РЕЧОВІ ДОКАЗИ: ПОНЯТТЯ ТА ПОРЯДОК ЗБЕРІГАННЯ

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріа­льні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи об­ставин, що встановлюються під час кримінального прова­дження, зокрема предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті криміна­льно протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Дати вичерпний перелік речових доказів неможливо, тому закон, перелічуючи основні їх види, додатково вказує, що речовими доказами є і інші речі, набуті кримінально-проти­правним шляхом.

Стаття 100 КПК України визначає порядок зберігання речо­вих доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію. Відповідно до загальних правил зберігання речо­вих доказів, речовий доказ, наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, слід якнайшвидше повер­нути володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160­166, 170-174 КПК України. Речовий доказ або документ, нада­ний добровільно або на підставі судового рішення, зберіга­ється у сторони кримінального провадження, якій його на­дано. Сторона кримінального провадження, якій надано речовий доказ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.

Речові докази, отримані або вилучені слідчим, дізнавачем або прокурором, оглядаються, фотографуються, докладно описуються в протоколі огляду та долучаються до прова­дження відповідною постановою. Слід зазначити, що законом не передбачено винесення окремої постанови про приєднання до кримінального провадження речових доказів, однак її ная­вність забезпечує визначеність у цьому питанні, а тому вбача­ється доцільною.

Зберігання речових доказів стороною обвинувачення та­кож детально врегульовано Порядком зберігання речових до­казів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх збе­ріганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 р.

У ч. 6 ст. 100 КПК України передбачено винятки із загаль­ного правила зберігання речових доказів. Так, речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігати які через громізд­кість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів, або витрати на забезпечення спеціальних умов зберігання яких спі- вмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: 1) поверта­ються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можна без шкоди для кри­мінального провадження; 2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді або суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для криміналь­ного провадження; 3) знищуються за письмовою згодою влас­ника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді або суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псу­ванню, мають непридатний стан; 4) передаються для їх техно­логічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді або суду, якщо вони належать до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля. У цих випадках речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеоза- пису та докладно описуються. У разі необхідності можна збере­гти зразок речового доказу, достатній для його експертного до­слідження або інших цілей кримінального провадження.

Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених ч. 6 ст. 100 КПК Ук­раїни, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які мо­жуть перебувати в іншому місці зберігання.

58.