§ 2. РЕЧОВІ ДОКАЗИ

Речовими доказами, згідно з приписами ст. 98 КПК України, «є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кри­мінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або міс­тять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправ­них дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально проти­правним шляхом».

Аналіз особливостей речових доказів не привертали увагу до­слідників^[126]. Речові докази мають важливе значення в доказуванні. Ці «німі учасники процесу» - речові докази, - зазначав М. В. Ду- ховський, - промовляють часто краще та рельєфніше за численних свідків»^[127].

І. Бентам називав сліди злочину німими свідками і ними ви­знавав речі, що були предметом злочину, чи предмети, зовнішній вигляд яких змінився внаслідок злочину, речі, які свідчать про ско­єння злочину тощо^[128].

І. Кертес називає речовим доказом предмет, який знаходиться у розпорядженні органу розслідування чи суду, зафіксований у ході процесуальної дії; під даними, що містяться у речовому доказі, ро­зуміють інформацію про елементарний акт відображення події. Ре­човий доказ - єдність двох вищенаведених категорій^[129].

Ю. К. Орлов розглядає речові докази в їх гносеологічному аспек­ті як предмети, що є частиною цього середовища, в які злочином або іншою встановленою по справі подією внесені (або мають бути вне­сені) зміни. Гносеологічні ознаки речових доказів в багатьох випад­ках визначають їх юридичну природу та процесуальне призначення. Речовими доказами можуть бути лише такі предмети, які через свій об’єктивний зв’язок з подією, яка розслідується, можуть виконувати в процесі доказування певні гносеологічні функції, слугують засоба­ми пізнання фактів, що підлягають встановленню по даній справі^[130].

За визначеннями указаних авторів, до речових доказів відно­сяться будь-які предмети, які можуть бути використані для встанов­лення обставин, що входять в предмет доказування в кримінально­му провадженні.

Між тим, таке визначення поняття речових доказів лише як «предметів» є дещо вузьким, не охоплює всієї сукупності мате­ріальних джерел доказової інформації.

«Предмет» - матеріальне явище, що сприймається органа­ми чуття як щось існуюче, що містить певні властивості і якості; річ, що обслуговує певну потребу, яка належить до сфери мате­ріального побуту, рухомого майна^[131]. Від поняття предмета відріз­няється поняття «річ», яким зазвичай іменують предмети, які є об’єктами права власності, мають певне цивілізаційне призначення і, як наслідок цього, певну цінність. «Річ» - неживий предмет, що належить до рухомого майна, пожитки; окремий предмет переваж­но побутового призначення, трудової діяльності; неживий пред­мет, що є виробом людини^[132].

У філософській літературі та точних науках предметами зазви­чай іменують фізичні тіла, прилаштовані людиною для її потреб

(«опредмечені» об’єкти матеріального середовища навколишньо­го світу) та, як правило, придатні для неодноразового використан­ня в певних цілях^[133]. Більш широким поняттям можна вважати по­няття «фізичне тіло», яким охоплюється будь-який матеріальний об’єкт, що має просторово визначені межі, певну геометричну фор­му. Ще більш широким поняттям є поняття «речовина». Речови­ною називають усі як тверді, так і сипучі чи рідинні стани матерії. Самим же поняттям «матерія» охоплюються всі прояви живої і не­живої матеріальної субстанції, охоплюються не тільки речовини та інші матеріальні утворення, а й так звана «антиматерія», елек­тромагнітні хвилі, світові потоки, потоки елементарних часток, нейтрино, ефір тощо, фактично усі відомі та навіть ще не дослідже­ні та можливі стани матеріального світу. Саме матерія і виступає джерелом чи носієм інформації, а сама інформація не може існува­ти без матеріальної основи.

Думається, що для сучасного стану теорії доказів для розкрит­тя поняття «речові докази» більш вдалим для вживання буде тер­мін «матеріальні об ’єкти», яким охоплюється та частина матерії (матеріальних утворень), котра реально може сприйматися і вико­ристовуватися в сучасному кримінальному провадженні з огляду на сучасний стан дослідницьких методів природничих наук та екс- пертології. Отже дамо таке визначення.

Речовими доказами є отримані у встановленому законом поряд­ку предмети, які були знаряддям вчинення кримінального право­порушення або зберегли на собі сліди злочину, або були об’єктами злочинних дій, або з’явилися у результаті вчинення кримінально­го правопорушення, а також гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, і всі інші матеріальні об’єкти, які своїми якостями, ознака­ми, станом або місцезнаходженням відображають різні обставини предмета доказування (розслідуваної події) і можуть бути засоба­ми до розкриття кримінального правопорушення і встановлення об’єктивної істини у справі та відповідають вимогам належності до справи, допустимості і достовірності.

Речовими доказами можуть бути продукти злочинної діяльно­сті; речі, кинуті злочинцем на місці події; предмети, які зберіга­ються за відсутності на те законних підстав; нотатки, матеріали технічного документування, виготовлені злочинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та приховання злочину.

Речові докази є «найбільш перспективними для забезпечення об’єктивності процесу доказування». Ці часто малопомітні, а, отже, не знешкоджені «рукою, що зазвичай замітає сліди», «німі і добро­порядні свідки» є досить об’єктивними, неупередженими й непід­купними, їх не можна «залякати» (хіба що знищити), вони стійкі і «невибагливі», а вустами фахівців можуть говорити красномовні­ше і переконливіше багатьох інших доказів.

У навчальних цілях цікаво з’ясувати питання про співвідно­шення понять «сліди злочину» та «речові докази»;

Матеріальні сліди злочину являють собою результати певних, пов’язаних з розслідуваною подією змін якостей, станів, ознак, вза- єморозташувань матеріальних об’єктів, що відображають обстави­ни вчиненого злочину.

Зазвичай усі сліди злочину поділяються натри великі групи: сліди-предмети; сліди-речовини (залишки речовини); сліди-відо- браження. Вони є потенційними речовими доказами.

Проте поняття «сліди злочину» та «речові докази» різняться як за своїм обсягом, так і за своїм змістом.

З одного боку, поняттям матеріальних слідів злочину охоплю­ються такі об’єкти, які через свої особливості не можуть бути ви­користані як речові докази (сліди у вигляді тілесних ушкоджень, труп, речовини, які швидко псуються, обстановка місця події) або не можуть бути залучені до процесу доказування через відсутність науково обґрунтованих та апробованих методик вилучення з них інформації про розслідуваний злочин.

З іншого боку, до речових доказів можуть бути віднесені мате­ріальні об’єкти, які або взагалі не були у взаємодії з подією злочину (зліпки, відбитки слідів тощо), або не зазнали будь-яких змін - так звані «негативні обставини»,

Негативними обставинами називають відсутність тих чи інших матеріальних слідів-відображень, які мали б бути, при певних про­явах об’єктивної сторони злочину, факти, які є наслідком дій, пов’я­заних з приховуванням, маскуванням злочину.

Таким чином, сліди злочину є лише частиною об’єктів матері­ального світу - потенційних речових доказів. Для позначення всієї сукупності останніх може бути використано термін «речові джере- 122

ла інформації». В даних поняттях мисляться всі ті «вихідні матері­али», які за певних умов можуть набувати статусу речових доказів.

Разом з тим, у поняття речових доказів вкладається більший зміст, ніж у поняття матеріальних носіїв інформації про злочин вза­галі та слідів злочину зокрема.

Порівняльний аналіз норм кримінально-процесуального зако­ну, а також розгляд вказаних понять у зв’язку з динамікою пізна- вально-засвідчувального процесу (доказування у справі) дозволя­ють зробити висновок, що сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин є гносеологічною та матеріальною першо­основою речових доказів.

Безпосередньому використанню їх у доказуванні у кримінальній справі передує діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування їх до такого використання, перетворення їх із «речі у собі» на «річ для всіх». У ході такої діяльності сліди злочину та інші матеріальні носії інформації про злочин процесуально закріплюють­ся, оцінюються та набувають правового статусу речових доказів.

Яким же процесуальним вимогам повинні відповідати сліди злочину, щоб набути статусу речових доказів? У розв’язанні даного питання ми виходили з того, що речових доказів, як і доказів взага­лі, не може бути поза доказуванням.

По-перше, вони повинні мати відношення до предмета доказу­вання, а саме: бути в змозі знімати інформаційну невизначеність щодо предмета доказування, тобто бути належними до справи.

По-друге, належні до справи сліди злочину набувають значення речових доказів лише тоді, коли вони одержані законним шляхом, за умови їх допустимості до справи.

По-третє, встановлюючи строгий порядок одержання речових джерел інформації та фіксації обставин їх віднайдення, вилучення та дослідження, закон тим самим переслідує мету забезпечити ви­користання у доказуванні не будь-яких, а лише достовірних відо­мостей - «фактичних даних». Логічно зробити висновок, що речо­ві докази як такі мають відповідати вимозі достовірності. Тільки за цієї умови вони можуть бути покладені в основу тих або інших висновків у справі, використані як засоби доказування.

Отже, сліди злочину можуть мати значення речових доказів лише у разі відповідності їх вимогам належності до справи, допу­стимості та достовірності.

Розкриттю поняття речових доказів значною мірою сприяє класифікація останніх. Одна з класифікацій міститься в самому законі, де названі такі види речових доказів: а) знаряддя вчинен­ня злочину; б) об’єкти, які зберегли на собі сліди злочину; в) пред­мети, які були об’єктами злочинних дій; г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом; д) інші предмети, які можуть бути засобами встановлення фактичних обставин справи.

Цей перелік логічно доповнюється вказівкою на такі види ре­чових доказів, як продукти злочинної діяльності; речі, кинуті зло­чинцем на місці події; предмети, які зберігаються за відсутності на те законних підстав; нотатки, листи, письмові документи чи матеріали технічного документування, виготовлені злочинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та при­ховання злочину. У розкритті та розслідуванні злочинів все біль­шого значення набувають такі речові докази, як мікрооб’єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину; мають свого роду «імунітет» проти знищувальної дії з боку зацікавле­них осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.

Під мікрооб ’єктами розуміються слабко видимі або невидимі неозброєним оком в нормальних умовах спостереження малі кіль­кості речовин або сліди - відображення фізичної дії, які перебува­ють у зв’язку з розслідуваною подією. За фізичними та доказови­ми якостями вони класифікуються на такі групи: мікрочастинки, тобто частки різних матеріальних об’єктів розміром менше 2 мм², які мають стійку форму і не є окремими предметами або їх деталя­ми; мікрокількості рідких, в’язких, сипких, газоподібних речовин з нестійкими просторовими межами; мікросліди - відображення фізичної дії на мікрооб’єктах. До самостійної групи можуть бути віднесені мікропредмети, тобто мікротіла, що являють собою єди­не ціле, мають стійку форму, пристосовані для здійснення певної діяльності, та предмети (певні мікротіла), що мають своє окреме призначення, розміром не більше 2 мм². Це різні мікродеталі радіо­апаратури та інших технічних пристроїв.

Речові докази зазвичай повинні зберігатися при кримінальній справі до набрання вироком суду законної сили або до закінчення 124

строку оскарження постанови або ухвали про закриття криміналь­ної справи та передаватися разом з кримінальною справою.

Речові докази, насамперед, повинні бути уважно оглянуті, сфо­тографовані, докладно описані в протоколі слідчої дії, в процесі провадження якої отримані, за необхідності направлені на експерт­ні дослідження, після чого приєднуються до кримінального прова­дження та мають використовуватися за призначенням - як докази. Спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речових доказів від пошкодження, псування, погіршен­ня або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове зна­чення, а також індивідуалізацію речових доказів. Для забезпечен­ня останнього на упаковку доцільно кріпити інформаційні полоси з підписами понятих та інших учасників слідчої дії, в процесі якої був отриманий речовий доказ. На речові докази, які не можуть бути належним чином упаковані через громіздкість чи з інших причин, прикріплюється бирка у спосіб, що унеможливлює її зняття, зміну або пошкодження. На упаковці (бирці) проставляються підписи осіб, які брали участь у процесуальній дії, та зазначається інфор­мація про вміст упаковки, найменування проведеної процесуальної дії, дата її проведення та номер кримінального провадження.

Порядок зберігання речових доказів конкретизується у відом­чих нормативних актах, основним з яких є «Порядок зберігання ре­чових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіган­ням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104.

Вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові дока­зи зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження.

Документи, які є речовими доказами, повинні зберігатися вкла­деними між чистими аркушами паперу в конвертах. На таких до­кументах забороняється робити будь-які помітки, написи і переги­нати їх. У разі наявності великої кількості документів їх складають в окремий пакет. На конверті (пакеті) зазначається перелік доку­ментів, що вкладені в нього.

Речові докази, які за своїми властивостями (габаритами, кіль­кістю, вагою, об’ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних примі­щеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами, ґратами на вікнах, охоронною та протипожеж­ною сигналізацією, крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу, у складі якого функціо­нує слідчий підрозділ.

Відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у скла­ді якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу.

Питання про долю речових доказів вирішується вироком або ухвалою суду чи постановою судді, слідчого судді, слідчого про за­криття справи.