§ 2. Організаційно-правові основи діяльності фондів державного соціального страхування

Переважна кількість позабюджетних державних цільових фондів мають виражений соціально-страховий характер. Цей факт обумовлює необхідність визначити сутність загальнообов’язкового державного соціального страхування, надати йому поняття та охарактеризувати функціональне призначення.

Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: соціального страхуван­ня (державного і недержавного) та страхування, яке пов’язане з не- передбачуваними надзвичайними подіями. Відповідно до ст. 46 Кон­ституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимча­сової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з неза­лежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, перед­бачених законодавством. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі держав­них, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Аналіз страхування передбачає його деталізацію в економічному аспекті та з матеріальної точки зору. В економічному аспекті страху­вання являє собою систему економічних відносин з приводу створен­ня централізованих і децентралізованих резервів грошових та матері­альних коштів, необхідних для покриття непередбачених потреб сус­пільства та його членів. Матеріальний аспект фінансування передбачає створення грошових фондів спеціалізованих установ - страхувальни­ків, які використовуються для відшкодування шкоди, що спричинила нещасні випадки.

Отже, за своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і використання коштів централізованих та децентралі­зованих фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок стихійного лиха та інших подібних подій.

Характерними ознаками страхування є:

1) імовірний характер відносин, згідно з яким неможливо визна­чити заздалегідь конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо;

2) поворотність коштів, яка полягає у тому, що страхові платежі після їх об’єднання у страховий фонд підлягають (за вирахуванням витрат за послуги страхової компанії^[XXI]) виплаті страхувальнику;

3) перерозподільний характер відносин, який регулює участь біль­шої кількості осіб, що здійснюють страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які одержують право на виплати із страхового фонду;

4) цільове використання створюваного фонду, тобто страхові ре­сурси витрачаються виключно у чітко визначених випадках, спричи­нених умовами договору.

Призначення страхування та його суспільна сутність найбільш повно виявляються у його функціях. Виділяють такі функції: розпо­дільчу, яка в страхуванні виявляється у формі попередження, віднов­лення, та ощадну контролюючу¹. Попереджувальна функція дозволяє здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвесту­вати кошти страхових фондів відповідно до програми, державні цінні папери тощо. Відновлювальна функція дає змогу повністю або част­ково відшкодувати втрати у разі страхового випадку, виплатити обу­мовлену законодавством або договором грошову суму. Ощадна функція дозволяє акумулювати грошові кошти за їх цільовим використанням. Контролююча функція спричиняє надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі, у певних випадках і певному колу суб’єктів.

Учасниками процесу у сфері соціального страхування є держава, страховики та страхувальники. Держава розробляє та приймає законо­давство з питань соціального страхування. Страховики, якими є фонди соціального страхування, контролюють його виконання. Страхуваль­ники, в ролі яких виступають роботодавці, а в окремих випадках і за­страховані особи, виконують покладені на них обов’язки та несуть відповідальність.

В Україні існують чотири форми фондів соціального страхування: Пенсійний фонд, Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непраце­здатності, кожний з яких окремо, у межах своїх повноважень, перевіряє правильність нарахування, своєчасність, повноту перерахування та надання страхових внесків тощо.

Роль страхування є багатогранною. Воно має важливе значення у забезпеченні постійного функціонування господарюючих суб’єктів і нормальної роботи громадян - підприємців. Слід зазначити, що сис­теми органів державного страхування як самостійної системи органів державного управління на сучасному етапі не існує.

Залежно від страхового випадку Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування закріплено такі види обов’язкового державного страхування: пенсійне страхування; страху­вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Разом із тим з 2011 р. законодавцем було запро­ваджено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що передбачає сплату всіх перелічених внесків і збору до пенсійного фонду за єдиним платіжним дорученням^[XXII].

Страхування може класифікуватися за різними підставами.

Залежно від об’єкта страхування виокремлюють майнове та осо­бисте страхування. Об’єктом майнового страхування є майнові інте­реси, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням май­ном.

Державне страхування проводиться у формі обов’язкового і добро­вільного страхування. Добровільне страхування здійснюється на осно­ві договору між страхувальниками і страховиками. Порядок його укладення, виконання та розірвання регулюється цивільним законо­давством. Добровільне страхування застосовується у вигляді страху­вання життя, транспортних засобів, які належать громадянам, тощо. Обов’язковим є страхування, яке здійснюється в силу закону. Умови і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються відпо­відними нормативними фінансово-правовими актами. Обов’язкове страхування може виступати у двох формах: у вигляді обов’язкового державного страхування, яке здійснюється за рахунок коштів бюджету, та у вигляді обов’язкового страхування, яке здійснюється за рахунок коштів самих страховиків.

Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України. Обов’язкове державне соціальне страхування регулюється Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування та іншими законодавчими актами, що деталізують і роз’яснюють положення цих Основ. Обов’язкове державне страхування являє собою систему прав, обов’язків та гарантій, які передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них умов, по старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які фор­муються шляхом виплати страхових внесків власником або уповнова­женим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.

Обов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), у фізичних осіб та на підприємствах, в установах, організаціях неза­лежно від форми власності;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (суб’єкти під­приємницької діяльності).

Відносини в галузі страхування, які регулюються нормами фінан­сового права, залежно від суб’єктів, що беруть у них участь, можна класифікувати на певні види:

1) відносини між державою в особі Уряду України і органами ви­конавчої влади з нагляду за страховою діяльністю;

2) відносини між органами виконавчої влади з нагляду за страхо­вою діяльністю і органами-страховиками з приводу встановлення правил формування і розміщення страхових резервів, надання ліцензій, організації страхової діяльності тощо;

3) відносини між державними органами і страховиками з приводу обмеження монополізму на страховому ринку;

4) відносини міждержавними контрольними органами і страхови­ками.

Залежно від правового режиму, суб’єктного складу, методів регу­лювання страхові фонди поділяються на децентралізовані (створюють­ся самими господарюючими суб’єктами для ліквідації непередбачених збитків та витрачаються за їх розсудом) та централізовані (формують цільовий фінансовий резерв держави).

Виділяють декілька різновидів страхових фондів на певних рівнях^[XXIII]:

1) децентралізовані страхові фонди підприємств;

2) відомчі страхові фонди, що створюються на рівні міністерств, відомств тощо;

3) резервний фонд бюджету для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру, порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України;

4) сукупний фонд централізованих резервів державного страхуван­ня, який створюється за рахунок децентралізованих надходжень.

Управління соціальними страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб’єктів соціального страхування. Державний нагляд у сфері обов’язкового державного со­ціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.

Джерела наповнення державних соціальних страхових фондів. Усі чотири державні соціальні страхові фонди з 2011 р. поповнюються за рахунок єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Проте Пенсійний фонд має й інші джерела наповнення. Із цих позицій уявляється за доцільне розглянути кожен вид держав­ного соціального страхування окремо, визначитися з режимом коштів, що надходять до відповідних фондів, та навести узагальнену інформа­цію щодо джерел їх наповнення.

Пенсійне державне страхування здійснюється відповідно до За­кону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Державне соціальне пенсійне страхування є системою гарантованого забезпечення громадян трудовими пенсіями, яке здійснюється за рахунок страхових внесків, що надходять згідно з чинним законодавством.

Застраховані особи, а також страхувальники (якими є, наприклад, роботодавці; підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забез­печення, допомогу тощо) зобов’язані сплачувати внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (у складі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування) і збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

До прийняття Податкового кодексу України збір на обов’язкове державне пенсійне страхування було закріплено як загальнодержавний збір у ст. 14 Закону України в редакції від 18 лютого 1997 р. «Про сис­тему оподаткування». Зараз це самостійний збір, який має страховий характер і не входить до кола податків та зборів. Його справляння ре­гулюється законами України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та від 8 липня 2010 р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування».

Так, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страху­вання є:

1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм влас­ності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи і органі- 182 зації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;

3) суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини та дорогоцін­ного каміння;

4) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих авто­мобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

5) юридичні та фізичні особи при придбанні нерухомого майна та ін.

Державне соціальне страхування у зв ’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійсню­ється відповідно до Закону України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тим­часовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похован­ням». Зокрема, встановлено, що загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм влас­ності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Усі інші особи за власним волевиявленням також можуть бути за­страховані. Застрахованим особам видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. При цьому застраховані особи та страху­вальники зобов’язані сплачувати страхові внески до Фонду.

Фонд страхування від непрацездатності провадить збір і акумуля­цію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансуван­ня матеріального забезпечення та соціальних послуг, і забезпечує їх

надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Його діяльність регламентовано Законом України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тим­часовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похован­ням». Він належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим осо­бам, його стабільної діяльності є держава.

Джерелами формування коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими похованням, є: 1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб; 2) суми не прий­нятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб; 3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 4) асигнування із Державного бюджету України; 5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних ко­штів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозит­ному рахунку; 6) інші надходження відповідно до законодавства.

Державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності, здійснюється на підставі Закону України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, стра­хувальники та страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками є робо­тодавці, тобто власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю; власник розташова­ного в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціально- 184 го страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, ас­піранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, ви­ховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потріб­но згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безосо­бовій формі. Всі особи, які підлягають обов’язковому страхуванню, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності вказаним Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками сво­їх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є чле­нами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство. Страхові внески є ці­льовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що становлять систему оподаткування. На страхові внески не поширюється податкове законодавство.

Фонд страхування від нещасних випадків - некомерційна само­врядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Діяльність Фонду регламентовано Законом України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»^[XXIV].

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків здійснюється за рахунок: 1) внесків роботодавців; 2) капіталі­зованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 3) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахун­ках; 4) коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені із страхуваль­ників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; 5) добровільних внесків та інших надходжень, одержання яких не суперечить законодавству.

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фон­ду соціального страхування від нещасних випадків визначаються до­говором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.

Державне соціальне страхування на випадок безробіття є систе­мою гарантованого забезпечення застрахованих осіб грошовою допо­могою, яка здійснюється за рахунок страхових внесків відповідно до Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття».

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працю­ють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які пра­цюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудо­вого договору, із цього дня починається сплата страхових внесків у складі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Сплата припиняється з дня розірвання трудового догово­ру. Взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців здійснюється Фондом на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня одержання зазначених відо­мостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, - у тижневий строк після укладення трудового договору (конт­ракту) з першим із найманих працівників.

Роботодавці набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: юридичні особи - з дня взяття їх на облік; фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, - з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівни­ком; фізичні особи, які не мають статусу підприємців та використову­ють найману працю, - у день укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.

Фонд страхування на випадок безробіття є цільовою централізова­ною структурною ланкою, членами його є всі застраховані особи. Цей Фонд функціонує на підставі Закону України від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття» та виступає як некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включаються до складу Державного бюджету України.

Джерелами формування коштів Фонду є: 1) страхові внески стра- хувальників-роботодавців, застрахованих осіб; 2) асигнування держав­ного бюджету; 3) суми фінансових санкцій за порушення встановле­ного порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недодержання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на по­садових осіб та громадян за такі порушення; 4) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку; 5) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 6) інші надходження відповідно до законодавства України.

З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв коштів Фонду, який не може перевищувати суму, необхідну для виплати допомоги по безробіттю в розрахунку на місяць.

У 2010 р. Верховна Рада України значно змінила процедуру сплати соціальних внесків, що сплачуються до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонду соцстрахування на випадок безробіття та Фонду з тимчасової втрати працездатності, прийнявши Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхуван­ня». Таким чином, з 2011 р. всі соціальні внески сплачуються на під­ставі єдиного платіжного доручення. Відповідно до цього нормативно­правового акта створено єдину систему збору страхових внесків, об­ліку та контролю за повнотою і своєчасністю їх сплати, а також забез-

печено введення єдиної інформаційної системи платників страхових внесків та застрахованих осіб.

При впровадженні зазначених реформ зі сплати соціальних внесків законодавець керувався насамперед метою мінімізації витрат на їх адміністрування. В основному сенс прийнятого Закону зводиться до того, аби зменшити звітність підприємств і скоротити чисельність управлінського апарату, що займається адмініструванням зборів. По­зитивним моментом запровадження єдиного соціального внеску є те, що тепер відсоток виплат (виплат фондів страхування на випадок без­робіття та страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатнос­ті) працівникам диференціюється залежно від рівня заробітної плати.

Обов’язкове державне страхування пов’язане з розподілом та пере­розподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямуванням коштів на виплату пенсій і т. д. Державне страхування виступає як форма утворення і використання цільових грошових фондів, призна­чених для соціальних, попереджувальних та інших цілей.

Єдиний соціальний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється в систему загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку і на регулярній осно­ві з метою забезпечення захисту (у випадках, передбачених законодав­ством) прав застрахованих осіб і членів їх сімей на одержання страхо­вих виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування.

Із запровадженням єдиного соціального внеску фонди соціального страхування не припинили своє існування. На них покладено обов’язки стосовно призначення (обліку) застрахованим особам відповідних ви­дів виплат і послуг. Запропонований єдиний соціальний внесок по суті є зведенням воєдино чотирьох раніше наявних внесків. При цьому дані зміни не можна назвати зменшенням податкового навантаження на платників, оскільки суми, що підлягають сплаті, змінилися незначно. У той же час дещо спрощено адміністрування збору: платники внеску мають справу переважно тільки з Пенсійним фондом.

Відносини з приводу обчислення та сплати єдиного соціального внеску, ведення відповідного обліку та подання звітності регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загально­обов’язкове державне соціальне страхування». Його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Крім того, ним визна- 188 чено принципи збору та ведення обліку єдиного соціального внеску, склад учасників цих відносин (зокрема, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність), коло платників, розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, порядок його нарахування, обчислення та сплати, а також визначено склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування та порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Справляння єдиного соціального внеску базується на принципах, схожих із принципами оподаткування. Законодавець до їх кола від­носить принципи законодавчого визначення умов і порядку його спла­ти, обов’язковості сплати, законодавчого визначення розміру єдиного внеску та пропорцій його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, прозорості та публічності ді­яльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за­хисту прав та законних інтересів застрахованих осіб, державного на­гляду за збором та веденням обліку єдиного внеску, відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невико­нання або неналежне виконання покладених на них обов’язків.

Принципово новим положенням законодавства, яким регулюється справляння єдиного соціального внеску, є пропорційний розподіл сум від його надходження відповідно до видів загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування. Такий розподіл провадиться з ура­хуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Крім того, такий розподіл ураховує фінансування заходів, спрямованих на профілакти­ку страхових випадків, створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам. Нарешті, покриття адміністративних витрат із забезпечення функціо­нування системи загальнообов’язкового державного соціального стра­хування також ураховується при формуванні пропорцій розподілу єдиного соціального внеску.

Законодавцем встановлено заборону зарахування коштів, що над­ходять від сплати єдиного внеску, до бюджетів та спрямування їх ви­ключно до позабюджетних цільових фондів.

У зв’язку з уведенням єдиного соціального внеску певні зміни від­булися і у складі учасників правовідносин, що складаються при загальнообов’язковому державному страхуванні. Ключовим учасником правовідносин зі сплати єдиного соціального внеску є Пенсійний фонд України. Це орган, уповноважений вести облік платників єдиного внес­ку, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролю­вати повноту і своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування та вико­нувати інші функції, передбачені законом.

Головним завданням Пенсійного фонду є забезпечення збору єди­ного внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. У процесі своєї діяльності Пен­сійний фонд аналізує та спільно з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування прогнозує надходження коштів від сплати єдиного внеску, забезпечує збір та ведення обліку надхо­джень від сплати єдиного внеску, встановлює форми, строки і порядок прийняття та оброблення звітності, зокрема в електронній формі, від платників щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повно­тою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Крім цього, Пенсійний фонд формує та веде Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування, здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відповід­но до цього Закону, взаємодіє в установленому законодавством поряд­ку з Державним казначейством України, міністерствами, іншими цен­тральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, уста­новами і організаціями та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Пенсійний фонд України провадить заходи щодо систематизаційної та роз’яснювальної роботи. В рамках цих заходів він узагальнює прак­тику застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску і подає центральному органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики пропозиції щодо його вдосконалення та надає роз’яснення з питань застосування законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та витратами, зумовленими похованням» Фонд з тимчасо­вої непрацездатності має право проводити перевірки правильності використання страхових коштів на підприємствах тау фізичних осіб, які використовують найману працю. Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ч. 1 якої викладено в новій редакції, Фонд на ви­падок безробіття має право перевіряти достовірність відомостей, по­даних роботодавцем Фонду, і додержання порядку використання отри­маних страхових коштів. Нарешті, згідно з новою ст. 24^і, якою допов­нено Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Фонд від не­щасних випадків матиме право проводити перевірки підприємств на предмет використання ними страхових коштів та достовірності наданої Фонду звітності.

Усі ці три фонди соціального страхування мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з неправильним застосуванням посадовими особами роботодавців законодавства про соціальне страхування, і накладати на них відповідні штрафи (див. статті 244⁹, 244^l0τa 244" Кодексу України про адміністративні право­порушення).

Певні контролюючі обов’язки покладено й на банки, що обслуго­вують платників єдиного внеску. Вони під час відкриття рахунків зобов’язані вимагати від юридичних та фізичних осіб документи, що підтверджують їх взяття на облік в органі Пенсійного фонду як плат­ників єдиного внеску, тобто банки мають контролювати факт поста­новления на облік платників цього платежу. Крім того, банки прийма­ють від платників єдиного внеску платіжні доручення та інші розра­хункові документи на видавання (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, та здійснюють видавання (перерахування) зазначених коштів лише за умови одно­часного подання платником розрахункових документів про перераху­вання коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або докумен­тів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визна­ченому правлінням Пенсійного фонду за погодженням з Нацбанком України та центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики¹.

Передбачається і відповідальність банків за невиконання або нена­лежне виконання цієї вимоги. В цьому разі банки за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Нацбанком України, сплачують від­повідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що до­рівнює сумі несплаченого єдиного внеску, з правом зворотної вимоги до платників єдиного внеску щодо відшкодування цієї суми.

Основною категорією платників єдиного соціального внеску ви­ступають роботодавці. Це збірна категорія, до якої включаються перш за все підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або за цивільно- правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і само­стійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До роботодавців, крім юридичних осіб, належать фізичні особи - підприємці зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором, та фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю ін­ших осіб на умовах трудового договору.

До роботодавців законодавець відносить також різноманітні дипло­матичні установи, такі як дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій, що утворені відповідно до зако­нодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами. Сюди ж логічно віднести й дипломатичні представництва, і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи інозем­них підприємств, установ та організацій, розташовані на території України. Останні за своїм податково-правовим статусом мало чим відрізняються від консульських установ України та підприємств.

Другою категорією платників єдиного соціального внеску постають працівники. За своєю структурою вона, на наш погляд, складніша за

' Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування [Текст]: Закон України № 2664-VI від 08.07.2010 // Офіц. вісн. України. - 2010.-№ 61. - Ст. 2108.

категорію роботодавців. Це зумовлено чисельністю різноманітних видів виконуваних працівниками робіт, можливістю одержання ними різного правового статусу. До працівників належать громадяни України, іно­земці та особи без громадянства, що працюють на підприємствах, в уста­новах та організаціях, які є працедавцями, у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, перед­бачених законодавством, та у фізичних осіб, які забезпечують себе ро­ботою самостійно. До категорії платників-працівників також слід від­носити громадян України, які працюють у розташованих як за межами України, так і на її території дипломатичних представництвах і консуль­ських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України.

Окремо треба виділити категорію платників єдиного соціального внеску, які працюють у державних установах. Це особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян та одержують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді, працівники воєнізованих фор­мувань, гірничорятувальних частин, а також особовий склад аварійно- рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постій­ній основі, та військовослужбовці.

З дня набрання чинності Закону України «Про збір та облік єдино­го внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (з 1 січня 2011 р.) платники страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соці­альне страхування на випадок безробіття, загальнообов’язкове держав­не соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску. Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснювалася. Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування та Державною податковою адміністрацією України звіряв платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсій­ним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України за погодженням з фондами загальнообов’язкового державного соці­ального страхування.

Принципово новим підходом при запровадженні єдиного соціаль­ного внеску стало покладання обов’язку щодо його сплати на само- зайнятих осіб та фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. До перших належать осо­би, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалеж­ною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артис­тичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною ді­яльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та одержують дохід безпосередньо від цієї діяльності. До других, крім безпосередньо фізичних осіб - підприєм­ців, також належать члени сімей цих осіб, які беруть участь у прова­дженні ними підприємницької діяльності.

База по єдиному соціальному внеску диференціюється залежно від платника податків. Для платників, що одержують за свою роботу за­робітну плату, єдиний соціальний внесок нараховується на її суму, яка включає основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визна­чаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці», та суми винагород фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Слід зазначити, що особи, які працюють на державні установи, також мають сплачу­вати єдиний соціальний внесок, який в цьому випадку здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабі­нетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Платники податків, що одержують прибуток у формі, відмінній від заробії чої плати, нараховують єдиний соціальний внесок на суму до­ходу (прибутку), одержаного від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляєть­ся між членами сім’ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхо­вого внеску за кожну особу за місяць, в якому одержано дохід (при­буток).

Окремо врегульовано обчислення єдиного соціального внеску для осіб, що працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими 194 договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів) та інших осіб, що одержують заробітну плату (до­хід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких пере­вищує календарний місяць. Для цієї категорії платників єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Тобто застосовується пропорційний метод ви­рахування податкової бази.

Для більшості страхувальників базовим (звітним) періодом є мі­сяць. Це означає, що подавати звітність органам Пенсійного фонду і сплачувати внесок (за даними такої звітності) необхідно щомісячно. На жаль, як і раніше, потрібно звітувати перед усіма фондами соціаль­ного страхування окремо. Зрозуміло, що разом з цим необхідно буде подавати звітність і в Пенсійний фонд (щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску).

З метою додержання чинного законодавства щодо належного над­ходження грошових коштів від єдиного соціального внеску передбачено проведення перевірок платників з питань його сплати, ведення обліку на подання звітності. Основним контролюючим органом виступає Пен­сійний фонд України, який може безоплатно одержувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов і організацій та від фізичних осіб - підприємців відомості про на­рахування, обчислення та сплату єдиного внеску, а також інші відомос­ті, необхідні для виконання Пенсійним фондом функцій, передбачених зазначеним Законом. Поряд із цим на Пенсійний фонд покладено обов’язок проводити перевірки вказаних суб’єктів. Періодичність про­ведення перевірок залежить від їх видів: планова проводиться не часті­ше ніж один раз на календарний рік, тоді як позапланова перевірка бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нара­хування, обчислення та сплату єдиного внеску може проводитися часті­ше за наявності умов, передбачених чинним законодавством.

Порядок взаємодії податкових органів і органів Пенсійного фонду під час організації та проведення планових перевірок установлюється Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України. При цьому контролюючі органи можуть одержувати необхід­ні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час пере­вірки, вилучати у платників копії документів, що підтверджують за­ниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок, вимагати усунення виявлених порушень законодавства про збирання та ведення обліку єдиного внеску, стягу­вати з платників несплачені суми та застосовувати відповідні фінан­сові санкції за допущені правопорушення.

Схожими контрольними повноваженнями наділені й фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування. Крім того, вони мають право доступу до баз даних Державного реєстру, можуть одержувати від Пенсійного фонду відомості про суми надходжень від сплати єдиного внеску, фінансових санкцій та суми коштів, перерахова­них на їхні рахунки, а в разі виявлення розбіжностей - письмову інфор­мацію про причини таких розбіжностей. З метою координації спільних дій фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування зобов’язані своєчасно надавати Пенсійному фонду відомості про свої рахунки, відкриті в Державному казначействі України, для перерахуван­ня на них страхових коштів, завчасно повідомляти про їх зміну. Слід звернути увагу й на те, що фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування та Пенсійний фонд здійснюють обмін інфор­мацією й в інших випадках, порядок проведення якого спільно визна­чається Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування. На практиці така робота, як правило, втілюється у видання спільних підзаконних нормативних актів, завдяки яким усуваються розбіжності між діяльністю різних відомств.

У разі несплати або несвоєчасної сплати єдиного соціального внес­ку, неподання звітності та за інші порушення до відповідальності мо­жуть притягуватися страхувальники та їх посадові особи. Новим за­конодавством передбачено фінансову відповідальність для страхуваль­ників, адміністративну та кримінальну - для їх посадових осіб (під­приємців).