<<
>>

7.6. Виконання рішень по немайнових спорах

Глава 8 Закону «Про виконавче провадження» при­свячена виконанню рішень, які постановлені повноваж­ними органами по немайнових спорах. Але наша пози­ція, як випливає зі змісту цієї книги, дещо відрізняється від нормативної.

Це положення пропонується розглянути на загальній процедурі виконавчого провадження по ви­конанню рішень, за якими боржник зобов\'язаний особис­то вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

1 Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнарод­но-правових норм у законодавство України про виконавче провад­ження //Право України, № з, 2000-С. 84-87.

290

Так, загальний порядок за ст. 24 передбачає, що після відкриття виконавчого провадження державний викона­вець визначає боржнику строк добровільного виконання рішення, яким той зобов\'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. У разі невиконання без по­важних причин цих вимог державний виконавець засто­совує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, перед­бачені законодавством, і призначає новий строк вико­нання. Тобто в цьому разі примус зумовлений настанням негативних для боржника наслідків невиконання: штраф­ні санкції чи інші заходи, які не конкретизовані і які не можна віднести до примусових, встановлених ст. 4 цього

Закону.

Після цього, за ст. 76 розглядаються два варіанти процесуальних і правових наслідків, які залежать від по­ведінки боржника та особливостей виконання рішення і які застосовуються в певній послідовності. Автором же для більш чіткої аргументації власної позиції з частини 2 ст. 76 цього Закону відокремлено останнє речення і на­даються для аналізу дві умовно самостійні правові си­туації:

1. Якщо після цього рішення не буде виконано, і ви­ конання може бути проведено без участі боржника, дер­ жавний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стя­ гується двократний розмір витрат на проведення вико­ навчих дій.

2. Якщо виконати рішення без участі боржника не­ можливо, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного від­ ділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

В першому варіанті цікавим є питання: чи можна на­кладати штрафні санкції за невиконання рішення в доб­ровільному порядку; які державний виконавець органі­зовує дії стосовно виконання рішення немайнового ха­рактеру замість боржника, і чому за одну й ту саму провину - невиконання рішення суду в добровільному порядку,- застосовуються два адміністративних стяг­нення: штрафні санкції і однократний розмір витрат на проведення виконавчих дій, оскільки це фінансове стяг­нення неможливо віднести до інших видів стягнень? Тобто акцентується увага на тому, що боржником

10*

291

невиконане, наприклад, рішення суду, що володіє за­гальнообов\'язковістю, яка підкріплюється кримінальною відповідальністю за його невиконання, а, врешті-решт, його «виконує» державний виконавець.

Другий варіант «вирішення» ситуації, коли боржник не виконує рішення, також відрізняється «формальним» змістом, оскільки не передбачає вжиття примусу до зо­бов\'язаної особи.

Таким чином, слід відокремити рішення, які мають виконуватись не державним виконавцем замість борж­ника, а безпосередньо останнім. Крім того, необхідно чітко регламентувати повноваження державного виконав­ця при виконанні таких рішень як контроль за їх вико­нанням та застосування штрафних санкцій в якості захо­дів примусу. Додатково потрібно чітко встановити у ви­конавчому провадженні варіанти застосування різних видів юридичної відповідальності осіб: адміністративної та кримінальної, застосування якої ініціюватиме держав­ний виконавець.

Так, у другій правовій ситуації, на нашу думку, має наставати кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду, але для цього державний виконавець має складати акт про невиконання боржником відповідного рішення, яка затверджуватиметься начальником відповід­ного відділу Державної виконавчої служби і передавати­меться до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ. Крім того, таку ситуацію необхідно регламен­тувати законом як підставу для обов\'язкового зупинення або відкладення виконавчого провадження до вирішення питання відповідним органом.

Тому загалом пропонується персоніфікувати рішення, які стосуються звернення стягнення з фізичних чи юри­дичних осіб, а не рішення майнового чи немайнового характеру.

<< | >>
Источник: Фурса С.Я., Щербак С.В.. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник.- К.,2002.- 480 с.. 2002

Еще по теме 7.6. Виконання рішень по немайнових спорах:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -