3.3. Підстави виконання рішень міжнародних та іноземних судів і арбітражів на території України
Правовий аналіз чинного законодавства дає можливість встановити певні переваги міжнародного права у порівнянні з нормами законодавства України. Так, з аналізу ч. З ст. 55 Конституції України випливає, що кожен
169
має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Вважаємо, що законодавство має бути послідовним і більш конкретним та передбачати процедуру виконання таких рішень, їхні правові межі та властивості. Незважаючи на те, що в Закон «Про виконавче провадження» у зв\'язку з прийняттям Закону України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини» були внесені зміни Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про виконавче провадження» від 11 липня 2001 р.
№ 2618-Ш, вони мають бути відображені і в Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженій наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15Л2Л999 р. Та невелика кількість літератури, що присвячена діяльності Європейського Суду, не дає повної уяви про характерні особливості його рішень. Але необхідно визначити, що за ст. 44 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (із поправками, знесеними відповідно до положень протоколу №11) рішення Європейського Суду бувають двох рівнів:1. Рішення палат, які стають остаточними:
• якщо сторони заявляють про те, що вони не зверта тимуться із проханням про передачу справи на розгляд Великої палати; або
• через три місяці від дати постановлення рішення, якою прохання про передачу справи на розгляд великої палати не було заявлене; або
170
• якщо колегія Великої палати відхиляє прохання про передачу справи на розгляд Великої палати згідно зі ст. 43.
2. Рішення Великої палати є остаточним.
Остаточне рішення публікується і ст. 46 Конвенції передбачається обов\'язкову його силу та виконання, нагляд за виконанням остаточного рішення суду здійснюється Комітетом міністрів Ради Європи.1
У Законі України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.2001 р. говориться про судові органи, які знаходяться під юрисдикцією іноземних країн, але одночасно визначається можливість двозначного сприйняття рішення суду іноземної країни, якщо вона є суб\'єктом міжнародних договорів разом з Україною і коли цією угодою встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені в згаданому Законі. В цьому разі мають застосовуватися правила відповідного міжнародного договору України. Таким чином, повинно існувати відповідне чітке ставлення до рішень міжнародних установ, у тому числі арбітражних, які мають виконуватись на території України у відповідності до міжнародних угод.
З огляду на це, констатується можливість багато-аспектного ставлення до рішень, які підлягають виконанню на території України та які винесені поза межами України.
Цікавими для правового аналізу будуть дві міжнародні конвенції, дія яких суттєво різниться за правовими наслідками. Так, за ст. З Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк. 1958), ратифікованої Указом ПВР від 22 серпня 1960 р., передбачається, що до визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, на які поширюється ця Конвенція, не повинні застосовуватись істотно більш обтяжливі умови або більш високе мито чи збір, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбітражних рішень.
Водночас Конвенцією про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами (Вашингтон, 18 травня 1965 р.)3 визначається інше став-
1 Збірка договорів Ради Європи // Парламентське видавництво.- К., 2000-С. 41.
2 Відомості Верховної Ради УРСР, 1960 р., № 31.
3 Угоду ратифіковано Законом № 1547-Ш від 16.03.2000, (ВВР), 2000, № 21, ст. 161.
171
лення до рішень. А саме п. 1 ст. 54 встановлено, що кожна Договірна держава визнає рішення Арбітражу, яке прийняте у відповідності з цією Конвенцією в якості зобов\'язуючого та яке забезпечує виконання грошових зобов\'язань, покладених рішенням Арбітражу, в межах своєї території, так якби це було остаточне рішення судового органу цієї держави.
Отже, в міжнародному праві існують різні підходи до визнання і виконання рішень юрисдикційних органів, які не перебувають під юрисдикцією держави, на території якої має виконуватись рішення.
З цього короткого аналізу вже можна зробити висновок, що суб\'єктами виконавчого провадження за міжнародними договорами можуть бути:
• держави;
• юридичні особи;
• громадяни;
• особи без громадянства та іноземні громадяни.
Особливо складним для України є питання про участьу виконавчому провадженні в якості його суб\'єкта держави. Це положення не передбачене чинним законодавством і не існує відповідної юридичної практики, тому його можна вважати актуальним. Вважаємо, шлях вирішення цієї правової ситуації лежить через представництво інтересів держави у виконавчому провадженні. Про те, що держава та її суб\'єкти мають відповідні зобов\'язання як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, свідчать Конституція України та численні міжнародні договори, а тому неодмінно потрібно буде розв\'язати цю колізійну ситуацію.
З іншого боку, можна встановити, що буде потрібна певна класифікація взаємовідносин України з іншими країнами світу на міжнародному рівні в залежності від взаємних зобов\'язань між ними. Критеріями для класифікації будуть такі обставини:
• Визнання рішення суду іноземної країни, що випли ває із багатостороннього міжнародного договору. На приклад, Нью-Йоркську конвенцію підписали та ратифі кували такі країни: Алжир; Антигуа і Барбуда; Аргентина; Австралія; Австрія; Бангладеш; Барбадос; Бахрейн; Бель гія; Бенін; Ботсвана; Болгарія; Боснія і Герцеговина; Буркина Фасо; Білорусь; Камерун; Канада; Центрально- Африканська Республіка; Чилі; Китай; Колумбія; Коста- Ріка; Кот-д\'Івуар; Куба; Кіпр; Камбоджа; Данія; Джибуті;
172
Домініка; Еквадор; Єгипет; Сальвадор; Фінляндія; Франція; Німеччина; Гана; Греція; Гватемала; Гвінея; Гаїті; Святейший Престол; Угорщина; Індія; Індонезія; Ірландія; Ізраїль; Італія; Японія; Йорданія; Кенія; Кувейт; Латвія; Лесото; Люксембург; Мадагаскар; Македонія; Малайзія; Мексика; Монако; Марокко; Нідерланди; Нова Зеландія; Нігер; Нігерія; Норвегія; Пакистан; Панама; Перу; Філіппіни; Польща; Корейська Республіка; Румунія; Саудівська Аравія; Сан-Марино; Сінгапур; Словаччина; Словенія; Південна Африка; Іспанія; Шрі-Ланка; Швеція; Швейцарія; Сирійська Арабська Республіка; Таїланд; Тринідад і Тобаго; Туніс; Уганда; Україна; Республіка Чехія; Російська Федерація; Об\'єднане Королівство; Об\'єднана Республіка Танзанія; Сполучені Штати Америки; Уругвай; Хорватія; Естонія; Югославія; Грузія.
• Визнання рішення суду іноземної країни, що випливає з двосторонньої угоди України з іншою країною. Наприклад, в Угоді про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки, ратифікованою Постановою ВР № 2474-12 від 18.06.1992 р., зазначається про врегулювання спірних питань. Якщо Сторони не домовляться про інше, то вони повинні вказати місце проведення арбітражу іншу, ніж Україна або Сполучені Штати, країну, яка є учасницею Конвенції ООН про визнання і виконання зарубіжних арбітражних рішень, підписаної в Нью-Йорку 10 червня 1958 р. Таким чином, ці країни визнаватимуть рішення суду третьої країни при врегулюванні спірних взаємовідносин між суб\'єктами, що знаходяться під юрисдикцією України та Сполучених Штатів Америки.
По суті класифікація судових рішень, що підлягають виконанню на території України, закладена в загальних рисах у Договорі між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах, ратифікованому Постановою ВР № 2996-12 від 05.02.1993 р. В Україні під рішенням, що підлягає виконанню за цією угодою, необхідно розуміти •\'■ вирок щодо відшкодування збитків з кримінальної справи, рішення, ухвала, постанова суду (судді), мирова угода, затверджена судом з цивільної справи, рішення, ухвала арбітражного суду.
За цим Договором та Законом «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» пропонується поділяти рішення на такі:
173
• що потребують лише визнання;
• що потребують визнання і виконання на території іншої країни.
До рішень про визнання на території іншої країни відносять такі рішення, що несуть в собі матеріальні наслідки їхнього визнання.
З такими рішеннями пов\'язується після набрання ними законної сили вирішення спірних правовідносин, але вони не підлягають примусовому виконанню. Наприклад, у разі вступу в законну силу судового рішення про визнання шлюбу недійсним або про розірвання шлюбу таке рішення призводить до зміни в правовідносинах, але воно не має зобов\'язуючого характеру.В разі визнання рішення, яке зумовлює наступне примусове виконання, держава фактично бере на себе зобов\'язання з його виконання. Процедура щодо оголошення іноземного рішення таким, що підлягає виконанню на території даної держави, в юридичній літературі називається екзекватурою.1
Законодавством України і міжнародними договорами передбачаються певні умови, які стосуються не тільки змісту документа, що підлягає виконанню на території іншої країни, а й передбачають особливу процедуру їхньої передачі та екзекватури. Це питання дуже важливе й для виконавчої служби, оскільки може виникнути необхідність звернення до органу, який видав виконавчий документ, за роз\'ясненням рішення, порушити клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення. В цьому випадку можна зрозуміти, що порядок звернення буде прямо протилежним по відношенню до надходження рішення до виконання.
За Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», а також за чинними міжнародними договорами рішення суду:
• можуть надходити до уповноважених судів Украї ни, які вправі визнавати іноземні рішення від юрисдик- ційних органів, що приймали ці рішення, та безпосеред ньо від заявників;
• в наступному на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове вико нання, що набрала законної сили, відповідний суд Ук-
1 Шак X. Международное гражданское процессуальное право // БЕК.-М., 2001-С. 382.
174
раїни видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом.
Умови підвідомчості заяви судовим органам України випливають із ст. 2 Закону «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» і можуть бути сформульовані наступним чином:
• якщо це випливає із міжнародних договорів Украї ни або за принципом взаємності за домовленістю асі Ьос (арбітраж для вирішення конкретної справи)1 з інозем ною державою,
• рішення суду має виконуватися на території Ук раїни.
Підсудність же справ про визнання і виконання рішень іноземних судів встановлюються за такими процедурними ознаками:
1. За адміністративним поділом України;
2. За чіткою вказівкою в законі про повноваження пев них судів щодо надання дозволу на примусове виконан ня рішень іноземних судів - апеляційним судом Автоном ної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київсь ким та Севастопольським міськими судами;
3. Визнання здійснюється за місцем постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезна ходження) боржника, а в разі, коли боржник не має постійного чи тимчасового місця проживання або пере бування (місцезнаходження) на території України або місце його постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іно земного суду розглядається відповідним судом України за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Якщо останній пункт розглядати в контексті наступного примусового виконання іноземного рішення, то не важко встановити, що виконавче провадження за законодавством відкривається також: за місцем роботи боржника; за місцезнаходженням постійно діючого органу
1 Останнім часом в українському законодавстві з\'явились іноземні словосполучення, зміст яких важко зрозуміти юридично необізнаним громадянам. Про тлумачення цього терміна див.: Бруицева К В. Меж-дународньїй коммерческий арбитраж // Издательский дом «Сен-тябрь».- Санкт-Петербург, 2000.- С. 95; Притика Ю. Д. Правові засади формування і функціонування міжнародного комерційного арбітражу в Україні. Автореф. дис. канд. юр. наук- К., 1997.- С. 7.
175
або майна юридичної особи; за місцем здійснення певних дій, визначених у судовому рішенні. Отже, доцільно об\'єднати ці випадки в законодавстві й передбачити певні переваги, що надаватимуться кожному з них або зазначити їх як додаткові,
Визнання або виконання судом однієї країни рішення суду другої має таку ж чинність, як і визнання або виконання рішення суду цієї країни - це загальне правило має широкі межі застосування. Мається на увазі процес набрання рішенням законної сили. Так, за ст. 9 Закону «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» передбачається, що ухвала, постановлена відповідним судом України про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і строки, передбачені законами України.
Таким чином, рішення іноземних судів після розгляду справ про їхнє визнання судами апеляційної інстанції набиратимуть законної сили за законодавством України, тобто негайно після ухвалення рішення або ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 317 ІЩК України). Слід також мати на увазі, що при касаційному оскарженні рішення або ухвали суду апеляційної інстанції при передачі справи на розгляд усього складу судової палати суд може зупинити виконання відповідних рішень до закінчення касаційного провадження. Але це відноситься до прав касаційної інстанції і про такі випадки обов\'язково має повідомлятись державна виконавча служба, за загальним же правилом - розгляд справи в касаційному порядку не зупиняє виконавчого провадження.
Рішення іноземного суду може бути пред\'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред\'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Якщо рішення іноземного суду неможливо виконати в певний час і воно було повернуто стягувачу, то для його повторного звернення до виконання не потрібно повторно застосовувати процедуру його визнання.
176