ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано концепцію гармонізації цивільного процесу ЄС та України на підставі визначеної природи та сутності цивільного процесу ЄС, передумов його становлення та перспектив подальшого розвитку, а також аналізу сутності гармонізації цивільного процесу, що дозволило визначити основні ідеї та напрями гармонізації цивільного процесу України та ЄС, а також запропонувати шляхи вдосконалення вітчизняного цивільного процесуального законодавства.

1. Перспективи гармонізації цивільного процесу України та Європейського Союзу зумовлені особливостями вітчизняної моделі цивільного процесу, яка сформувалася під значним впливом європейських джерел права та може розглядатися в системі загальноєвропейської традиції цивільного процесу. Це означає, що в основі вітчизняного цивільного процесу лежать єдині для всіх європейських держав цінності, що свідчить про наявність необхідних передумов для приєднання України до справжнього європейського простору правосуддя у процесі подальшої інтеграції. Запровадження поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС зумовлює необхідність активного долучення до цього простору - зокрема, шляхом гармонізації цивільного процесу ЄС та України, яка потребує прийняття спеціальної Програми дій.

2. Передумовами гармонізації цивільного процесу в Європейському Союзі стало утворення міждержавного об’єднання та запровадження спільного ринку, що зумовило необхідність забезпечити судове співробітництво на якісно новому рівні за допомогою обов’язкового наднаціонального законодавства ЄС. Укладення Угоди про Асоціацію та запровадження поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС є необхідним підґрунтям для гармонізації цивільного процесу ЄС та України з метою забезпечення ефективного захисту прав учасників транскордонних відносин. Відповідно в Програмі дій повинні бути передбачені ті законодавчі акти, які потребують змін.

3. Законодавчими засадами гармонізації цивільного процесу в ЄС стали установчі договори, на підставі положень яких було визначено конкретні заходи, серед яких можна виділити дві основні групи, спрямовані на запровадження наднаціонального законодавства ЄС, у результаті яких було ухвалено перші загальноєвропейські процедури з видачі Європейського судового наказу та вирішення дрібних спорів; а також на узгодження положень наднаціонального та національного законодавства держав-членів, зокрема, тих, що регулюють порядок вручення судових та позасудових документів, отримання доказів, забезпечення позову та ін., що необхідно для своєчасного вирішення справ транскордонного характеру.

4. Виходячи з передумов та законодавчих засад, гармонізацію цивільного процесу визначено в широкому та вузькому розумінні залежно від її спрямованості, що дозволило охарактеризувати її результати - створення спільного для всіх держав-членів порядку розгляду транскордонних спорів (цивільного процесу ЄС), та перспективи реформування національного процесуального законодавства у світлі узгодження із цивільним процесом ЄС.

5. Шляхами гармонізації цивільного процесу є:

1) розробка спільних правил цивільного судочинства, що застосовуються в усіх державах-членах (це загальноєвропейські процедури, які складають основу цивільного процесу ЄС, а також порядок вручення судових та позасудових документів, отримання доказів, забезпечення коштів на банківському рахунку тощо);

2) узгодження наднаціонального законодавства ЄС та національного законодавства держав-членів, що відбувається шляхом реформування останнього і внесення до нього необхідних змін.

6. Серед визначальних ознак цивільного процесу ЄС слід виділити такі, як спрощений характер комплексних процедур розгляду і вирішення справи, що забезпечує своєчасність захисту прав та помірні судові витрати сторін; обмежена сфера застосування - тільки у цивільних та комерційних справах транскордонного характеру. Виходячи з визначених ознак, цивільний процес ЄС слід визначити як альтернативний порядок вирішення цивільних і комерційних справв транскордонного характеру компетентними судами або уповноваженими органами держав-членів ЄС, урегульований положеннями наднаціонального законодавства ЄС.

7. Цивільний процес ЄС є транскордонним за своєю природою, оскільки за його допомогою врегульовано діяльність з розгляду і вирішення справ, ускладнених транскордонним елементом, який характеризує наявність серед сторін процесу принаймні одного суб’єкта спірних матеріально -правових відносин, який є жителем іншої держави-члена, ніж та, в якій знаходиться суд,

8. Загальноєвропейські процедури з вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру - видачі Європейського судового наказу та вирішення дрібних спорів - є особливими провадженнями цивільного процесу ЄС, що застосовуються у разі наявності у справі транскордонного елементу, запровадження яких вимагає узгодження із законодавством держав-членів і закріплення таких положень:

1) права на звернення особи в порядку загальноєвропейських процедур;

2) права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у результаті розгляду справ у порядку загальноєвропейських процедур;

3) про перехід від загальноєвропейських процедур у встановлених випадках до розгляду справи до порядку, встановленого національним цивільним процесуальним законодавством;

4) про порядок повідомлення учасників процесу та вручення документів;

5) про способи оплати судових витрат, у тому числі судового збору;

6) про процедури розгляду заяви про відмову у визнанні судового рішення, ухваленого в порядку загальноєвропейських процедур.

9. У процесі розгляду та вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру застосовуються положення не тільки загальноєвропейського законодавства, але і процесуального законодавства держав-членів, що зумовлює необхідність виділення принципів цивільного процесу ЄС, до яких слід віднести такі:

1) альтернативність цивільного процесу ЄС, що означає можливість застосування загальноєвропейських процедур тільки за згодою заявника, якому належить право вибору між ними і порядком, установленим національним законодавством;

2) автономність, що визначає порядок застосування наднаціонального та національного цивільного процесуального законодавства під час розгляду справ, що мають транскордонний характер;

3) пріоритетність цивільного процесу ЄС, який закріплює імперативність норм загальноєвропейського законодавства і зобов’язує суд та учасників загальноєвропейських процедур дотримуватися їх положень, а у разі відсутності прямих вказівок - застосовувати положення національного законодавства, виходячи з позицій їх спрощеності та доступності.

10. Гармонізація цивільного процесу шляхом узгодження наднаціонального законодавства ЄС та національного законодавства держав - членів відбувається відповідно до принципів субсидіарності та пропорційності в таких напрямах: 1) запровадження єдиних засад і порядку застосування альтернативних способів вирішення спорів; 2) захисту прав споживачів; 3) розгляду й вирішення колективних позовів; 4) надання правової допомоги під час розгляду транскордонних спорів.

11. Наявність передумов для гармонізації цивільного процесу ЄС та цивільного процесуального законодавства України та її основна мета свідчать про те, що на сучасному етапі розвитку відносин між Україною та ЄС гармонізація цивільного процесу має відбуватися шляхом поетапного узгодження правил цивільного процесу України та ЄС.

На першому етапі гармонізації цивільного процесу України та ЄС доцільно запровадити в правову систему України і внести відповідні зміни до законодавства, які мають відображати основні положення законодавства ЄС в сфері цивільного процесу, та забезпечують:

а) скасування додаткових процедур визнання рішень, ухвалених в державах-членах ЄС, та запровадження режиму вільного обігу судових рішень в Україні та ЄС;

б) узгодження положень про юрисдикцію та правила недопущення паралельного розгляду цивільних справ;

в) судове співробітництво під час розгляду цивільних справ (у сфері отримання доказів, вручення судових та позасудових документів, арешту грошових коштів на банківському рахунку тощо);

г) спрощену процедуру обміну судовими дорученнями щодо вчинення процесуальних дій;

д) альтернативне вирішення споживчих спорів, застосування судових заборон для припинення правопорушень, запровадження процедури розгляду групових позовів, узгодженої з вимогами ЄС, а також надання правової допомоги.

На другому етапі гармонізації цивільного процесу ЄС та України слід узгодити національне процесуальне законодавства з положеннями загальноєвропейських процедур з розгляду і вирішення цивільних і комерційних справ транскордонного характеру, забезпечуючи єдиний рівень доступності та ефективності захисту прав учасників зони вільної торгівлі та спільного ринку в Україні, як в усіх державах-членах ЄС;

12.

1) забезпечити законодавче регулювання відносин з медіації з урахуванням вимог ЄС, зокрема щодо положень про доступ до єдиного порталу позасудового врегулювання спорів за допомогою ADR за участі споживачів;

2) доповнити інститут забезпечення позовних вимог у цивільному процесі положеннями про судові заборони шляхом внесення змін до п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України про наділення суду повноваженням своєчасно накладати заборону вчиняти певні дії, зокрема з припинення будь-якого порушення прав;

3) ч. 1 ст. 127 ЦПК України доповнити положенням про те, що після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі рекомендованим листом із повідомленням завчасно для організації захисту;

4) запропоновано доповнити розділ Х ЦПК України статтею про те, що сторони вправі узгодити вибір суду, компетентного розглядати спір, що виник між ними, не порушуючи правил, передбачених ст. 113 та 114 ЦПК України, забезпечуючи право особи на судовий захист.

13. Для реалізації принципу взаємної довіри при здійсненні правосуддя необхідно скасувати процедури визнання рішень, які ухвалені в державах-членах, та запровадити режим вільного обігу судових рішень в Україні та ЄС.

14. Серед заходів гармонізації цивільного процесу України та ЄС виділено ті, що спрямовані на забезпечення ефективного судового співробітництва між судами ЄС та України та які є необхідним підґрунтям для запровадження загальноєвропейських процедур розгляду і вирішення справ транскордонного характеру. Для цього слід впровадити в правову систему України і внести відповідні зміни до законодавства, які мають відображати основні положення регламентів ЄС, а саме:

а) Регламенту (EU) № 1215/2012 про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах від 12 грудня 2012 р., що забезпечить відповідний рівень відносин і необхідне підґрунтя для подальшої гармонізації цивільного процесу;

б) Регламенту (EC) № 1393/2007 від 13 листопада 2007 р., яким було значно вдосконалено процедуру вручення в державах-членах судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах;

в) Регламенту (ЕС) № 1206/2001 від 28 травня 2001 р.

г) Регламенту (EU) № 655/2014 від 15 травня 2014 р. про Європейський порядок арешту коштів, що перебувають на банківському рахунку.

15. Реформування національного цивільного судочинства України повинно відбуватися з урахуванням загальноєвропейських підходів до спрощених судових проваджень, зокрема необхідно:

а) закріпити в ЦПК України перелік тих підстав, за якими не може бути видано судовий наказ, забезпечуючи таким чином заявника правом на вибір найбільш ефективної та оперативної процедури захисту своїх прав;

б) забезпечити розгляд заяви про заперечення проти виданого судового наказу в порядку загального позовного провадження, таким чином тягар початку змагального процесу покласти на одержувача наказу й імовірного порушника прав - боржника, а не на кредитора;

в) запровадити спрощене позовне провадження цивільного судочинства за прикладом Європейської процедури вирішення дрібних спорів, визначаючи межу розміру позовних вимог на рівні, пропорційному судовим витратам на розгляд справи в загальному позовному провадженні;

г) передбачити електронний засіб зв’язку та стандартизовані форми комунікації між судом та учасниками наказного провадження та спрощеного позовного провадження за прикладом загальноєвропейських процедур, ураховуючи їхню економічність, раціональність та оперативність.

16. Еволюцію основних процесуальних моделей європейських держав розглянуто поетапно. На першому етапі, який отримав назву романо- канонічного, упродовж ІХ-ХУІІІ ст. було запроваджено єдині засади цивільного процесу як судової форми захисту прав. У результаті наступного кодифікаційного етапу XIX-XX ст. було досягнуто певної дивергенції цивільного процесу, що відбулася в результаті кодифікації цивільного процесуального законодавства в межах національних держав, запровадження особливих процедур визнання та виконання рішень судів іноземних держав і привела до формування суттєвих відмінностей національного порядку розгляду і вирішення цивільних справ судами.

Сучасний етап розвитку цивільного процесу, з кінця XX ст. проявляється в кількох таких напрямах - уніфікаційному та гармонізаційному, який у широкому розумінні має забезпечити ефективний судовий захист прав учасників відносин стійких регіональних об’єднань, як, наприклад, єдиний порядок захисту прав учасників транскордонних відносин в ЄС.

17. Подальший розвиток цивільного процесу в Європейському Союзі пов’язується з розбудовою автономного альтернативного комплексного порядку розгляду й вирішення цивільний і комерційних справ транскордонного характеру, - зокрема, у вигляді запровадження регіональних правил цивільного судочинства, за допомогою яких будуть забезп ечені єдині вимоги до регулювання відносин з розгляду та вирішення таких справ з метою ефективного захисту прав учасників транскордонних відносин незалежно від місця їхнього громадянства, постійного м ісця проживання або перебування.