Стаття 14. Своєчасність і розумний строк

1. Адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурні дії протягом розумного строку, тобто у найкоротший строк, достат­ній для здійснення адміністративного провадження без невиправданих зволі­кань.

2. Адміністративний орган вирішує справу своєчасно, тобто до настання обставин, за яких прийняття адміністративного акта може втратити актуаль­ність.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання коментованої статті є закріплення та визначення принципу своєчасності та розумного строку вирішення адміністративної справи.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою коментованої статті є захист особи від невизначеності у строках вирішення адміністративної справи, в тому числі від неви­правданих зволікань в діяльності адміністративних органів.

Правова основа коментованого положення

3. Зазначений принцип закріплено у пункті 10 частини 2 статті 2 КАСУ як «принцип своєчасності, тобто вирішення справи, вчи­нення дій протягом розумного строку» — як один з критеріїв для перевірки адміністративними судами таких рішень, дій чи бездіяль­ності суб’єктів владних повноважень.

У Рекомендації Ради Європи № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, наголо­шено: «Якщо законом не встановлені часові рамки щодо прийняття такого рішення, заявник може опинитися у невизначеному становищі на необмежений строк. За таких обставин заявник може потрапити у скрутне становище і це може становити приховану форму свавілля».

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

4. Тлумачення таких елементів зазначеного принципу як «своє­часність» та «розумний строк» подано у частинах 1 і 2 коментованої статті, у яких визначено, що адміністративний орган розглядає та вирішує справу, а також вчиняє процедурні дії протягом розумного строку. Тобто у найкоротший строк, який є достатнім для здійснення адміністративного провадження без невиправданих зволікань.

Елементи принципу «своєчасність і розумний строк» доповнюють і уточнюють один одного.

Зокрема, адміністративний орган повинен вирішувати адміні­стративну справу до настання обставин (тобто своєчасно), за яких втрачається сенс у прийнятті адміністративного акта, і разом з тим термін має бути виправданим. Таким чином, як і в більшості євро­пейських країн, вимагається не лише формальне дотримання визна­ченого законом строку, а й обов’язок діяти у сприятливий момент^[46].

Наприклад, якщо особа подає обґрунтоване прохання про опе­ративніше вирішення її справи, аніж визначений законом макси­мальний строк, установлений законом для цієї категорії справ, то адміністративний орган повинен вжити всіх можливих заходів і зусиль для задоволення такого прохання особи. При цьому рішення його має бути належним чином обґрунтоване.

5. Поряд з установленням загального принципу «своєчасності і розумності строку» у статті 43 ЗАП зазначається, що в окремих видах справ законом встановлюються граничні строки їх вирішення. Якщо ж у спеціальних (тематичних) законах такі строки (особли­вості) не визначені, то ЗАП передбачив загальні строки адміністра­тивного провадження (у статті 43 ЗАП).

Також ЗАП спрямовує на негайне (невідкладне) вирішення справ за заявою, якщо це не потребує невиправданих витрат ресурсів, а також не перешкоджає прийняттю законного та обґрунтованого рішення (див. частину 1 статті 63 ЗАП).

На реалізацію принципу своєчасності і розумного строку спрямо­вані частини 2, 3 та 4 статті 43 ЗАП, в яких визначені чіткі строки для вирішення тих чи інших категорій справ.