Базові принципи поводження з в'язнями

Одним із ключових міжнародних документів, що стосуються прав засуджених, є також Основні принципи поводження з в’язнями^[462]. Він вирізняється тим, що містить «найбільш важливий аспект щодо вип­равних установ, а саме: якою мірою обмежені прав в’язнів, якими вони володіли на волі, і якими вони не повинні володіти.

У документі міститься важливий принцип, який сформульований таким чином: «За винятком тих обмежень, які явно обумовлені фактом ув’язнення, усі в’язні продовжують користуватись тими самими правами і фундаментальними свободами, що встановлені Загальною декларацією

прав людини, Міжнародним пактом про економічні соціальні і культурні права, і Міжнародним пактом про громадянські, політичні права та Фа­культативному протоколі до них, так само як іншими правами, що закріп­лені в інших пактах ООН» (п. 5).

М. Шікіта зазначає, що деякі вказують на недостатню специфічність цього правила. Одна із перших версій цього правила передбачала більш м’яку версію: «за винятком необхідного обмеження свободи» Except for the necessary limitation of the freedom of movement), а не як зараз — обме­ження, «які явно обумовлені фактом ув’язнення». Тим не менш це пра­вило й досі залишається неоднозначним^[464]. Інтерпретація цього тверд­ження може здійснюватися національною владою, навіть якщо механізм його імплементації не є визначеним^[465]. Утім, які обмеження є «явно обу­мовлені фактом ув’язнення»? Це передбачає, щонайменше обмеження прав, які можуть ставити під загрозу безпеку, але чи означає це й інші обмеження^[466]?

Мета цієї ідеї Базових правил була вказати, що кількість та обсяг об­межень, які застосовуються до засуджених, мають бути, наскільки це можливо, зменшені до мінімуму. Цим положенням було підкреслена прихильність Генеральної асамблеї ООН до ідеї, що засуджені повинні користуватись якомога більшою кількістю прав, закріплених у головних документах ООН, цим самим закріпивши як базову ідею про суттєвість та достатність для покарання особи страждань, до яких призводить уже сам факт ізоляції. Однак, як ми доводимо, через неоднозначність розумін­ня «неминучості» наслідки можуть бути зовсім протилежними та вили­тись у створення підстав для зловживань у застосуванні обмежень.

2.1.3.