5.2. Система органів державного екологічного управління та контролю

Органи екологічного управління – це юридично відокремлені суб’єкти (органи державної влади, місцевого самоврядування, громадські організації), уповноважені в межах загальної або спеціальної компетенції здійснювати владні та інші функції в галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, захисту екологічних прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб.

Державні органи екологічного управління посідають особливе місце у системі органів управління в цій сфері. Так, відповідно до ст. 16 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Компетенція вказаних органів визначена Конституцією України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року, «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 27 травня 1997 року, «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами.

За характером компетенції державні органи управління у сфері охорони довкілля поділяються на органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції.

Органами державного екологічного управління загальної компетенції є уповноваженні законодавчими актами органи державної влади, які крім функцій загальнодержавного управління виконують функції щодо формування й забезпечення реалізації державної екологічної політики, визначення правових основ регулювання екологічних правовідносин, забезпечення ефективного використання та охорони об’єктів екологічного права.

Згідно ст. 13 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» головна роль в системі регулювання суспільних екологічних відносин належить Верховній Раді України. До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України належать: визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища; затвердження загальнодержавних екологічних програм; затвердження указів Президента України про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; вирішення інших питань у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України.

Основоположною функцією парламенту України є його законодавча функція. За допомогою ухвалення законодавчих актів Верховна Рада України найефективніше і радикально впливає на стан суспільних відносин, що виникають у зв'язку з раціональним використанням і відтворенням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

Президент України, як голова держави, є гарантом додержання Конституції України, екологічних прав і свобод людини і громадянина. Згідно ст. 106 Конституції України Президент має наступні екологічні повноваження: забезпечує національну безпеку (у тому числі екологічну); приймає укази та розпорядження з питань, що належать до його повноважень; зупиняє дію екологічних актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовує екологічні акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; підписує екологічні закони, прийняті Верховною Радою України; оголошує території та об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення тощо.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Відповідно до Конституції України (ст. ст. 116, 117), ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 17), ЗУ «Про Кабінет Міністрів України», уряд у галузі охорони навколишнього природного середовища: здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики; забезпечує розробку державних цільових, міждержавних екологічних програм; координує діяльність центральних органів виконавчої влади, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів; встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також порядок надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами; приймає рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян; керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища; також може здійснювати й інші повноваження відповідно до чинного законодавства України.

Органами державного екологічного управління спеціальної компетенції є центральні органи виконавчої влади та урядові органи державного управління із підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням.

Система органів спеціальної компетенції у сфері охорони навколишнього природного середовища складається відповідно до постанови КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442. Такими органами є відповідні міністерства, державні служби, державні агентства, державні інспекції, які здійснюють свою діяльність на підставі положень, затверджених в більшості урядовими постановами.