7.5. Звернення стягнення на заставлене майно

За ст. 20 Закону «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду (ар­бітражного1 або третейського суду), на підставі виконав­чого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене зако­ном або договором застави.

можливості відкриття виконавчого провадження стосовно заставних правовідносин. Це має бути рішення суду і виконавчий напис нотаріуса, у випадках, передбачених законом. Крім того, заставні взаємовідносини можуть ускладнюватись договорами поруки або гарантії. В цьо­му випадку для звернення стягнення на майно поручни­ків, на погляд автора, обов\'язково має надаватись нотарі­ально посвідчений договір поруки, коли він є складовою частиною договору (наприклад, застави), який посвід-чується в нотаріальному порядку.1

Стягнення на заставлене майно в порядку примусово­го виконання допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів і регламентується ст.

Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задово­лення цих вимог, з додержанням встановлених законо­давством прав заставодержателя та вимог глави 6 цього Закону.

Стягнення на заставлене майно боржника для задово­лення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти, отримані від реалізації заставленого майна, використо­вуються насамперед для задоволення зобов\'язань борж­ника перед заставодержателем, і лише залишок коштів -для задоволення вимог стягувача.

Загальний порядок, передбачений у ст. 52 Закону, та­кож має узгоджуватись із вимогами Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року (із змінами і допов­неннями). Отже, положення цієї статті має враховувати переважне право заставодержателя отримати задоволен­ня з вартості заставленого майна і регулювати дві право­ві ситуації. Перша,- коли стягнення провадиться за ви­конавчим документом, наприклад, за виконавчим напи­сом нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави. В цьому випадку державний виконавець вправі звертати стягнення лише на заставлене майно боржника,

286

\' 3 2001 року не арбітражний, а господарський суд.

1 Фурса С. Я. Значення нотаріальної процесуальної форми у врегу­люванні кредитних відносин // Право України № 11,2001.- С. 55-59.

287

а не на все майно боржника, навіть, у разі перевищення су­ми боргу заставодержателю над вартістю предмета застави.

Друга,- коли звертається стягнення на майно боржни­ка, до якого відноситься заставлене майно. Цей випадок має передбачати перевищення суми, вирученої від реалі­зації предмета застави, над сумою боргу (ст. 25 Закону України «Про заставу»). При цьому перевищення суми, вирученої від реалізації предмета застави, над сумою боргу, не повертається заставодавцю, а вилучається на користь інших кредиторів або держави, якщо відповід­ним вироком передбачена конфіскація майна. Передба­чається можливим звернення стягнення на одну річ пред­мета застави, якщо предмет договору застави складають дві або більше речей (або прав), і їх вартість перевищує розмір вимоги заставодержателя.

Необхідно враховувати також, що при реалізації май­на, яке перебуває у спільній власності і було заставлене за згодою інших співвласників, на перевищення суми, вирученої від реалізації предмета застави, над сумою боргу, не може накладатись стягнення, якщо ця сума відноситься до майнових прав співвласників. На практи­ці є також випадки, коли інші співвласники майна не тільки дають згоду на заставу майна, а й виступають як «майнові поручники». В цьому випадку також необхідно враховувати захист інтересів майнових поручників, оскільки вони виступають поручниками щодо конкрет­ного зобов\'язання, а не стосовно всіх боргів боржника.

Крім того, слід ураховувати, що заставодержатель на­буває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов\'я­зання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Тобто раніше визначеного терміну предмет застави не може бути реалізований, якщо цей строк не визначений мо­ментом витребування в будь-який час (ст. 165 ЦК України).

При цьому доцільно говорити про неможливість за­стосування санкцій за несвоєчасне виконання зобов\'я­зань заставодавцем при існуванні інших боргів і немож­ливості їх забезпечення іншим майном. Так, існує обо­в\'язок державного виконавця: при встановленні у борж­ника інших боргів, які не можуть покриватись за рахунок його майна, вчинити необхідні дії стосовно повідомлен­ня заставодержателя про неплатоспроможність заставо-

288

давця за іншими боргами.

Державному виконавцю при наявності заставленого майна, вартість якого перевищує розмір можливої вимо­ги заставодержатед», необхідно також розглянути мож­ливість укладення угоди між стягувачем та заставодер-жателем щодо уступки і переводу боргу згідно ґл. 17 ЦК України.

У проекті Цивільного кодексу України (ст. 55) пропо­нується нова стаття щодо визнання фізичної особи як марнотратника. Безумовно, при введенні в дію цієї нор­ми підставами для визнання особи такою має бути також звернення кредиторів, що не отримали задоволення своїх вимог за вини боржника, не пов\'язаної з відшкодуванням завданої ним шкоди, до суду. В подальшому таке право­ве становище боржника має стати підставою для одночас­ного пред\'явлення вимог всіх кредиторів незалежно від часу настання права на пред\'явлення вимоги і її вико­нання.

Державний виконавець для здійснення його повнова­жень має бути наділений правом перевіряти: дійсність та розмір вимоги, забезпеченої заставою, відповідність зміс­ту і форми договору застави вимогам закону, умови що­до реєстрації застави, момент настання терміну виконан­ня зобов\'язання, забезпеченого заставою, наявність прав третіх осіб на предмет застави, ступінь виконання зо­бов\'язань, забезпечених заставою тощо (статті 3,12,13, 15, 15-1, 19, 20 Закону України «Про заставу»). В разі виявлення правопорушень при посвідченні договору застави, державному виконавцю має бути надане право звертатись з позовом до суду про визнання цієї угоди недійсною, а на сьогодні він може звернутись з відповід­ною заявою до прокурора, який і може порушити провад­ження щодо визнання цього договору недійсним.

Деякі особливості повинно мати звернення стягнення на заставу, яка за п. 3-1 ст. 149 КГЖ України застосову­ється як запобіжний захід у кримінальному судочинстві.

10 2—315

І

ними особами грошима чи передачею їм інших матері­альних цінностей. Така застава може бути повернута заставодавцям при виконанні умов кримшально-проце-суального законодавства, може звертатись в дохід дер­жави, однак викликає інтерес випадок, передбачений п. 7 ст. 154-1 КПК України. Так, застава, внесена підозрюва­ним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена су­дом на виконання вироку в частині майнових стягнень. В цьому випадку слід розуміти під поняттям «звернена» пряму вказівку суду у вироку про використання застави для відшкодування завданої злочином шкоди, її розмір та персоніфікацію стягувачів. Отже, за прямою вказів­кою у вироку суду заставлені на депозиті органу поперед­нього розслідування або суду гроші державним виконав­цем мають бути перераховані на рахунки потерпілих, лікувальні заклади тощо, матеріальні цінності в розмірі цивільного позову підлягають реалізації, а решта повер­тається заставодавцю.

Крім перерахованих вище особливостей для заставле­ного майна є характерним і порядок його реалізації, який має відповідати вимогам Положення про порядок прове­дення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставле­ного майна, затвердженого постановою Кабінету Мініст­рів України від 22 грудня 1997 р. № 1448. В цьому доку­менті конкретизується діяльність державного виконавця з моменту отримання виконавчих документів до затверд­ження акта про проведений аукціон або до повернення виконавчих документів заставодержателю.1