Стаття 13. Відкритість

1. Адміністративний орган зобов’язаний у порядку, встановленому за­коном, забезпечувати реалізацію права кожного на доступ до інформації, що пов’язана із прийняттям та виконанням адміністративного акта.

2. Учасник адміністративного провадження має право на ознайомлення з матеріалами справи.

3. Забороняється розголошення наявних у справі відомостей, що станов­лять інформацію з обмеженим доступом, крім випадків, встановлених законом.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання коментованої статті є принцип від­критості в адміністративній процедурі, що гарантує учасникам адміністративного провадження доступ до матеріалів справ, а також встановлює межі такого доступу.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою коментованої статті є забезпечення права особи на доступ до адміністративної справи задля ефективної участі особи в адміністративному провадженні.

Правова основа коментованого положення

3. Коментована стаття має зв’язок з положеннями статті 34 Конституції України, яка визначає право кожного на збирання, зберігання, використання інформації, та визначає підстави для обме­ження такого права.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

4. Принцип відкритості, що закріплений у коментованій статті, фактично корелює (хоча і не зовсім дослівно за назвою) такому ключовому принципу справедливої адміністративної процедури у європейському адміністративному просторі, як принцип доступу до матеріалів справи.

Право особи на доступ до матеріалів справи передбачає, що особі повинна надаватися інформація про всі існуючі факти, що стосу­ються прийняття адміністративного акта^[45]. Дієвість цього принципу буде належною лише у разі, коли така інформація надаватиметься до прийняття адміністративним органом рішення у справі, щоб особа мала можливість використати цю інформацію перед висловленням власної позиції.

5. Право особи на доступ до матеріалів справи закріплено у пункті 3 частини 1 статті 29 ЗАП, відповідно до якої особа має право «знайомитися в установленому порядку з матеріалами справи, робити з неї виписки та копії, в тому числі з використанням тех­нічних засобів, отримувати інформацію про процедурні дії та про­цедурні рішення, прийняті під час здійснення адміністративного провадження». Слід наголосити, що таке право має не лише заявник чи оскаржувач (та інші адресати адміністративного акта), а й особи, законні інтереси яких можуть бути зачеплені прийняттям адміні­стративного акта (заінтересовані особи).

6. Порядок доступу до матеріалів справи в адміністративній про­цедурі врегульовано у статті 59 ЗАП, відповідно до якої:

- учасник адміністративного провадження має право ознайом­люватися з матеріалами справи на всіх стадіях адміністративного провадження;

- матеріали справи надаються для ознайомлення, як правило, в приміщенні адміністративного органу в присутності посадової особи адміністративного органу;

- якщо матеріали адміністративної справи ведуться в електро­нній формі, учасникам адміністративного провадження повинен бути наданий доступ до електронних матеріалів справи для ознайомлення.

7. Важливість права на доступ до матеріалів справи підтверджу­ється також тим, що процедурне рішення адміністративного органу про відмову у наданні доступу до матеріалів справи або обмеження права особи на ознайомлення з ними може бути самостійно оскар­жене в адміністративному порядку відповідно до статті 80 ЗАП (пункт 5 частини 2). Тобто така скарга може бути подана окремо до прийняття адміністративного акта.

8. У частині 3 коментованої статті встановлюється заборона роз­голошення наявних у справі відомостей, що становлять інформацію з обмеженим доступом.

Очевидно, тут може йтися про:

- персональні дані іншої особи (осіб);

- державну таємницю;

- іншу охоронювану законом інформацію.

Але навіть якщо така інформація наявна в матеріалах справи, то це не означає, що особі обмежується повний доступ до матеріалів справи. Адміністративний орган повинен обмежити доступ лише до захищеної інформації (з обмеженим доступом), але надати доступ до іншої інформації.

При цьому слід виходити із положень частини третьої статті 34 Конституції України, яка визначає підстави для обмеження прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Зокрема, здійснення цих прав може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання завору­шенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації одержаної конфіденційно, або для підтримання автори­тету і неупередженості правосуддя.