7.6. Виконання рішень по немайнових спорах
Глава 8 Закону «Про виконавче провадження» присвячена виконанню рішень, які постановлені повноважними органами по немайнових спорах. Але наша позиція, як випливає зі змісту цієї книги, дещо відрізняється від нормативної.
Це положення пропонується розглянути на загальній процедурі виконавчого провадження по виконанню рішень, за якими боржник зобов\'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.1 Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнародно-правових норм у законодавство України про виконавче провадження //Право України, № з, 2000-С. 84-87.
290
Так, загальний порядок за ст. 24 передбачає, що після відкриття виконавчого провадження державний виконавець визначає боржнику строк добровільного виконання рішення, яким той зобов\'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Тобто в цьому разі примус зумовлений настанням негативних для боржника наслідків невиконання: штрафні санкції чи інші заходи, які не конкретизовані і які не можна віднести до примусових, встановлених ст. 4 цього
Закону.
Після цього, за ст. 76 розглядаються два варіанти процесуальних і правових наслідків, які залежать від поведінки боржника та особливостей виконання рішення і які застосовуються в певній послідовності. Автором же для більш чіткої аргументації власної позиції з частини 2 ст. 76 цього Закону відокремлено останнє речення і надаються для аналізу дві умовно самостійні правові ситуації:
1. Якщо після цього рішення не буде виконано, і ви конання може бути проведено без участі боржника, дер жавний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стя гується двократний розмір витрат на проведення вико навчих дій.
2. Якщо виконати рішення без участі боржника не можливо, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного від ділу Державної виконавчої служби, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
В першому варіанті цікавим є питання: чи можна накладати штрафні санкції за невиконання рішення в добровільному порядку; які державний виконавець організовує дії стосовно виконання рішення немайнового характеру замість боржника, і чому за одну й ту саму провину - невиконання рішення суду в добровільному порядку,- застосовуються два адміністративних стягнення: штрафні санкції і однократний розмір витрат на проведення виконавчих дій, оскільки це фінансове стягнення неможливо віднести до інших видів стягнень? Тобто акцентується увага на тому, що боржником
10* |
291
невиконане, наприклад, рішення суду, що володіє загальнообов\'язковістю, яка підкріплюється кримінальною відповідальністю за його невиконання, а, врешті-решт, його «виконує» державний виконавець.
Другий варіант «вирішення» ситуації, коли боржник не виконує рішення, також відрізняється «формальним» змістом, оскільки не передбачає вжиття примусу до зобов\'язаної особи.
Таким чином, слід відокремити рішення, які мають виконуватись не державним виконавцем замість боржника, а безпосередньо останнім. Крім того, необхідно чітко регламентувати повноваження державного виконавця при виконанні таких рішень як контроль за їх виконанням та застосування штрафних санкцій в якості заходів примусу. Додатково потрібно чітко встановити у виконавчому провадженні варіанти застосування різних видів юридичної відповідальності осіб: адміністративної та кримінальної, застосування якої ініціюватиме державний виконавець.
Так, у другій правовій ситуації, на нашу думку, має наставати кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду, але для цього державний виконавець має складати акт про невиконання боржником відповідного рішення, яка затверджуватиметься начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби і передаватиметься до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ. Крім того, таку ситуацію необхідно регламентувати законом як підставу для обов\'язкового зупинення або відкладення виконавчого провадження до вирішення питання відповідним органом.
Тому загалом пропонується персоніфікувати рішення, які стосуються звернення стягнення з фізичних чи юридичних осіб, а не рішення майнового чи немайнового характеру.