Нині Україна прагне до визнання її повноцінним членом світового співтовариства та здійснює низку послідовних заходів для досягнення цієї мети.
Право, як мова чи музика, є нормативним виразом історії, психіки, психології, традицій і культури кожного народу (немає і не може бути двох ідентичних національних правових систем у світі) К.
ОсаквеНині Україна прагне до визнання її повноцінним членом світового співтовариства та здійснює низку послідовних заходів для досягнення цієї мети. Важливим серед них є проголошення пріоритету загальнолюдських цінностей, створення сприятливих умов для гуманітарного спілкування людей, розширення наукових, ділових, комерційних, туристичних зв’язків. Це спричиняє виникнення різноманітних правовідносин українських громадян і юридичних осіб з громадянами, установами, іншими юридичними особами іноземних держав. Відповідно виникає вірогідність застосування норм іноземного права, але вони навіть за умови типовості чи тотожності життєвих ситуацій можуть по-різному їх врегульовувати. Це ставить юристів перед необхідністю надання громадянам правової допомоги та правової інформації з питань цивільного, зокрема комерційного, спадкового, сімейного права зарубіжних країн.
Знання зарубіжного права необхідні правознавцю в будь-якій сфері його діяльності. Нині в державі йде копітка робота по створенню новітніх законодавчих актів, які більш об’єктивно віддзеркалюватимуть реалії сучасного життя, будуть орієнтовані на потреби громадянського суспільства, в якому діють принципи верховенства права, ринкової економіки, пріоритету особистості, всебічного захисту її прав та інтересів. У багатьох випадках така робота здійснюється з урахуванням досвіду більш розвинених зарубіжних держав, використанням здобутків правової культури країн світу.
У найпрогресивніших зарубіжних країнах досить розвиненими є практично всі основні галузі правового базису, зокрема конституційне, адміністративне, кримінальне право. Однак центральне місце в усіх країнах посідає цивільне право, яке захищає інтереси особистості.
Нині воно вважається найбільш розробленою галуззю права, на основі якої здійснюється формування нових галузей, правових інститутів, розділів правових систем тощо. Виняткове значення цивільного права підкреслюють і провідні зарубіжні фахівці. Зокрема, відомий компаративіст Рене Давид відмічає, що істинним правом залишається приватне право[1], без якого неможливе формування справжнього юриста.Досконально вивчити цивільно-правові системи всіх зарубіжних країн в одному навчальному курсі, безперечно, неможливо. Досить складно це зробити і стосовно однієї зарубіжної держави, оскільки для цього необхідна не тільки докладна інформація щодо джерел права, правозастосовної практики тощо, але й спеціальна підготовка, яка б дозволила усвідомити методологію правотворення, основні принципи, ідеї права (зокрема цивільного) тієї чи іншої держави, особливості національної правосвідомості, яка виявляється на всіх рівнях регулювання суспільних відносин.
У даному посібнику пропонується розглянути загальну характеристику основних інститутів цивільного права зарубіжних країн на прикладі найбільш яскравих представників двох основних правових систем: Німеччини та Франції (романо-германська правова система) і Англії та США (англо-американська правова система).
Посібник дає загальні уявлення про цивільне та торгове право цих країн, виявляє спільні риси та найбільш характерні елементи окремих цивільно-правових інститутів. Однак під час докладнішого розгляду права кожної окремої країни ці риси можуть втрачати на загальному тлі специфічних особливостей, оскільки право кожної країни є унікальним.
Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К., 1999. — С. 42—70; Богатых Е. Гражданское и торговое право (От древнеримского к современному российскому). — М., 2000. — С. 19—21; Гражданское право: Учебник / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — М., 1997. — Ч. 1. — С. 58—75; Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1993. — С. 11—27; Гражданское право (Определения, понятия, законодательство).
— Харьков, 1999. — С. 11—37; Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М., 1999. — С. 18—28, 48—58, 223—235, 275—285, 322—375; Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. — М., 2001. — С. 20—30, 43—49; Загайнова С. К. Судебный прецедент: Проблемы правоприменения. — М., 2002. — С. 1—12; Канзафарова И.С. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебн. пособ. — Харьков, 2003. — С. 4—14; Кулагин М. И. Предпринимательство и право: Опыт Запада. — М., 1992. — С. 7—19; Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части. — М.: Дело, 2000. — С. 3—39; Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. — М., 1999. — С. 1—12; Харитонов Є. Традиція приватного права в Україні: Між Сходом і Заходом (деякі питання методології розробки концепції приватного права в Україні) // Юридична Україна. — 2003. — № 2. — С. 14—19; Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 51—77; Юридическая энциклопедия/ Под общ. ред. Б.Н. Топорнина. — М., 2001. — С. 806—807, 867, 952—953, 959—960; Burgerliches Gesetzbuch/ Zivilrecht: Wirtschaftrecht; Stud -Yur — Nomos — Textausgaben. — 1. Aufl. — Baden — Baden: Nomos — Verl. — Ces., 1992. — S. 13—47