головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державної адміністрації та управління пра­ці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації;

• при переданні на усиновлення на підставі рішення суду;

• при переданні під опіку на підставі рішення відділу опіки та пі­клування.

Дитячі будинки та загальноосвітні школи-інтернати всіх типів і форм власності для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - інтернатні заклади) — навчально-виховні або ви­ховні заклади, що забезпечують дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного роз­витку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієн­тації та підготовки, готують дітей до самостійного життя. Дитячі бу­динки створюються рішенням відповідного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування за погодженням з Міністерством освіти і науки України, комплектуються дітьми з однієї місцевості та діють на підставі Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи- інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства у справах сім'ї, дітей та молоді від 21 вересня 2004 р.

Інтернатні заклади можуть бути державної, комунальної та при­ватної форм власності, причому останні підлягають ліцензуванню від­повідно до вимог законодавства.

У інтернатних закладах діти перебувають від 3 років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності — до повноліття, на повному державному утриманні за рахунок коштів від­повідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування.

Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою забезпечення належного рівня задоволення їх життєвих та освітніх потреб за умов повного утримання їх за рахунок держави створюються інтернатні заклади таких типів:

• дитячий будинок — навчальний заклад інтернатного типу, що забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адапта­цію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, а також тих, які перебувають у родинних стосунках;

• загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчаль­ний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання;

• спеціалізована школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію об­дарованих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання;

• спеціальна загальноосвітня школа-інтернат- загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соці­альну адаптацію та корекцію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

• загальноосвітня санаторна школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з відповідним профілем, що забезпечує ви­ховання, навчання та лікування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування.

Для збереження родинних зв'язків вихованців інтернатних на­вчальних закладів з братами і сестрами, задоволення їх освітніх, со­ціальних потреб, організації корекційно-розвиткової та лікувально- відновлювальної роботи при загальноосвітніх школах-інтернатах усіх типів можуть створюватися дошкільні відділення, групи.

Комплектування інтернатних закладів дітьми здійснюється Мініс­терством освіти Автономної Республіки Крим, управліннями освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних ад­міністрацій, районними та міськими відділами освіти органів місцево­го самоврядування та місцевих адміністрацій на підставі рішення ор­гану виконавчої влади за місцем проживання (перебування) дитини.

В інтернатні заклади приймаються:

• діти-сироти;

• діти, відібрані у батьків за рішенням суду;

• діти, батьки яких позбавлені батьківських прав чи (або) за­суджені, перебувають під арештом у період слідства, визнані недієздатними, перебувають на тривалому лікуванні, а також батьків, місце перебування яких невідомо, чи з інших причин не беруть участі в утриманні та вихованні своїх дітей;

• підкинуті та безпритульні діти, які перебували в притулках для неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей.

Прийняття дітей в інтернатні заклади здійснюється на підста­ві направлення (путівки) відповідного органу управління освітою, служб у справах неповнолітніх на підставі рішення органу виконав­чої влади або місцевого самоврядування за місцем проживання (пе­ребування) дитини.

Головними завданнями інтернатних закладів є:

- забезпечення утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, по­збавлених батьківського піклування;

- забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців;

- створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчан­ня та виховання;

- забезпечення соціального захисту, медико-психолого педаго­гічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців;

- реалізація прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, різнобічного роз­витку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки їх до самостійного життя та праці.

З метою ранньої соціалізації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, діти дошкільного віку, що проживають у дитячих будинках, можуть відвідувати місцеві дошкільні навчальні заклади, а діти шкільного віку, що проживають у дитячих будинках, обов'язково навчаються у місцевих загальноосвітніх навчальних за­кладах усіх типів.

Державний контроль та нагляд за діяльністю інтернатних закла­дів усіх типів і форм власності згідно з чинним законодавством здій­снюють Міністерство освіти і науки України, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані інтернатні заклади, Державна інспекція навчальних закладів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські дер­жавні адміністрації, районні державні адміністрації та підпорядковані їм органи управління освітою, органи місцевого самоврядування.

Вихованці вибувають з інтернатних закладів після здобуття ними базової чи повної загальної середньої освіти (в окремих випадках - піс­ля досягнення повноліття), передання їх на виховання батькам, уси­новлення, встановлення над ними опіки та піклування або патронату.

Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років (далі — ви­хованців) з утвореним у разі потреби молодіжним відділенням для молоді віком від 18 до 35 років, що входить як структурний підрозділ до складу будинку-інтернату, з вадами фізичного та/або розумового розвитку та психічними розладами, які потребують стороннього до­гляду, побутового і медичного обслуговування, освітніх та реабілі­таційних послуг. Будинок-інтернат створюється за відповідним рі­шенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціально­го захисту населення обласних, Головного управління соціального за­хисту населення Київської, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій за погоджен­ням з Міністерством праці та соціальної політики України і діє відпо­відно до Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвер- дженного Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 2 квітня 2008 р.

Будинок-інтернат підпорядковується відповідно Міністерству праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Голов­ному управлінню соціального захисту населення Київської, Управлін­ню праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій.

Будинки-інтернати поділяються на:

Будинки-інтернати I профілю — для вихованців з фізичними ва­дами і збереженим інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю).

Будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати:

- відділення II профілю — для вихованців з помірною та глибо­кою розумовою відсталістю та психічними розладами, які мо­жуть навчатись, самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення III профілю — для вихованців з глибокою розумо­вою відсталістю та психічними розладами, які можуть само­стійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення IV профілю — для вихованців з глибокою розу­мовою відсталістю та/або психічними розладами, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись (або пересуваються з утрудненням) та самообслуговуватись (зміша­ні за статтю).

У будинку-інтернаті за можливості та необхідності може утворю­ватися молодіжне відділення для молоді віком від 18 до 35 років, по­рядок утворення та функціонування якого здійснюється відповідно до Типового положення про молодіжне відділення дитячого будинку- інтернату, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 2 квітня 2008 р.

До будинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку та психічними розладами, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утриму­вати. Влаштування до будинку-інтернату або молодіжного відділення будинку-інтернату здійснюється згідно з путівкою, виданою відповід­но Міністерством праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та соціального захисту населен­ня обласних, Головним управлінням соціального захисту населення Київської, Управлінням праці та соціального захисту населення Се­вастопольської міських держадміністрацій, завіреною печаткою уста­нови, що її видала. Профіль будинку-інтернату чи профіль відділення будинку-інтернату, до якого підлягає влаштуванню дитина з вадами фізичного або розумового розвитку та психічними розладами, визна­чається республіканською, обласною, Київською та Севастопольською міськими психолого-медико-педагогічними комісіями.

Основними завданнями будинку-інтернату є забезпечення належ­них умов для проживання, навчання, виховання, медичної та соціаль­ної реабілітації та надання медичної допомоги вихованцям з фізични­ми та (або) розумовими вадами розвитку та психічними розладами. Вихованці дитячого будинку-інтернату забезпечуються цілодобовим медичним обслуговуванням, включаючи надання невідкладної медич­ної допомоги до госпіталізації вихованця; проведення адаптаційно- підтримуючої терапії психотропними препаратами вихованцям, які лікувалися в психоневрологічному стаціонарі і за висновком психі­атрів стаціонару можуть перебувати в будинку-інтернаті; консуль­тативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я; щорічним літнім оздоровленням тощо.

Вихованці будинків-інтернатів I профілю, які закінчили 9 класів загальноосвітньої школи або здобули середню освіту і направляються на працевлаштування або на навчання в інші навчальні заклади, під­лягають відрахуванню з будинку-інтернату.

Вихованці будинків-інтернатів II профілю за умови успішного проходження індивідуальної програми реабілітації на бажання мо­жуть бути працевлаштовані і підлягають відрахуванню з будинку- інтернату.

Після досягнення 18-річного віку вихованці:

- відраховуються з будинку-інтернату на утримання батьків, опі­кунів (піклувальників) за їх заявою;

- за особистою заявою або заявою опікунів (піклувальників) та на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра переводяться до молодіжного відділення дитячого будинку- інтернату, до психоневрологічного інтернату або будинку- інтернату для громадян похилого віку та інвалідів.

Вихованці, які не досягли 18 років, відраховуються з будинку - інтернату лише з дозволу відповідно Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Головного управління соці­ального захисту населення Київської, Управління праці та соціально­го захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій за наявності однієї з підстав:

• Заяви батьків, опікунів (піклувальників), які мають змогу їх утримувати і забезпечувати необхідний догляд.

• Висновку відповідної психолого-медико-педагогічної комісії про необхідність зміни для вихованця профілю інтернатної установи.

• Рішення медико-соціальної експертної комісії про втрату ста­тусу інваліда.

<< | >>
Источник: Апопій І.В.. Сімейне право україни: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2010. — 360 с.. 2010

Еще по теме § 2. Тимчасове влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.:

  1. § 3. Органи опіки та піклування і їх повноваження щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.
  2. § 4. Опіка над майном дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
  3. Розділ V ФОРМИ ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
  4. Розділ 4. ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ.
  5. РОЗДІЛ 5 ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
  6. ГЛАВА 15. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ.
  7. 1666р., листопада 13, Варшава Ян Казимир надає райцям Львова право вибору опікунів для дітей-сиріт
  8. § 1. Правовий статус дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування.
  9. Позбавлення та поновлення батьківських прав
  10. § 5. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
  11. § 3. Підстави, порядок та правові наслідки позбавлення батьківських прав
  12. § 2. Ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, кандидатів в усиновлювачі та встановлення контакту з дитиною.
  13. Глава 9 ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
  14. § 1. Правовідносини батьків і дітей з приводу майна
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -