§ 5. Підстави та порядок надання відстрочки ЧИ РОЗСТРОЧКИ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, ЗМІНА способу та порядку виконання рішення господарського суду

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених зако­ном), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відстрочкою виконання рішення має розумітися відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, визначений судом. Розстрочка означає встановлення можливості виконання рішення частками і в строки, що визначені господарським судом, із певним інтервалом у часі.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення ма­ють спеціальне значення, яке розраховане на виконавче прова­дження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій виконавцем. Спосіб виконання су­дового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захис­ту, обраного позивачем для захисту свого порушеного права. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку вико­нання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішен­ня розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу чи порядку ви­конання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роб­лять його неможливим. Перелік цих обставин визначено ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження»: хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо.

В основу судового рішення про надання відстрочки або розстро­чки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

У ст. 331 ГПК України зазначається, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, у національному законодавстві є нечітко визначеним. Відповідно суд має широкі дискреційні пов­новаження щодо підстав та строку для надання відстрочки вико­нання рішення і в кожному конкретному випадку за своїм внутрі­шнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує пи­тання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій. Позиція вищих судових інстанцій з питання надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення полягає в тому, що у кожному конкретному випадку суд повинен встановити:

1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непе­реборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін або в національному законодавстві компенсація «потерпілій сто­роні» за затримку виконання, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період вико­нання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі^[70].

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рі­шення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановля­ється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням борж­ника або державному виконавцю, приватному виконавцю.