§ 4. Правове становище споживчих кооперативів

Станом на 19.03.2012 за результатами анкетування, про­веденого ПрАТ «Інюрполіс» у рамках правового аудиту струк­тури та активів споживчої кооперації України, пайовиками споживчої кооперації є майже 500 тис.

ЦК України відніс споживчі кооперативи до непідприє- мницьких товариств, тобто до таких, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. У ч. 1 ст. 86 ЦК України прямо вказано на мо­жливість непідприємницькими товариствами (споживчими кооперативами) поряд зі своєю основною діяльністю здійс­нювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встанов­лено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Прийняття у 1992 році спеціального Закону України «Про споживчу кооперацію» лише значною мірою узаконило у новій державі елементи радянської споживчої кооперації, основним завданням якої було обслуговування сільського населення, скуповування у нього дешевої продукції^[159].

Вказаний нормативно-правовий акт визначав лише становище споживчих товариств та їх спілок, які існували ще за часів Радянського Союзу. Таким чином, у назві Зако­ну закладено явне протиріччя. До елементів споживчої коо­перації віднесено тільки споживчі товариства та їх спілки, а всі інші споживчі кооперативи начебто не є елементами споживчої кооперації. Однак ототожнювати споживчу коо­перацію з частиною її елементів нелогічно^[160].

Законом України «Про споживчу кооперацію» визначе­но, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціа­льного становища. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним зако­нодавством України, сприяє соціальному і культурному роз­витку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі^[161].

Аналізуючи поняття споживчого товариства, яке надано у ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію», з нього навряд чи можна було б визначити вид організаційно- правової форми, в якій створюється це товариство. Так, пе­рвинною ланкою споживчої кооперації є споживче товарис­тво - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за міс­цем проживання або роботи об'єднуються для спільного гос­подарювання з метою поліпшення свого економічного і со­ціального становища. Як бачимо, у цьому визначенні немає навіть нагадування про те, що споживче товариство є од­ним із видів кооперативів.

Незважаючи на його назву, споживче товариство не мо­жна віднести до непідприємницьких товариств, оскільки згі­дно із п. 3 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про споживчу коопера­цію» їх члени мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності від­повідно до їх пайового внеску. Це також підтверджується За­коном України «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом», згідно із ч. 4 ст. 5 якого споживчі товариства нарівні з усіма іншими підприємниць­кими юридичними особами можуть визнаватися банкрутами.

Складність визначення правової природи споживчих товариств полягає в тому, що Закон України «Про споживчу кооперацію» не досить чітко визначає об'єкти права власно­сті членів споживчих товариств. Згідно зі ст. 9 цього Закону кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів^[162]. Це також зазначено у п. 5 ст. 111 ГК України, згідно з яким власність (у розумінні об'єкта права власності) споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності.

Прийняття Закону України «Про кооперацію» не стало підставою для зміни правових підходів до визначення май­нових прав членів споживчих кооперативів та визначення місця споживчого товариства у системі організаційно-право­вих форм юридичних осіб приватного права. Закон поставив знак рівності між поняттями споживчого кооперативу та споживчого товариства, установивши, що споживчий коопе­ратив (споживче товариство) - кооператив, який утворюєть­ся шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільсько­господарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих по­треб його членів. Тобто з цього можна зробити висновок про відсутність підстав для виділення такої організаційно- правової форми юридичних осіб, як споживче товариство. Згідно із Законом України «Про споживчу кооперацію» члени споживчого кооперативу мають рівні майнові права у порів­нянні з іншими видами кооперативів^[164].

Відмінностями між споживчим і виробничим коопера­тивами вважають предмет і мету діяльності, а також відсу­тність ознаки обов'язкової трудової участі членів некомер- ційного кооперативу в його діяльності. Водночас необхідно враховувати, що відмежовувати основну діяльність від не­основної є дуже складним завданням на практиці. В юри­дичній літературі існує думка, що справді споживчими коо­перативами є такі, які задовольняють тільки потреби своїх членів, - це житлово-будівельні, дачно-будівельні, гаражно- будівельні кооперативи та інші. З точки зору теорії права, вказаних відмінностей недостатньо, щоб розглядати вироб­ничий і споживчий кооперативи як дві самостійні організа­ційно-правові форми юридичної особи. Більше того, деталь­не вивчення законодавства про кооперацію переконує, що й ці відмінності значно вирівнюються^[165]. Таким чином, законо­давство про кооперацію не дозволяє чітко і недвозначно розмежувати поняття «виробничий кооператив», «спожив­чий кооператив», «споживче товариство».

Аналізуючи останнє поняття, можна дійти висновку, що прийняте у Законі України «Про споживчу кооперацію» ви­значення зазнало змін у ГК України і надалі розвивається у підзаконних нормативних актах. Так, згідно із п. 1.3.1 По­ложення про організацію пайового господарства споживчої кооперації України^[166] під споживчим товариством треба ро­зуміти юридичну особу, яка утворена добровільним об'єд­нанням фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції і надання різноманітних послуг з метою задово­лення економічних, соціальних та інших потреб його членів. Тобто у цьому визначенні прямо вказується на виробництво продукції і надання послуг. Таким чином, споживче товари­ство можна віднести як до виробничого, так і до обслугову­ючого кооперативу.

Укоопспілка у п. 1.4.1 Положення про порядок участі членів, асоційованих членів споживчого товариства (з числа фізичних осіб) у його господарській діяльності (придбання товарів в об'єктах роздрібної торгівлі споживчої кооперації України)^[167] визнає споживче товариство як об'єднання фізи­чних осіб для організації торговельного обслуговування, за­готівель сільськогосподарської продукції, сировини, вироб­ництва продукції та надання інших послуг його членам.

Аналізуючи ці визначення, необхідно вказати, що спо­живче товариство - це кооператив пайовиків, який повинен функціонувати в їх інтересах, а виробничий кооператив - це кооператив працівників, що надає їм матеріальні вигоди. На часі існує проблема переродження споживчих коопера­тивів у виробничі. Для того, щоб цього уникнути, необхідні індикатори для віднесення кооперативу до того чи іншого виду. На кшталт віднесення до обслуговуючого чи с/г коо­перативу, що чітко визначено законодавцем.

Можливо, для збереження статусу непідприємницького товариства члени споживчих товариств не повинні мати на меті отримання прибутку від діяльності товариства, що й має бути закріплено законодавчо. А ті споживчі товариства, які існують сьогодні і мають на меті здійснювати підприєм­ницьку діяльність та розподіляти свої прибутки між членами товариства, повинні здійснювати перетворення у виробничі кооперативи чи господарські товариства^[168].

Держава підтримує споживчу кооперацію, надаючи окремі податкові пільги для такої категорії кооперативів. Так, згідно з абз. «б» ст. 267.1.2 ПК України розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надан­ня платних послуг.

Аналізуючи правову природу споживчих кооперативів, необхідно зазначити, що первинною ланкою таких коопера­тивів є споживче товариство. Основним документом, що ре­гулює діяльність споживчого товариства, є статут. Його слід розробляти відповідно до Примірного статуту споживчого

товариства^[169]. У ньому визначаються порядок вступу до то­вариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товари­ства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положен­ня, що не суперечать законодавчим актам України.

Споживче товариство вважається створеним, визнаєть­ся юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність із дня його державної реєстрації.

Членство у споживчому товаристві може бути індивідуа­льним і колективним:

- індивідуальними членами споживчого товариства мо­жуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчо­го товариства. Членами учнівських споживчих товариств, що створюються при загальноосвітніх школах та інших навчаль­них закладах, можуть бути особи, які досягли 14-річного віку;

- колективними членами споживчого товариства мо­жуть бути фермерські господарства, колективні сільськогос­подарські підприємства, господарські товариства, коопера­тивні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси.

Господарські відносини між споживчим товариством і його колективним членом будуються на договірних засадах.

Член споживчого товариства має право:

а) брати участь у діяльності споживчого товариства, оби­рати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб;

б) на перевагу у придбанні товарів і одержанні послуг у магазинах та інших підприємствах споживчої кооперації;

в) одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами спожи­вчого товариства відповідно до їх пайового внеску;

г) бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти і професійної підготовки та одержувати направлення у навчальні заклади, в тому числі на правах господарського стипендіата на дого­вірних засадах.

Загальні збори (збори уповноважених) можуть установ­лювати для членів споживчого товариства й інші переваги, а також пільгові умови користування послугами кооперати­вних підприємств та установ. Однак ці переваги не можуть вступати у протиріччя з основними принципами кооперації, що викладені у ст. 4 Закону України «Про кооперацію».

Член споживчого товариства відповідає за зобов'язан­нями споживчого товариства лише в межах внесеного ним обов'язкового пайового внеску, якщо інше не передбачено статутом.

Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визнача­ють розміри вступного та обов'язкового пайового внесків, обирають керівні і контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю.

Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та вихо­ду зі спілки), можна скликати збори уповноважених.

Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у місцеві спілки, Центральну спілку спожив­чих товариств України і мають право вільного виходу з них.

Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства мо­жуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та ви­конання окремих функцій.

На сьогоднішній день устрій системи Укоопспілки не повною мірою відповідає положенням Закону України «Про споживчу кооперацію». Зокрема, згідно зі ст. 8 цього Закону об'єднуватися у місцеві спілки, в тому числі Центральну спі­лку споживчих товариств України, можуть лише споживчі товариства. Тобто законодавчий акт чітко визначає, що споживспілки можуть бути створені лише споживчими то­вариствами. Самим споживспілкам Закон такого права не надає. Як наслідок, прямими засновниками спілок, які вхо­дять до складу системи (райспоживспілок, облспоживспілок та Укоопспілки), можуть бути тільки споживчі товариства, а не їх спілки різного рівня. Така організація системи дає під­стави споживспілкам згідно із п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про споживчу кооперацію» здійснювати делеговані повно­важення щодо представництва і захисту прав та інтересів споживчих товариств, їх членів та обслуговуваного населен­ня у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Система споживчої кооперації України побудована інак­ше, ніж це передбачено Законом України «Про споживчу ко­операцію». В існуючій системі споживчі товариства є прями­ми засновниками райспоживспілок. В окремих областях деякі зі споживчих товариств є прямими засновниками обла­сних спілок. У більшості ж випадків членами обласних спілок є не споживчі товариства, як це передбачено Законом, а райспоживспілки. Аналогічна ситуація і щодо Укоопспілки, яка об'єднує обласні спілки споживчих товариств та Крим- споживспілку, а не споживчі товариства. Тобто структура сис­теми споживчої кооперації не повною мірою узгоджується з положеннями основного Закону «Про споживчу кооперацію»^[170].

Наведені обставини свідчать про необхідність перегляду засад організації системи споживчої кооперації та її перебу­дови для того, щоб адаптувати до умов ринкової економіки, сучасного законодавства.

Вищим органом управління спілки є з'їзд (конференція), який приймає статут, обирає розпорядчі, виконавчі та кон­трольні органи, вирішує інші питання діяльності спілки. Взаємодія і підпорядкованість розпорядчих, виконавчих та контрольних органів спілки визначається статутом.

Спілка визнається юридичною особою і може здійсню­вати господарську та іншу не заборонену чинним законо­давством діяльність з дня її державної реєстрації. Вона не відповідає за зобов'язаннями споживчих товариств і не має щодо них розпорядчих функцій.

Власність споживчої кооперації є однією з форм колекти­вної власності. Вона складається із власності споживчих това­риств, спілок, підпорядкованих їм підприємств та організацій і їх спільної власності. Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахо­ваних на них дивідендів.

Реорганізація та ліквідація споживчого товариства про­вадиться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням суду, а в разі банкрутства - за рішенням госпо­дарського суду.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та ін­ших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати пра­ці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та ін­шими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства.

Реорганізація та ліквідація спілки споживчих товариств провадиться за рішенням конференції, з'їзду з повідомлен­ням про це спілки, до складу якої вона входить.

У разі ліквідації спілки її майно, що залишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляєть­ся між членами спілки.